Рішення № 5024012, 14.10.2009, Голосіївський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ 2-4100/09

Іменем України

14 жовтня 2009 року Голосіївський районний суд м. Києва

В складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

При секретарі Гайді В.В.

Розглянувши увідкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі – продажу ( відступлення) частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс»,-

Встановив :

Позивач ОСОБА_1 . звернулася з вказаним позовом до відповідачів про визнання недійсним договору мотивуючи свої вимоги тим , що вона, перебуває в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . починаючи з 1992 року.

Під час шлюбу ОСОБА_2 . вступив до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервис», набувши при цьому частку статутного капіталу у розмірі 51 % від його загального розміру.

27 січня 2006 року ОСОБА_2 . без отримання згоди позивача відчужив на користь відповідача 2 частину частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» у розмірі 15% . Позивач не тільки не надавала згоди на укладення оспорюваного договору, а й взагалі не були обізнана про його наявність до квітня 2009 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позивачкою вимоги в повному обсязі за вищевикладеними обставинами та просила їх задовольнити .

Представник відповідача ОСОБА_2 .зовні вимоги визнає у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволенню .

Предстаники ОСОБА_3 . проти позовних вимог заперечували .Зазначили, що передача частки у статутному капіталі, яка належала ОСОБА_2 . , відбулась з дотриманням вимог закону, а тому права позивача внаслідок цього порушені не були. Крім того зазначили, що на їх думку позивачем пропущено строк позовної давності.

Вислухавши пояснення сторін ,допитавши свідків , дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне .

Між позивачем та ОСОБА_2 . було укладено шлюб, зареєстрований 11 квітня 1992 року відділом РАГСу Виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Києва, актовий запис № 284 (а.с7) .

Під час шлюбу ОСОБА_2 . вступив до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервис» , набувши при цьому частку статутного капіталу у розмірі 51 % від його загального розміру.

На момент вступу ОСОБА_2 . до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервис» майнові відносини подружжя регулювалися Кодексом про шлюб та сім'ю України в редакції від 30 січня 1996 р. Відповідно до ст. 22 вказаного Кодексу майно, нажите подружжям за час шлюбу, визнавалось їх спільною сумісною власністю і кожний з подружжя мав рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

У квітні 2009 року Позивачу стало відомо, що між ОСОБА_2 . та ОСОБА_3 ще 27 січня 2006 року було укладено договір купівлі – продажу ( відступлення) частини частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс», зареєстрованого 26.04.2002 року Києво – Святошинською районною державною адміністрацією Київської області. Відповідно до умов даного договору ОСОБА_2 . відчужив ( відступив) на користь ОСОБА_3 . частину своєї частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» у розмірі 15% на суму 300000,00 ( триста тисяч) гривень. .

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_3 не надано жодного доказу на підтвердження пропуску позивачем строків позовної давності, суд відкидає ситуацію, в якій позивачці стало відомо про існування оспорюваного договору ще у січні 2006 року.

Так, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Такий строк встановлений ст.257 Цивільного кодексу України і становить три роки. Перебіг позовній давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач стверджує, що про існування договору їй стало відомо лише у квітні 2009 року. Цей факт підтверджує свідок ОСОБА_4 ., яка пояснила , що особисто повідомила позивача про оспорюваний договір під час готування відповідних декларацій про доходи відповідача1 у квітні 2009 року. Показання свідка ОСОБА_5 . ґрунтуються лише на припущеннях щодо можливої дати обізнаності позивачем про наявність оспорюваного договору.

Згідно ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

У даному випадку, суд констатує недоведеність з боку ОСОБА_3 . обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень в частині пропуску позивачем строку позовної давності.

Оцінюючи покази свідків та беручи до уваги , що із наявних в матеріалах справи доказів, єдиним документальним підтвердженням дати можливої обізнаності позивачем щодо факту існування договору купівлі – продажу ( відступлення) частини частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» є заява позивача , суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Представник ОСОБА_3 . в судовому засіданні зазначив , що грошові та майнові внески засновників і членів господарських товариств до статутного фонду є власністю товариства і не можуть розглядатися як складова частина спільного сумісного майна подружжя.

Такий висновок ОСОБА_3 . взагалі не відповідає фактичним обставинами справи, оскільки позивачем заявлені позовні вимоги про визнання недійсним саме договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «АВТОБАНСЕРВІС» від 27 січня 2006 року, який укладений був з порушенням норм чинного законодавства України. Мова йдеться взагалі не про купівлю – продаж майна товариства, яке дійсно формується з майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Мова йдеться про недійсність правочину - купівлю- продажу частки у статутному капіталі товариства.

Частка у статутному капіталі (фонді) товариства з обмеженою відповідальністю є комплексом корпоративних прав, що визначають статус особи як учасника товариства, тобто особистих немайнових прав (насамперед, право участі) та майнових прав (право вимоги виплати грошей, як дивідендів, право вимоги виплати грошей чи передачі речей при виході з товариства тощо). Право на частку є зустрічним наданням, яке отримує учасник від товариства при внесенні вкладу до статутного капіталу товариства, та згідно із ст. 13 Закону України "Про господарські товариства" підлягає грошовій оцінці.

Якщо учасник ТОВ згідно зі ст. 148 Цивільного кодексу України виходить з товариства та отримує вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, або отримує майно в натурі, то це майно вважатиметься набутим під час зареєстрованого шлюбу і на нього поширюватиметься режим спільної сумісної власності.

У відповідності до ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Згідно статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 190 Цивільного кодексу України встановлено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Таким чином, частка у статутному капіталі ТОВ є об'єктом цивільних прав, а саме майном, комплексом майнових прав, як особливим об'єктом. У відповідності до ч. 2 ст. 190 Цивільного кодексу України майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, лише за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово..

У випадку відчуження (продажу, обміну, дарування) акцій чи частки у статутному фонді товариства згода дружини (чоловіка) повинна бути отримана , до того ж у письмовій формі, оскільки такі договори підпадають під визначення ст. 65 Сімейного кодексу України, як договори з цінним майном. Виходячи з того, що поняття «цінне майно» законодавчо не визначене, суд має достатньо підстав використовувати в цьому випадку ст. 719 Цивільного кодексу України за аналогією, тобто майно, вартість якого перевищує 850,00 грн, вважається цінним.

У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

За наведеного вище вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі

Керуючись статтями 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі – продажу ( відступлення) частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі – продажу ( відступлення) частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс» ( код ЄДРПОУ 31982734) у розмірі 15% , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з дати його укладення.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подана апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження , якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано . Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження , але апеляційна скарга не була подана в строк , встановлений ст.. 294 ЦПК України , рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку . У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом .

Суддя :