Рішення № 50397249, 15.09.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 226/2548/14-ц Головуючий у 1 інстанції Перекупка І.Г.

Номер провадження 22-ц/778/3957/15 Суддя-доповідач Краснокутська О.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бондаря М.С.

Суддів: Краснокутської О.М.,

Спас О.В.

При секретарі Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Димитрівського міського суду Донецької області від 16 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користування житловим приміщенням, визнання вселення незаконним та виселення без надання іншого житлового приміщення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнював, до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що згідно рішення виконавчого комітету Димитровської міської ради від 15 березня 1982 року на його ім'я був виданий ордер № 595 серії Б, сім'я якого, на той момент, складалася з трьох осіб: позивача, його дружини та сина ОСОБА_7, на право заняття трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 39,0 кв.м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року дружина позивача померла.

З ОСОБА_6 з 12.07.1991 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі ,проживають у спірній квартирі ,у якій вона зареєстрована з 26.05.2005 року.

ОСОБА_7, який є старшим сином позивача, знявся з реєстрації 06 жовтня 2010 року.

Квартира не приватизована, знаходиться на балансі Комунального підприємства "Служба єдиного замовника". У спірній квартирі зареєстровано троє осіб, відповідно до довідки про склад сім'ї, виданої 09.10.2014 року за № 4754 ПП "ПЖФ Гарант-сервіс", а саме: позивач - ОСОБА_5, його дружина ОСОБА_6 та відповідач - ОСОБА_3, який фактично з 2004 року не мешкає у ній, та за останні п'ять років не з'являється за місцем реєстрації, на підтвердження чого позивач надав суду акти ПП ПЖФ "Гарант-Сервіс" за № 1356 від 23.04.2014 року, № 4719 від 02.10.2014 року та акти ПП ПЖФ "Гарант-Сервіс" за № 1357 від 23.04.2014 року та № 4720 від 02.10.2014 року.

14.11.2009 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_8 та фактично постійо мешкає разом із нею з того по теперішній час у тому ж будинку за адресою: Донецька область, АДРЕСА_4

Посилаючись на те,що відповідач у спірній квартири не мешкає більше шести місяців,проживає у іншому жилому приміщенні, не сплачує плату за користування спірним жилим приміщенням і комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню спірної квартири, та не бере участь у спільному побуті, позивач просив суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1

Не погоджуючись з позовом, ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, в якому зазначав, що він проживав та продовжує проживати у спірній квартирі АДРЕСА_1

ПП ПЖФ Гарант-сервіс видало акт від 27.10.2014 року із підписом семи свідків, які підтверджують, що він проживає за спірною адресою. 14.01.2015 року ПП ПЖФ Гарант-сервіс склало акт за його участю, щодо скарг з центрального опалення за адресою у спірній квартирі, що також підтверджує його проживання у спірній квартирі.

Він зареєстрований у вказаній квартирі з 18.01.2002 року по теперішній час. За іншими адресами не реєструвався,від квартири не відмовлявся,іншого житла не має .

Крім того ОСОБА_3 зазначив,що з серпня-вересня 2014 року між сторонами загострився конфлікт з користування спірним житловим приміщенням, що підтверджується актами від 20.10.2014 року, 03.11.2014 року, 07.11.2014 року про заміну замку. Але, незважаючи на ці перешкоди, він проживав там, і у січні 2015 року усунув перешкоду в користуванні житла. Його проживання у 2014 року підтверджено актами від 05.01.2014 року та від 25.05.2014 року. На час розгляду справи він проживає у спірній квартирі, але ключів від замка йому не було надано. Після виникнення конфлікту, він був вимушений не передавати кошти батькові - позивачу ОСОБА_5- для сплати комунальних послуг, як було раніше, а платити самостійно. Він звертався із заявами про поділ особового рахунку з комунальних послуг, про що свідчать листи від КП СЄЗ від 26.01.2015 року, від КП Димитровтепломережа від 28.01.2015 року, від ДТЕК Донецькобленерго від 12.05.2015 року.

