Ухвала суду № 50210355, 01.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Слободянюк С.В., Пікуль А.А.,

при секретарі Заліській Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про повернення депозитного вкладу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про повернення депозитного вкладу.

Свої вимоги обґрунтував тим, що між позивачем та банком був укладений договір банківського вкладу «Блискуча Сімка» №300937/7671/07-15 в іноземній валюті на суму 5000,00 доларів США, загальним строком на 91 день до 27.04.2015. Позивач відповідно до умов договору вніс на депозитний рахунок зазначену суму.

27.04.2015 за даним договором банк зобов'язаний повернути вклад позивачу, проте у визначений строк банк відмовив вкладнику у виплаті грошової суми.

Позивач зазначив, що 27.04.2015 звернувся до банку із вимогою про повернення вкладу, а 28.04.2015 з досудовою претензією, однак банком дані звернення були проігноровані, вклад або частину вкладу позивачу не повернуто.

Враховуючи те, що станом на день звернення до суду позивачу вклад не повернуто, відповідач продовжує утримувати кошти на поточному рахунку, розпоряджується та користується ними на власний розсуд, позивач просив стягнути суму заборгованості 5000,00 доларів США, суму відсотків із розрахунку 10 % за останньою діючою ставкою з дня, наступного за днем 27.04.2015 (всього 79 днів станом на 15.07.2015) у розмірі 108,22 доларів США, 3% річних у розмірі 32,47 доларів США, пеню за прострочення зобов'язання 11 850,00 доларів США та моральну шкоду в розмір 5000, 00 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 5 140,69 доларів США. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 130, 40 коп.

Справа № 761/14537/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/11345/2015Головуючий у суді першої інстанції: Юзькова О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Апелянт зазначив, що в даних правовідносинах банк, використовуючи свої спроможності у сфері фінансових відносин, надає вкладнику фінансову послугу, результатом якої є прибуток для вкладника та певна вигода для банку, а відтак ці правовідносини мають

споживчий характер та підпадають під дію законодавства про захист прав споживачів. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання, виходив з того, що застосування норми ст. 625 ЦК України виключає одночасне застосування норми ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Апелянт не погоджується з таким висновком суду, оскільки вважає, що неустойка (ст. ст. 549-552 ЦК України) та майнова відповідальність (ст. 625 ЦК України) є принципово різними правовими інститутами і мають різну правову природу.

Враховуючи викладене, апелянт просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2015 в частині відмови в задоволенні позовної заяви про стягнення пені за прострочення зобов'язання скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити.

Учасники процесу в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справ повідомлялися належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення суду в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 26.01.2015 між позивачем та банком був укладений договір банківського вкладу «Блискуча Сімка» №300937/7671/07-15 в іноземній валюті на суму 5000,00 доларів США, загальним строком на 91 день до 27.04.2015 (а.с. 6-8). Відповідно до умов договору зазначена сума була внесена на депозитний рахунок.

27.04.2015 за даним договором банк зобов'язаний повернути вклад позивачу, проте у визначений строк банк відмовив вкладнику у виплаті грошової суми, у зв'язку з чим позивач звернувся до банку із вимогою про повернення вкладу (а.с. 10), а 28.04.2015 з досудовою претензією (а.с. 11), однак банком дані звернення були проігноровані, вклад або частину вкладу позивачу не повернуто.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

В силу ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 5 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Аналогічні положення щодо обов'язку банку видати вклад фізичній особі на її першу вимогу містить п. 33 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджене Постановою Правління НБУ від 03.12.2003 №516, зареєстрованого в Мін'юсті України 29.12.2003 за №1256/8577.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 3% за кожний день прострочення за період з дня, наступного за днем витребування вкладу 27.04.2015, як того вимагав позивач з посиланням на ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки після укладення договорів між банком і позивачем виникли зобов'язальні відносини, які регулюються нормами зобов'язального права та положеннями укладених договорів банківських вкладів, якими нарахування та стягнення такої пені не передбачено.

Положеннями ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлена відповідальність виконавця робіт (послуг) за її не виконання в обумовлений договором строк у вигляді сплати пені, розмір якої обчислюється з вартості послуги.

З огляду на наведене, та враховуючи зміст договорів, що були укладені між сторонами, зазначена норма закону не регулює відносини, що виникли на підставі договорів банківського вкладу у даному спорі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд повинен був застосувати положення Закону України «Про захист прав споживачів» та стягнути пеню за прострочення зобов'язання є таким, що не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак, колегією суддів зазначені доводи відхиляються.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

ОСОБА_1 не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, викладених у скарзі, а відтак вони є безпідставними та необґрунтованими.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Г.В. Крижанівська

Судді: А.А. Пікуль

С.В. Слободянюк