Ухвала суду № 50191810, 25.08.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19332/14 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

25 серпня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2015 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК» до Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ВОСТОК» звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати розпорядження Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.10.2014 № 35-рк в частині визнання позивача таким, що у період протягом І півріччя 2014 року займав монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами в межах а/д. Ковель - Яготин (в межах Любомльського району).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Волинським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України на виконання доручення в.о. голови Антимонопольного комітету України від 07.05.2014 №13-09/182 відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605 проведено дослідження стану конкуренції на регіональних ринках роздрібної торгівлі бензинами і дизельним паливом.

За результатами зазначеного дослідження встановлено, що за підсумками діяльності у І півріччі 2014 року на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами (А-92, А-95, А-98 та бензини підвищеної якості) в територіальних (географічних) межах а/д Ковель-Яготин (в межах Любомльського району) монопольне (домінуюче) становище займали ПАТ «Укрнафта», ТзОВ «Восток» та ПП «ОККО-Нафтопродукт» з сукупною часткою 60,26 %.

На підставі подання відділу досліджень та розслідувань Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 78.10.2014 № 30 щодо дослідження становища суб'єкта господарювання на товарному ринку адміністративною колегією Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято розпорядження від 07.10.2014 № 35-рк, яким за підсумками діяльності у І півріччі 2014 року ТзОВ «Восток» (м. Київ, вул. Солом'янська, 11, код за ЄДРПОУ 24812228), ПАТ «Укрнафта» (м. Київ, Несторівський провулок,3-5, код ЄДРПОУ 00135390), ПП «ОККО Нафтопродукт» (79056, Львівська обл., м. Львів, вул. Пластова, 1, код ЄДРПОУ 36670361) визнано такими, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами в межах а/д Ковель-Яготин (в межах Любомльського району) з сукупною часткою 60,26 %.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржуване розпорядження станом на дату розгляду справи не породжує будь-яких юридичних наслідків для позивача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач не довів факт монопольного (домінуючого) становища на ринку ТОВ «Восток» та наявності в його діях чи становищі ознак ринкової влади у розумінні пункту 10.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Згідно з положеннями статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» одним із основних завдань Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції.

Пунктом одинадцятим частини 1 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що в сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Згідно п. 7 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання,яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.

Аналізуючи наведені правові норми колегія суддів вважає, що Законом України «Про захист економічної конкуренції» надано Антимонопольному комітету та його територіальним органам дискреційні повноваження щодо визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого) суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Отже, визначення становища суб'єкта господарювання на відповідному ринку монопольним є виключною компетенцією відповідача, а тому не може бути предметом доказування у даній справі.

Відповідно ч. 2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Таким чином, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997 №6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Також, судовому захисту підлягає охоронюваний законом інтерес.

Рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Поряд з цим, задоволення відповідних вимог можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Положеннями статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Таким чином, оскаржуване розпорядження від 07.10.2014 № 35-рк, яким за підсумками діяльності у І півріччі 2014 року ТзОВ «Восток» (м. Київ, вул. Солом'янська, 11, код за ЄДРПОУ 24812228), ПАТ «Укрнафта» (м. Київ, Несторівський провулок,3-5, код ЄДРПОУ 00135390), ПП «ОККО Нафтопродукт» (79056, Львівська обл., м. Львів, вул. Пластова, 1, код ЄДРПОУ 36670361) визнано такими, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами в межах а/д Ковель-Яготин (в межах Любомльського району) з сукупною часткою 60,26 % не порушує право та охоронюваний законом інтерес позивача, оскільки лише фіксує певне становище позивача та не покладає на нього будь-яких обов'язків.

Вирішення питання про прийняття розпорядження про визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку належить до виняткової компетенції органів антимонопольного комітету та є способом реалізації покладених на них законодавством владних управлінських функцій у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

В оскаржуваному розпорядженні жодні факти щодо зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем не наведені та не визначені.

Отже, до компетенції суду у межах спірних правовідносин не входить визначення питання щодо перевірки факту зайняття позивачем монопольного становища на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами в межах а/д Ковель-Яготин (в межах Любомльського району), оскільки вирішення такого питання в силу законодавства про захист економічної конкуренції належить до дискреційних повноважень Антимонопольного комітету України та його територіальних органів.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті оскаржуваного розпорядження діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а права та охоронювані законом інтереси позивача розпорядженням не порушені.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТОК» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.,

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 01.09.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.