Ухвала суду № 50191821, 10.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 760/8407/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Бобровник О.В. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Хрімлі О.Г.,

суддів Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Архіповій Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністра юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві Міністерства юстиції України, про скасування постанови, визнання неправомірними дій та зміну способу виконання рішення суду, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_3 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністра юстиції України про визнання бездіяльності (діяльності) Міністра юстиції України протиправними щодо безпідставної відмови позивачу в особистому прийомі, надання вмотивованої відповіді та видачі усного розпорядження Державній виконавчій службі не повертати приватне майно позивача, згідно з рішенням суду від 10 грудня 2013 року; визнання дій старшого державного виконавця Новак Г.М. та начальника відділу примусового виконання рішень Кантеміра В.І. Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у м. Києві Міністерства юстиції України, які виявилися у винесенні постанови про повернення позивачу виконавчого листа № 2-а-725/12 від 14 січня 2014 року без виконання, неправомірними та скасування вищенаведеної постанови; у зв'язку із порушеннями боржником порядку передачі на зберігання КП УЖГ Солом'янського району конфіскованого майна та його втрати, відповідно відсутності можливості виконання рішення суду про його повернення згідно «Переліку вилученого та конфіскованого майна гр. ОСОБА_3 «Акту майна гр. ОСОБА_3 КМСС «Світоч» від 23 грудня 2003 року» та «Доповнення до акту від 30 березня 2004 року» (всього на суму 507 057,00 грн. та 7 000 дол. США); зміну способу виконання судового рішення та зобов'язання Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у м. Києві Міністерства юстиції України в примусовому порядку за рішенням суду невідкладно стягнути із рахунку боржника та перерахувати на користь позивача на його рахунок суму 507 057,00 грн. та 7 000 дол. США вартості відсутнього майна, із урахуванням інфляції; вирішення питання стягнення з Міністерства юстиції України моральної та матеріальної шкоди за період з 30 березня 2004 року по дату винесення рішення суду за 11 років із розрахунку середньої заробітної плати місяць (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у Відділі примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві перебував на виконанні виконавчий лист № 2-а-725/12 від 14 січня 2014 року про зобов'язання Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві повернути ОСОБА_3 вилучені та конфісковані майно та речі, які належать ОСОБА_3 на праві приватної власності, відповідно до «Переліку вилученого та конфіскованого майна гр. ОСОБА_3

01 квітня 2014 року Відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м. Києві в особі старшого державного виконавця Махової Д.А. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, а боржнику в особі Державної виконавчої служби Солом'янського РУЮ у м. Києві надано строк для виконання рішення суду - 7 днів з моменту винесення постанови.

29 січня 2015 року Відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у м. Києві в особі старшого державного виконавця Новак Г.М. виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Позивач зазначив, що на його неодноразові звернення про особистий прийом до Міністра юстиції України для надання пояснень щодо незаконності вказаної постанови залишились міністром поза увагою, що являється прямим доказом його причетності до наведених незаконних дій.

Всупереч норм Конституції та законів України, суб'єкт владних повноважень, Міністр юстиції України належним чином не відреагував та не прийняв законного рішення для вирішення питання про скасування постанови від 29 січня 2015 року, винесеної відділом примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у м. Києві Міністерства юстиції України за його прямими вказівками.

Не погоджуючись з такими діями та бездіяльністю відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Згідно зі ст. 6 вказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Згідно зі ст. 17 вказаного Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»; 10) рішення (постанови) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 11) рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу.

Згідно з п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 02 липня 2014 року, Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, у сфері нотаріату, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань державної реєстрації договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, громадських спілок, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

За змістом п.п. 11, 12 вказаного Положення, Мін'юст очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Верховною Радою України.

Міністр має першого заступника, заступників та заступника міністра - керівника апарату, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра.

