Ухвала суду № 50238881, 03.09.2015, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

3 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

Судді-доповідачаКоротких О.А.,Суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., -розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області (далі - управління МВС) про визнання незаконними та скасування наказу,

в с т а н о в и л а:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 березня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволення позову, залишив без змін.

Не погодившись із такою ухвалою Вищого адміністративного суду України, позивач подав заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах норм матеріального права, що на думку заявника, підтверджується рішеннями касаційного суду від 25 січня 2013 року (№ К-13057/09) та 13 березня 2014 року (№ К/9991/39659/11).

Заява позивача була подана з пропуском тримісячного строку, встановленого частиною першою статті 238 КАС. До заяви було додано клопотання про поновлення строку для подання заяви.

Із наведених у клопотанні про поновлення процесуального строку доводів колегія суддів Судової палати в адміністративних справах вважає причини пропуску строку подання заяви про перегляд судового рішення поважними, а тому строк на подання заяви про перегляд зазначеного судового рішення, слід поновити.

Проте, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України, погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову виходив із того, що ці суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що наказ управління МВС від 26 червня 2013 року № 191 о/с прийнятий з дотриманням норм чинного законодавства, позивач був звільнений за досягненням граничного віку, встановленого пунктом 7 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України від 29 липня 1991 року № 114 для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання, у зв'язку із поданням позивачем рапорту про звільнення.

Разом із тим у рішенні суду касаційної інстанції, на яке посилається заявник, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, вбачається, зокрема, що Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 січня 2013 року, погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову виходячи із того, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову, оскільки позивач мав право лише на відпустку, але до дня звільнення таким правом не скористався, а тому норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки» на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не поширюються. Крім того, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2014 року, цей суд скасувавши рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та залишив в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову виходив із того, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивач повторно не звільнявся зі служби з органів внутрішніх справ, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, які йому були виплачені при незаконному його звільненні у 2003 році.

Таким чином, рішення касаційного суду, додані на обґрунтування заяви, ухвалені цим судом за інших фактичних обставин справ, а отже не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а тому у допуску справи до провадження Верховного Суду України слід відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на подання заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року задовольнити.

Поновити строк на подання заяви про перегляд зазначеного судового рішення.

Відмовити у допуску справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про визнання незаконними та скасування наказу, до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року.

Суддя-доповідач О.А. КороткихСудді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда