Ухвала суду № 5035718, 07.09.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2009 р.Справа № 2-а-36619/09/2070

          Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді – Шевцової Н.В.,

суддів - М’ягкий Є.В. , Макаренко Я.М.

секретаря судового засідання Чернова О.П.

представник позивача: Малахова Н.В.

представник відповідача: Малахова Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2009р. по справі№2-а-36619/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство Екоп"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство Екоп" (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд:

-          скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 00000542302/0 від 19.02.2009 року, № 00000552302/0 від 19.02.2009 року та № 00000542302/1 від 31.03.2009 року, № 00000552302/1 від 31.03.2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2009р. позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 00000542302/0 від 19.02.2009 року, № 00000552302/0 від 19.02.2009 року та № 00000542302/1 від 31.03.2009 року, № 00000552302/1 від 31.03.2009 року.

Відповідач не погодившись із зазначеною постановою суду подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не повне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції порушено вимоги ч.1 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 15 по 28 січня 2009 року співробітниками ДПІ Київському районі м. Харкова та ДПА у Харківській області проведено виїзну планову перевірку ТОВ «НВП Екоп»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої було складено акт № 801/23-05/30654386 від 09.02.2009р. Згідно з висновками акту - перевірки встановлені порушення з боку платника податку п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

10.02.2009р. ТОВ „НВП Екоп" надало заперечення до акту перевірки у формі зауважень. 11.02.2009 року заперечення були здані до ДПІ у Київському районі у вигляді листа №98001п/15 від 10.02.2009 року.

16.02.2009р. відповідачем надано відповідь №2909/10/23-510, в якій результати акту перевірки №801/23-05/30654386 залишені без змін.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесені податкові повідомлення-рішення №0000542302/0 та№ 0000552302/0 від 19.02.2009р.

Податковим повідомленням-рішенням №0000552302/0 від 19.02.2009 р. позивачу було донараховане податкове зобов'язання по сплаті податку на прибуток на загальну суму 781962 грн. 00 коп., з яких 606651 грн. 00коп. - основній платіж, 175311 грн. 00коп. - штрафна санкція.

Також податковим повідомленням-рішенням №0000542302/0 від 19.02.2009р. позивачу донараховано податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 727982 грн.00 коп., з яких 485321 грн.00 коп. - основній платіж, 242661 грн. 00 коп. - штрафна санкція.

27.02.2009р. ТОВ «НВП Екоп»подало скаргу на зазначені повщомлення-рішення до податкової інспекції Київського району м.Харкова. За результатами розгляду скарги ТОВ «НВП Екоп»на податкові повідомлення-рішення, рішенням ДПІ у Київському районі м.Харкова скаргу залишено без задоволення, а оскаржені повідомлення рішення залишено без змін, та додатково винесені податкові повідомлення-рішення №00000542302/1 від 31.03.2009р. по податку на додану вартість та №00000552302/1 від 31.03.2009р. по податку на прибуток.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час вчинення господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Мідес констракшн»», вони мали статус платника ПДВ, а тому ТОВ «НПВ Екоп»правомірно віднесло суми зазначені в податкових накладних до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями.

Як було встановлено судом першої інстанції податковий кредит по податку на додану вартість був задекларований позивачем на підставі податкових накладних отриманих від ТОВ фірма «Міленіс»на суму 276285 грн.00 коп. та від ТОВ «Бізнес Пост»на суму 209036грн.00коп. Податкові накладні були складені та видані ТОВ «НВП Екоп»на підставі договорів, актів прийому-передачі виконаних робіт, та розрахункових документів-платіжних доручень про сплату вказаних робіт.

Відповідно до п. п. 2.4. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку, у порядку, передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає реєстрацію осіб як платників податку на додану вартість податковим органами.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ фірма «Міленіс»зареєстрована платником ПДВ про що видане свідоцтво №100083629 ДПІ у Дніпровському районі м. Києва. ТОВ «Бізнес Пост»було зареєстроване платником ПДВ про що видане свідоцтво №100047242 ДІЛ у Шевченківському районі м. Києва та вказані підприємства на час вчинення угод знаходились в ЄДРПОУ.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ПП «Еоніум»зареєстровано, як юридична особа 18.10.2004 року. Станом на 05.06.2009 року підприємство з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не виключено.

          Відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ТОВ фірма «Міленіс»та ТОВ «Бізнес Пост»мали право видавати податкові накладні на адресу позивача , а ТОВ «НПВ Екоп»правомірно віднесло суми зазначені в податкових накладних до складу податкового кредиту.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі, що ТОВ «Бізнес Пост»визнано банкрутом (справа 44\289-Б от 12.09.2008р) колегія суддів вважає безпідставним, оскільки правовідносини між ТОВ «НВП Екоп»та ТОВ «Бізнес Пост»мали місце до визнання останнього банкрутом

Крім цього згідно п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-шдприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Виходячи з вище викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що якщо на момент здійснення господарських операцій, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Визнання суб'єкта господарювання банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Крім цього, покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача як на підставу винесення оскаржених податкових повідомлень рішень на постанову СВ ПМ ДГП у Шевченківському районі м.Київа від 26.01.2009р. про порушення кримінальної справи відносно ТОВ «Бізнес Пост»оскільки вказана постанова не може бути належним доказом по справі. Крім цього колегія суддів зазначає, що кримінальна справа була порушена в період, набагато пізніший ніж період, за який було проведено перевірку та відповідачем не надано суду належних доказів по справі, вироку суду, що до вирішення справи відносно ТОВ «Бізнес Пост».

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставного посилання відповідача на той факт, що позивач не має право на внесення відповідних сум до податкового кредиту через не подачу звітності контрагентом позивача ТОВ фірмою «Міленіс».

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Підпункти 10.1., 10.2. ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. У даному випадку така відповідальність покладена на ТОВ фірму «Міленіс», оскільки на позивача по справі не може бути покладена відповідальність за не подання податковому органу звітності усіма контрагентами фірми. Крім того, Закон України «Про податок на дану вартість»не передбачено відповідних норм, які б зобов'язували замовника робіт слідкувати та контролювати подачу звітності податковим органам з боку виконавця робіт.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі неподача податкової звітності, при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця.

Що стосується висновку якій міститься акту перевірки від 09.02.2009р. №801/23-05/30654386, щодо порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, що операції пов'язані з ТОВ фірмою «Міленіс», ТОВ «Бізнес Пост»не були використані в господарській діяльності ТОВ «НВП Екоп», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати),це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Як встановлено судом першої інстанції, усі роботи виконані ТОВ фірмою «Міленіс»та ТОВ «Бізнес Пост»були використані позивачем у його господарської діяльності з метою отримання прибутку. Виконані роботи були прийняти ТОВ «НВП Екоп»згідно актів прийому-передачі виконаних робот, на адресу замовника були виписані відповідні податкові накладні. Вартість виконаних робіт ТОВ «Міленіс»та ТОВ «Бізнес Пост»було сплачено у повному обсязі згідно платіжних доручень.

У подальшому вказані роботи ТОВ «НВП Екоп» були передані основним замовникам ВАТ «Укргшроруда», ТОВ Конструкторське бюро «Промавтоматіка», ТОВ «Южппроруда». Зазначені обставини підтверджено відповідними первинними документами: договорами підряду, актами прийому-передачі виконаних робот, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Доказів того, що придбані роботи не були використані в господарської діяльності ТОВ «НВП Екоп», відповідачем у відповідності до вимог ст. 71 КАС України суду не надано. Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем документально підтверджено використання ТОВ «НВП Екоп»у своєї господарської діяльності усіх робіт виконаних ТОВ фірмою «Міленіс»та ТОВ «Бізнес Пост». Щодо посилання відповідача на те, що угоди укладені між ТОВ «НВП Екоп»та ТОВ фірмою «Міленіс», ТОВ «Бізнес Пост»є нікчемними, з посиланням на вимоги ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається

Відповідно до п 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

Згідно з вимогами ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодшня ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно ч. 1 ст. 205 Цивільного Кодексу України правочин може бути вчинятися усно або у письмовій формі.

Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч. 1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.

Приписами п.1 ч.1 ст. 208 Цивільного Кодексу України передбачено, що правочин між юридичним особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч. 8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи договори між ТОВ «НВП Екоп»та ТОВ фірмою «Мілешс», ТОВ «Бізнес Пост» укладені відповідно до вимог діючого законодавства та відповідають вимогам ч. 1 ст.205, ч.2. ст.207, ч. 1 ст.208, ч. 1 ст. 638, ч.3 ст.639 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 181 ГК України. Сторонами за договорами погоджені всі істотні умови договорів та виконані з боку сторін.

Крім того, відповідачем не надано доказів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення щодо скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

№ 00000542302/0 від 19.02.2009 року, № 00000552302/0 від 19.02.2009 року та № 00000542302/1 від 31.03.2009 року, № 00000552302/1 від 31.03.2009 року суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова –залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2009р. по справі№2-а-36619/09/2070- залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:                                                                                 Н.В.Шевцова

Судді:                                                                                           Є.В.М’ягкий

                                        Я.М.Макаренко

Повний текст виготовлено 14.09.2009 року.