На підставі викладеного позивач за зустрічним позовом просив суд зобов'язати відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою. Визнати вселення ОСОБА_6 незаконним та виселити її без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 16 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою,розташованою за адресою: АДРЕСА_2.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_5, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Відповідно до розпорядження ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 року про зміну територіальної підсудності судових справ, підсудність даної справи визначена апеляційному суду Запорізької області.

У засідання судової колегії з»явились представики позивача ОСОБА_5, іші соби не з»явились,повідомлені про час і місце розгляду справи в порядку,передбаченому ст.ст.74,76 ЦПК України,що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення повісток 27.08.2014р.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до вимог ст.. 213 ЦПК України Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення,яким суд,виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення,ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин ,на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням ,що ґрунтується на всебічному,повному,об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність,допустимість,достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки,що випливають з договору найму жилого приміщення.

За змістом ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності членів сім'ї наймача за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім»ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців,цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Із позовної заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_3 видно,що позовні вимоги пред»явлені як на підставі ст. 71 ЖК України а саме: у зв»язку із відсутністю відповідача у спірному жилому приміщенні більше шести місяців- з 2004року, на підтвердження чого позивачем надані були акти про відсутність від 23.04.2014р(а.с.15),від 02.10.2014р,(а.с.16)так і на підставі проживання за іншою адресою - у АДРЕСА_1

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив із того,що фактично ОСОБА_10 не проживає у спірній квартирі,у якій відсутні його особисті речі, а проживає у іншому жилому приміщенні. Відомості про перешкоди для його проживання за місцем реєстрації відсутні. Судом не з»ясовано і не здійснені висновки про те, чи відсутній відповідач більше шести місяців без поважних причин у спірному житловому приміщенні, з якого часу , не надано належної оцінки доказам у справі - письмовим і показанням допитаних свідків,внаслідок чого неправильно вирішено спір.

При цьому як на підставу визнання відповідача таким,що втратив право користування спірною квартирою, суд у рішенні одночасно посилається як на положення ст.71 ЖК України щодо збереження права користування жилого приміщення протягом шести місяців,так і на положення ст.107 ЖК України,яка передбачає втрату права користування у разі вибуття на інше постійне місце проживання.

Між тим за змістом наведених правових норм відсутність у житловому приміщенні члена сім»ї наймача цього приміщення після спливу шести місяців, вибуття до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення є самостійними підставами для визнання цього члена сім»ї наймача такими особами,що втратили право користування цим приміщенням і у відповідності до цього з»ясуванню і доказуванню підлягають різні обставини .

Згідно до вимог ч.2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Згідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України N 2, 12.04.1985 у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

Згідно до п.10 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

У пункті 11 цієї ж постанови зазначено,що відповідно до ст. 107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Заперечуючи проти позову,відповідач зазначав,що проживав і проживає у спірній квартирі,користується нею і не відмовлявся від неї,хоча між ним та позивачем склались через це неприязнені стосунки і виник спір.

Надаючи докази щодо відсутності відповідача у спірній квартирі, позивач посилається на те,що він не чинить перешкоди йому у такому користуванні,проте ствердження позивача ,що ОСОБА_3 з 2004 року по теперішній час не мешкає, та за останні п'ять років не з'являється за місцем реєстрації, з посиланням на акти ПП ПЖФ "Гарант-Сервіс" за № 1356 від 23.04.2014 року, № 4719 від 02.10.2014 року та акти ПП ПЖФ "Гарант-Сервіс" за № 1357 від 23.04.2014 року та № 4720 від 02.10.2014 року,не може бути взятим до уваги,оскільки наведені акти складені працівниками ПП ПЖФ "Гарант-Сервіс",які не є уповноваженими за законом особами здійснювати опитування свідків щодо обставин справи і взаємовідносин між сторонами, встановлювати факт проживання або непроживання конкретної особи у жилому приміщенні.

