Рішення № 50324618, 10.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8077/15 Справа № 206/2564/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Румянцев О. П. Доповідач - Григорченко Е.І.

Категорія 44

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Судді-головуючого: Григорченка Е.І.

Суддів колегії: Кочкової Н.О., Каратаєвої Л.О.

при секретарі Левцунову І.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, Служба у справах дітей Самарської районної в м. Дніпропетровську ради, про виселення,

встановила:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося із позовом до ОСОБА_5, що діє від свого імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_6 про виселення відповідача ОСОБА_5 та неповнолітню ОСОБА_6 з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивача посилається на те, що 21.05.2007 року між ОСОБА_7 та позивачем було укладено кредитний договір №DNU0GK00000198. Відповідно до п.7.1 кредитного договору Банк зобов'язався надати ОСОБА_7 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 45500,00 доларів США строком до 21.05.2037 року, а останній зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки №DNU0GK00000198, згідно якого третя особа, надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 67,50 кв.м., житловою площею 40,20 кв.м., яка належить третій особі на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири. Однак, у порушення умов договору, ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором не виконав. Представник позивача звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 20.05.2014 року суд ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: вищезазначену квартиру, шляхом її продажу позивачем, тому усі мешканці підлягають виселенню з квартири, яка є предметом іпотеки.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виселено з квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_5, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, звернулася з апеляційною скаргою на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2015 року, де ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20.05.2014 року звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру площею 67.50 кв.м., житловою площею 40,20 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом її продажу ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем (а.с. 8-10). Рішення набрало законної сили.

У зазначеній квартирі зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_5 та неповнолітня ОСОБА_6 ( а.с. 15) .

30 грудня 2014 року позивачем направлено відповідачу письмову вимогу про добровільне звільнення з приміщення та зняття з реєстраційного обліку, однак останніми вимоги позивача виконані не були (а.с. 11-12).

Враховуючи встановлені обставини вимоги законодавства, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивачем була дотримана процедура досудового врегулювання спору, передбачена статтею 109 ЖК УРСР та статтею 40 Закону України «Про іпотеку», однак відповідачі добровільно не звільнили приміщення, яке було предметом іпотеки, та на яке звернено стягнення.

Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, однак колегія суддів не може погодитися з висновками суду про задоволення позовних вимог щодо виселення відповідачів з квартири з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України, звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

З результатів аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що на момент звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" до суду із позовом про виселення його права повинні бути порушені відповідачем шляхом невиконання вимоги про звільнення житлового приміщення. Наявність письмової вимоги про звільнення житлового приміщення та отримання письмової вимоги іпотекодержателя є обов'язковою умовою при задоволенні позову про виселення з іпотечного житла.

З матеріалів справи вбачається, що 30.12.2014 року позивачем направлено відповідачу письмову вимогу про добровільне звільнення з приміщення та зняття з реєстраційного обліку (а.с. 11-12).

В апеляційному суді представник ПАТ КБ "ПриватБанк" пояснив, що банком направлена відповідачам письмова вимога про добровільне звільнення квартири, однак поштове повідомлення про вручення зазначеної вимоги відсутнє. Також пояснив, що рішення про звернення стягнення на зазначену квартиру не виконувалося, так як позивач не звертався до виконавчої служби.

У відповідності до ст. 10 ЦПК України сторони повинні були довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ними обставини.

Проте будь-які докази, які-б підтверджували отримання відповідачем письмової вимоги іпотекодержателя про звільнення житлового приміщення, яка є обов'язковою умовою при задоволенні позову про виселення, суду не надано.

Суд першої інстанцію не звернув уваги на зазначені обставини та помилково ухвалив рішення про виселення, яке підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову у позові, як заявлений передчасно.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, -

вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 липня 2015 року скасувати.

Відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Е.І. Григорченко

Судді: Н.О. Кочкова

Л.О.Каратаєва