Рішення № 50408269, 10.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2015 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Кирилюк Г.М.

РейнартІ.М.

за участю секретаря Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Садовського МаксимаОлександровича в інтересах публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 червня 2015 року, -

у с т а н о в и в :

У листопаді 2013 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 5 червня 2015 року у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Садовський М.О. в інтересах ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути з солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 390 654,11 грн. разом із судовими витратами.

Апелянт, зокрема, посилається на ті обставини, що суд дійшов хибного висновку про те, що передачі прав вимоги за кредитним договором із ОСОБА_2 від ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не відбулося.

В суді апеляційної інстанції представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - Садовський М.О. подану ним апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_6 у задоволенні апеляційної скарги просили відмовити, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 червня 2015 року залишити без змін.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

____________

Справа № 755/28763/13-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/10275/2015

Головуючий у суді першої інстанції - Чех Н.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Вербова І.М.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 13 квітня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Київське регіональне управління», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 21-07-И/10. Відповідно до умов вказаного договору банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кошти в сумі 84 100,00 доларів США з терміном погашення до 12 квітня 2027 року, зі сплатою 13,5 % річних. Позичальник зобов'язався щомісячно в термін з 1 по 10 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у складі щомісячного ануїтентного платежу, розмір якого становить 1 121,26 доларів США.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_9 укладено договори поруки. Відповідно до договору поруки № 21-07-И-П/10 від 13 квітня 2007 року, договору поруки № 21-07-И-П2/10 від 12 травня 2007 року та договору поруки № 21-07-И-П3/10 від 12 травня 2007 року, поручителі зобов'язалися відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань у повному обсязі, як солідарні боржники.

Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

13 квітня 2007 року між банком та позичальником укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Скляром О.Л., зареєстрованим в реєстрі за № 1311, згідно з яким ОСОБА_2 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідач ОСОБА_2 коштами скористалася, проте свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 17 червня 2013 року загальна сума боргу складає 1 390 654,11 грн., і включає: сума строкової заборгованості по основному боргу - 76 041,40 доларів США, еквівалент 607 798,91 грн.; сума простроченої заборгованості по основному боргу - 4 207,34 доларів США, еквівалент 33 629,27 грн.; борг по нарахованих відсотках - 511,58 доларів США, еквівалент 4 089,06 грн.; борг по нарахованих відсотках - 21 940,51 доларів США, еквівалент 175 370,50 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків - 569 766,37 грн., що підтверджується відповідним розрахунком.

Вказані обставини вірно встановлені судом першої інстанції та знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не було надано доказів набуття ним права вимоги за зазначеними договорами кредиту та поруки.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Положеннями ст.ст. 526, 527 ЦК України закріплений обов'язковий характер зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено право позикодавця вимагати дострокового повернення, частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, у разі прострочення повернення чергової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу позичальника ОСОБА_2 направлялися письмові вимоги про дострокове погашення заборгованості, які нею виконані не були (а.с. 26-29).

На підставі викладеного, оцінивши зібрані по справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, колегія суддів вважає, що відповідач

ОСОБА_2 порушила умови договору, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитом у загальному розмірі 1 390 654,11 грн., яка підлягає стягненню з неї на користь позивача.

Заперечення представника відповідача ОСОБА_2 проти позовних вимог зводяться до того, що ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не є належним позивачем у даній справі, оскільки до нього не перейшло право вимоги за кредитним договором.

При цьому колегія суддів звертає увагу на такі обставини.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішеннями Дніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року та Апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2014 року, які набрали законної сили, задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказаними рішеннями встановлено факт заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у зв'язку з невиконанням нею своїх обов'язків за кредитним договором № 21-07-И/10 від 13 квітня 2007 року у розмірі 1 242 839,40 грн. станом на 6 лютого 2013 року.

Крім того, з пояснень представника позивача вбачається, що реєстрації зміни організаційно-правової форми ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» з товариства з обмеженою відповідальністю на публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» відбулася 2 липня 2007 року, тобто після укладення кредитного договору з ОСОБА_2 13 квітня 2007 року.

Наведене свідчить про те, що позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» є належним, оскільки право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до нього в порядку правонаступництва в процесі перетворення.

На викладені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого його висновки в цій частині є необґрунтованими.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як поручителі, мають нести солідарну з позичальником ОСОБА_2 відповідальність, у зв'язку з чим неповернута частина коштів підлягає солідарному стягненню з них на користь позивача, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З договорів поруки від 13 квітня 2007 року та від 12 травня 2007 року вбачається, що строк дії поруки встановлений до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, порука є видом забезпечення зобов'язання, за своє суттю, має акцесорний характер до основного зобов'язання, нерозривно пов'язана з ним та діє в межах строків його дії. Тобто, порука за своєю суттю не може діяти більше, ніж основне зобов'язання, забезпечене нею.

Отже, враховуючи те, що строк дії поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договором не встановлений, вона припиняє свою дію у разі непред'явлення банком до них вимоги протягом шести місяців після настання строку виконання зобов'язання

ОСОБА_2

З рішень Дніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року та Апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2014 року, які набрали законної сили, вбачається, що на адресу позичальника ОСОБА_2 направлялися вимоги про дострокове погашення заборгованості від 12 лютого 2013 року (а.с. 28-29), які були нею отримані, але не виконані.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-190 цс14 від 21 січня 2015 року.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливості пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України. (Правова позиція Верховного Суду України, постанова № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року).

Враховуючи викладене, а саме сплив шестимісячного строку з моменту пред'явлення вимоги до ОСОБА_2 (березень 2013 року) до моменту звернення з вимогою (позовом) до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як до поручителів (листопад 2013 року), встановлена договорами порука припинила свою дію.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 6-170цс13 від 17 вересня 2014 року, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням. Звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Таким чином, порука ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків за кредитним договором припинила свою дію, а тому позовні вимоги про солідарне стягнення з них, як з поручителів, суми заборгованості задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, ухвалене у справі судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.

Таким чином, рішення суду назвати законним та обґрунтованим не можна, а тому воно підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Також в порядку ст. 88 ЦПК України підлягає вирішенню питання про розподіл судових витрат, а саме підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача сума сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Садовського Максима Олександровича в інтересах публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 червня 2015 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 390 654,11 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір у розмірі 5 268,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді : Г.М. Кирилюк

І.М. Рейнарт