Міністр: 1) очолює Мін'юст, здійснює керівництво його діяльністю; 2) спрямовує і координує здійснення іншими центральними органами виконавчої влади заходів з питань, що належать до компетенції Мін'юсту; 3) спрямовує та координує діяльність Укрдержархіву, ДВС, ДПтС, Укрдержреєстру, ДСЗПД (далі - служби), в тому числі: забезпечує формування державної політики у відповідній сфері та контролює її реалізацію службами; погоджує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені службами проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України; визначає пріоритети роботи служб і шляхи виконання покладених на них завдань, затверджує плани їх роботи; вносить Прем'єр-міністрові України пропозиції стосовно кандидатур на посади керівників служб і за пропозицією керівників служб - кандидатури на посади їх заступників; погоджує структуру апаратів служб; видає обов'язкові до виконання службами накази та доручення з питань спрямування і координації їх діяльності; погоджує призначення на посаду і звільнення з посади керівників та заступників керівників територіальних органів служб; погоджує призначення на посаду і звільнення з посади керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апаратів служб; погоджує пропозиції керівників служб щодо утворення, реорганізації та ліквідації їх територіальних органів, вносить на розгляд Кабінету Міністрів України відповідні подання; порушує перед Кабінетом Міністрів України питання щодо скасування актів служб повністю чи в окремій частині; доручає керівникам служб скасувати акти їх територіальних органів повністю чи в окремій частині, а в разі відмови скасовує такі акти повністю чи в окремій частині; бпорушує перед Кабінетом Міністрів України питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників служб та їх заступників; ініціює питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів апаратів служб, територіальних органів служб та їх заступників, а також керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління; ініціює питання щодо проведення службового розслідування стосовно керівників служб, їх заступників, інших державних службовців і працівників апаратів служб та їх територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління; приймає рішення щодо проведення перевірки діяльності служб та їх територіальних органів; заслуховує звіти про виконання покладених на служби завдань і планів їх роботи; визначає структурний підрозділ апарату Мін'юсту, що відповідає за взаємодію із службами;визначає посадових осіб Мін'юсту, які включаються до складу колегій служб; установлює порядок обміну інформацією між Мін'юстом та центральними органами виконавчої влади, службами, періодичність її подання; вирішує інші питання, пов'язані із спрямуванням і координацією діяльності служб; 4) визначає пріоритети роботи Мін'юсту та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани його роботи, звіти про їх виконання; 5) організовує та контролює виконання Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України в апараті Мін'юсту, його територіальних органах; 6) подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, розробником яких є Мін'юст; 7) представляє в установленому порядку проекти законів, розробником яких є Мін'юст та служби, і доповідає з інших питань, що належать до компетенції Мін'юсту, під час їх розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України; 8) веде переговори і підписує міжнародні договори України у межах наданих йому повноважень; 9) є відповідно до Конституції України членом Вищої ради юстиції; 10) бере участь у засіданнях з'їзду суддів України та Ради суддів України; 11) призначає члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від Мін'юсту; 12) вносить Президентові України подання про утворення і ліквідацію судів загальної юрисдикції на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду; 13) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату Мін'юсту; 14) вносить ДСА подання щодо визначення кількості суддів у судах на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду; 15) призначає на посаду за погодженням із головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посади керівників територіальних органів Мін'юсту, призначає на посаду та звільняє з посади заступників керівників його територіальних органів. Особливості погодження призначення на посаду керівників територіальних органів Мін'юсту в Автономній Республіці Крим визначаються Конституцією Автономної Республіки Крим та законами; 16) призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Голови ДВС та Голови Укрдержреєстру керівників структурних підрозділів головних управлінь юстиції, що забезпечують здійснення повноважень ДВС та Укрдержреєстру; 17) приймає за поданнями керівників відповідних головних управлінь юстиції, погодженими відповідно з Головою ДВС та Головою Укрдержреєстру, або за поданнями відповідно Голови ДВС та Голови Укрдержреєстру рішення щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів головних управлінь юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, що забезпечують здійснення повноважень ДВС та Укрдержреєстру; 18) розглядає в установленому порядку питання щодо присвоєння керівникам територіальних органів Мін'юсту та їх заступникам відповідних рангів державних службовців, їх заохочення; 19) призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів апарату Мін'юсту, працівників патронатної служби Міністра, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення або притягнення до дисциплінарної відповідальності; 20) вносить подання щодо представлення в установленому порядку державних службовців та працівників апарату Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, до відзначення державними нагородами; 21) порушує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності своїх заступників; 22) порушує в установленому порядку питання щодо присвоєння рангу державного службовця заступнику Міністра - керівнику апарату; 23) розглядає за поданням Голови ДВС та Голови Укрдержреєстру в установленому порядку питання щодо присвоєння керівникам структурних підрозділів головних управлінь юстиції, що забезпечують здійснення повноважень ДВС та Укрдержреєстру, відповідних рангів державних службовців; 24) визначає обов'язки першого заступника Міністра, заступників Міністра та заступника Міністра - керівника апарату, розподіл повноважень Міністра між першим заступником Міністра та заступниками Міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності; 25) скасовує повністю чи в окремій частині накази заступника Міністра - керівника апарату; 26) притягує до дисциплінарної відповідальності керівників територіальних органів Мін'юсту та їх заступників, керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; 27) представляє Мін'юст у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні і за її межами; 28) скликає та проводить наради з питань, що належать до його компетенції; 29) підписує накази Мін'юсту; 30) скасовує повністю чи в окремій частині акти територіальних органів Мін'юсту, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства та актам Міністерства; 31) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у відповідача відсутні повноваження щодо безпосереднього контролю здійснення виконавчих проваджень та надання вказівок та розпоряджень Державній виконавчій службі України чи безпосередньо державним виконавцям щодо процесу виконання рішень судів.

Відповідно до ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглядає виключно скарги на рішення, дії чи бездіяльність начальників управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.

Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та має містити: 1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Таким чином, наведеними законодавчими нормами чітко врегульовано порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби.

Водночас, як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_3 оскаржує саме дії (бездіяльність) Міністра юстиції України як суб'єкта владних повноважень, а не рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби у порядку, встановленому наведеними законодавчими нормами.

З приводу позовних вимог про зміну способу виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 263 КАС України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Підставою для застосування правил наведеної норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу и порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин.

Таким чином, для відстрочення, розстрочення виконання рішення та зміни способу його є такі підстави: для розстрочення та відстрочення - обставини, що ускладнюють виконання, а для зміни способу і порядку виконання - обставини, які роблять виконання неможливим.

Водночас, позивачем не надано належних та допустимих доказів існування виняткових обставин, що можуть ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб.

З приводу позовної вимоги про стягнення з Міністерства юстиції України моральної та матеріальної шкоди за період з 30 березня 2004 року по дату винесення рішення суду за 11 років із розрахунку середньої заробітної плати місяць, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За змістом ст. 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем не обґрунтовано, в чому полягає завдана позивачеві моральна шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, не визначено, якими належними та допустимим доказами це підтверджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Із системного тлумачення наведеної норми колегія суддів приходить до висновку, що захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права, свободи та інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За змістом ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що позивачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами у справі порушення оскаржуваними діями відповідача прав, свобод та законних інтересів позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатньо доказів правомірності оскаржуваних дій, що підтверджується наявними матеріалами справи та наведеними законодавчими нормами.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Міністра юстиції України про скасування постанови, визнання неправомірними дій та зміну способу виконання рішення суду є необґрунтованими та не засновані на нормах права, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач не погоджується з діями державного виконавця по винесенню постанови про повернення позивачу виконавчого листа № 2-а-725/12 від 14 січня 2014 року без виконання, порядок оскарження яких врегульований Законом України «Про виконавче провадження».

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року - без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 11 вересня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Літвіна Н. М.

Ганечко О.М.