Крім того самі по собі акти можуть свідчити лише про конкретний факт, який має місце у конкретний час ,проте зазначені акти містять у собі відображення тривалих у часі обставин,що є фактично припущенням, а тому не є неналежним письмовим доказом у розумінні вимог ст.ст.57,58 ЦПК України.

В засіданні судової колегії представник позивача ОСОБА_5пояснила,що підставою для визнання відповідача таким,що втратив право користування жилим приміщенням,позивач вважає відсутність його у квартирі з 2009 року без поважних причин, а також що конфлікт між сторонами щодо користування квартирою розпочався у 2009 році,коли відповідач оженився вдруге .

Із матеріалів справи вбачається,що між сторонами дійсно склались неприязнені стосунки через користування спірним житловим приміщенням,що не заперечують позивач і відповідач, і підтверджується,зокрема, висновком о/у СУР Димитрівського МВ ГУМВС України у Донецькій області №49 від 14.01.2015 року щодо перевірки заяви ОСОБА_5 про прийняття заходів профілактичного характеру до ОСОБА_3.(а.с.122),протоколом огляду квартири АДРЕСА_3, постановою слідчого СВ Димитрівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 31.01.2015р.(а.с.231)про закриття кримінального провадження та іншими матеріалами справи.

Із показань свідків ОСОБА_11.,ОСОБА_12,ОСОБА_13. ОСОБА_14, ОСОБА_15 та інших вбачається,що їм відомо про проживання відповідача в квартирі АДРЕСА_4 м.Димитрова, проте причини і час,з якого він не користується спірним жилим приміщенням їм достовірно не відомі,про обставини справи знають лише зі слів інших осіб.

З висновку № 67 Димитровського МВ УМВС видно, що при опитуванні сусідів, вони підтвердили, що він проживає у квартирі №81 із періодичністю не менше як трьох разів на тиждень.

Із матеріалів справи також видно,що незважаючи на конфліктні стосунки з позивачем,відповідач до теперішнього часу добровільно не відмовлявся від спірного житлового приміщення,не був відсутнім у ньому без поважних причин більше шести місяців,що підтверджується ,зокрема перепискою відповідача із відділом ДВС Димитрівського міського УЮ 2012-2013рр., постановою про закінчення виконавчого провадження від 23.06.2014р.34112329,де місцем його проживання зазначене спірне жиле приміщення. Проживання за спірною адресою підтверджує отримання ним поштової кореспонденції за цією адресою, зокрема: конверт із суду від 24.05.2011 року, конверт із суду від 02.06.2011 року, лист із суду від 24.05.2011 року, лист із суду від 28.05.2012 року, конверт із суду від 15.06.2013 року, конверт із міліції від 12.07.2013 року, лист із ДВС від 04.09.2014 року, конверт з ДВС 08.09.2014 року та інші письмові докази- численна переписка,яка отримана відповідачем за спірною адресою.

Із рахунків на оплату житлово-комунальних послуг спірної квартири видно,що вони оплачувались до часу звернення з позовом до суду за 3-х мешкаючих осіб,у тому числі і за відповідача,чим визнавалось його право користування цим приміщенням. Про звернення до житлово-комунальних установ з заявою про здійснення перерахунків у зв»язку із відсутністю члена сім»ї позивач не зазначав і доказів щодо цих обставин не надавав.

Таким чином матеріали справи не містять у собі доказів щодо відсутності відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин.

За змістом вимог ст.ст.57,58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач у порушення вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог , а суд першої інстанції, не надавши належної оцінки доказам,не взявши до уваги обставини,які мають значення для даної справи і підлягають доказуванню, дійшов помилкових висновків, неправильно вирішив спір.

З огляду на зазначене, судова колегія приходить до висновку,що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення в оскаржуваній частині про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309,88 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Димитрівського міського суду Донецької області від 16 квітня 2015 року у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання таким,що втратив право користування житловим приміщенням скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання таким,що втратив право користування житловим приміщенням відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 121гр.80коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: