Рішення № 50350985, 07.09.2015, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3609/15-ц

Провадження № 2/645/1445/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2015 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Горпинич О.В.

за участю секретаря судового засідання Денісенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, в особі свого представника ОСОБА_5, що діяв на підставі довіреності, звернувся до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 23 квітня 2010 року між ним та відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого останні солідарно отримали від позивача валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 17600 доларів США з кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 23 квітня 2012 року у порядку та строки, передбачені зазначеним договором.

В забезпечення виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобовязань за договором позики, 23 квітня 2010 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед позивачем за належне виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 умов договору позики.

23 квітня 2010 року, з метою забезпечення виконання відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобовязань за вказаним вище договором позики, між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладено Іпотечний договір, яким останні передали ОСОБА_1 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

В період дії договору позики ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не дотримувалися його умов, внаслідок чого на момент предявлення позову до суду неповернутими залишились грошові кошти в розмірі 15795 доларів США, оскільки вчасно ними здійснено було перші шість платежів по 275 доларів США, наступне поточне повернення, призначене на 23 листопада 2010 року, відповідачі здійснили частково у розмірі 155 доларів США, тобто взяті на себе зобовязання виконані відповідачами частково на суму 1805 доларів США.

З огляду на порушення відповідачами умов договору позики, належні до стягнення з останніх проценти за користування коштами за період з 23 квітня 2010 року по 22 квітня 2015 року складають 7194 долари США, сума трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу за період з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року складає 2083 долари США та пеня за період з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року складає 802500,00 грн..

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь неповернуту частину позичених коштів, збільшену на три проценти річних та проценти за користування позикою в сумі, еквівалентній 25072 долари США за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі, а також неустойку за період з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року в розмірі 802500,00 грн.; в рахунок задоволення вимог за договором позики від 23 квітня 2010 року на вищевказану суму звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 із застосуванням визначеної ст. 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу шляхом надання позивачу права на продаж предмета іпотеки будь-якій третій особі покупцю на його власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна на момент продажу; надати позивачу особисто та через представника право предявляти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, усно та письмово звертатися, одержувати і подавати необхідні довідки ( в тому числі про сімейний стан іпотекодавців, належність їм майна на праві власності, про кількість продажів, визначення нормативної вартості тощо), будь-які витяги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень обєктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна (в тому числі висновки експертів) та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах (в тому числі з вимогами про відкриття нового розділу стосовно предмета іпотеки в реєстрі прав власності на нерухоме майно) та вчиняти всі інші необхідні дії, повязані з продажем предмета іпотеки; з метою збереження зазначеного вище предмета іпотеки до моменту його реалізації, передати його в управління позивача на період до його реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, зміни замків, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладення договорів оренди предмету іпотеки з правом отримання орендної плати; виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з вищевказаного іпотечного майна та стягнути з відповідачів судові витрати.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_6, що діяла на підставі довіреності, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, не зявилась, через канцелярію суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій просила задовольнити позов.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявились, причини неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їхньої відсутності та заперечень проти позову не надали.

Відповідач ОСОБА_4, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявився, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій визнав позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що викладені в позові обставини відповідають дійсності.

Щодо визнання відповідачем ОСОБА_4 позову в повному обсязі суд зазначає, що, за змістом ч. 4 ст. 174 ЦПК України, якщо визнання відповідачем позову порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову.

Визнання ОСОБА_4 позову порушує інтереси відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо стягнення неустойки в повному обсязі.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 23 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 1338, за умовами якого останні солідарно прийняли від позивача валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 17600 доларів США з кінцевим терміном повернення не пізніше 23 квітня 2012 року у порядку та строки, передбачені зазначеним договором, а саме, не пізніше 23 числа кожного місяця, починаючи з травня 2010 року по квітень 2012 року включно.

В забезпечення виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобовязань за договором позики, 23 квітня 2010 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався солідарно відповідати перед позивачем за належне виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 умов договору позики.

Судовим розглядом встановлено, що в період дії договору позики ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не дотримувалися його умов, внаслідок чого заборгованість за договором позики склала 15795 доларів США, проценти за користування коштами за період з 23 квітня 2010 року по 22 квітня 2015 року складають 7194 долари США, сума трьох процентів річних від простроченої поверненням суми боргу за період з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року складає 2083 долари США та пеня за період з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року складає 802500,00 грн..

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ході судового розгляду встановлено, що відповідачі не виконали свої зобовязання за договором позики від 23 квітня 2010 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 599 - 601, 604 -609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25 квітня 2012 року в справі № 6 -24 цс 12 про стягнення боргу, яка, згідно зі ст. 360 - 7 ЦПК України, є обов'язковою для судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до його рішення.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх доводів щодо виконання зобовязання за договором позики від 23 квітня 2010 року відповідачами в ході судового розгляду суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених речовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківських рахунок.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до умов договору позики від 23 квітня 2010 року, відповідачі зобовязалися повернути позивачеві суму боргу не пізніше 23 квітня 2012 року.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В зв'язку з встановленим вище простроченням виконання відповідачами зобов'язань за договором позики, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання від відповідачів трьох процентів річних від простроченої суми.

Судом не встановлено існування домовленості між сторонами про виконання простроченого грошового зобовязання без урахування річних процентів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачам за несвоєчасне повернення коштів за договором позики нарахована пеня в розмірі 802500,00 грн..

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Суд вважає, що розмір неустойки в сумі 802500,00 грн. є занадто великим та явно перевищує і не відповідає розміру збитків.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За положеннями вказаної норми суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню, враховуючи при цьому занадто високий її розмір порівняно зі збитками споживача, ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу, зокрема відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання. При цьому зменшення розміру неустойки - це право суду. Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням відповідача.

З огляду на неспівмірність пені з сумою боргу за договором позики, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання, з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-РП/2013, суд вважає за можливе зменшити розмір пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором до розміру основного боргу 346584,95 грн..

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України закріплено, що у разі порушенні боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України,у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

З огляду на наведене, стягненню з боржників в солідарному порядку підлягає заборгованість за договором позики від 23 квітня 2010 року в розмірі 25072 (двадцять пять тисяч сімдесят два) долари США, що за курсом Національного банку України на час ухвалення рішення становить 550147 (пятсот пятдесят тисяч сто сорок сім) гривень 37 копійок, з яких: 15795 доларів США неповернута сума позики; 7194 долари США проценти за користування коштами; 2083 долари США три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу, а також неустойка в розмірі 346584 (триста сорок шість тисяч пятсот вісімдесят чотири) гривні 95 копійок.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно ч. 3 зазначеної статті, використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч.2 ст.192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Таким чином, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Як роз'яснено у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті, суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Таким чином, враховуючи вимогу позивача про стягнення сум за договором позики в національній валюті України гривні за курсом, встановленим на день ухвалення, суд визначає суми за договором позики, що підлягають стягненню з відповідача в гривні за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення, при цьому сума боргу за договором позики від 23 квітня 2010 року відповідно даних Національного банку України щодо офіційного курсу валют станом на 07 вересня 2015 року (на день ухвалення рішення по справі) становить 346584,95 грн. (1000 доларів США х 21,9427), проценти за користування грошима на рівні облікової ставки Національного Банку України за період користування з 23 квітня 2010 року по 22 квітня 2015 року 157855,78 грн., три проценти річних від простроченої суми за період з 29 листопада 2010 року по 22 квітня 2015 року - 45706,64 грн.

Судовим розглядом встановлено, що 23 квітня 2010 року, з метою забезпечення виконання відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобовязань за вказаним вище договором позики, між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 1340, яким останні передали ОСОБА_1 в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру № 3, житловою площею 29,1 кв.м., загальною площею 42,8 кв.м., у будинку № 11 по бульвару Юрєва в м. Харкові.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог за договором позики від 23 квітня 2010 року задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що загальна сума заборгованості за вищевказаним договором позики разом із неустойкою складає 896732,32 грн..

Як вбачається з Іпотечного договору, сторони домовилися, що вартість предмета іпотеки складає 145 000,00 грн., яка є значно меншою ніж розмір заборгованості за договором позики.

Також слід зазначити, що одночасне стягнення заборгованості за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки призведе до подвійного стягнення боргу, оскільки боржники за договором позики та іпотекодавці є невідємними особами.

Згідно розяснень, які містяться в п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором, оскільки при задоволенні позову відбудеться подвійне стягнення боргу за одним кредитним договором, що протирічить діючому законодавству. Крім того, позивачем не надано суду доказів щодо неможливості виконання відповідачами рішення суду в частині стягнення заборгованості за вказаним договором позики.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог за договором позики від 23 квітня 2010 року, як наслідок, позовні вимоги в частині надання позивачу особисто та через представника права предявляти правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, усно та письмово звертатися, одержувати і подавати необхідні довідки ( в тому числі про сімейний стан іпотекодавців, належність їм майна на праві власності, про кількість продажів, визначення нормативної вартості тощо), будь-які витяги з усіх державних реєстрів прав власності, інших речових прав на нерухоме майно та обтяжень обєктів нерухомого майна, звіти про оцінку майна (в тому числі висновки експертів) та будь-які інші документи в Державній реєстраційній службі України, Державній міграційній службі України та інших державних органах, установах, підприємствах, організаціях усіх форм власності, в державних нотаріальних конторах, у приватних нотаріусів та в архівних установах (в тому числі з вимогами про відкриття нового розділу стосовно предмета іпотеки в реєстрі прав власності на нерухоме майно) та вчиняти всі інші необхідні дії, повязані з продажем предмета іпотеки; передачі предмету іпотеки в управління позивача з метою його збереження на період до моменту його реалізації з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, зміни замків, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, укладення договорів оренди предмету іпотеки з правом отримання орендної плати; виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з вищевказаного іпотечного майна також задоволенню не підлягають.

Питання про долю судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 197, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, на користьОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, заборгованість за договором позики від 23 квітня 2010 року в розмірі 25072 (двадцять пять тисяч сімдесят два) долари США, що за курсом Національного банку України на час ухвалення рішення становить 550147 (пятсот пятдесят тисяч сто сорок сім) гривень 37 копійок, з яких: 15795 доларів США неповернута сума позики; 7194 долари США проценти за користування коштами; 2083 долари США три проценти річних від простроченої поверненням суми боргу, а також неустойку в розмірі 346584 (триста сорок шість тисяч пятсот вісімдесят чотири) гривні 95 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, на користьОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, судові витрати з судового збору по 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок з кожного.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя -