Постанова № 50186632, 08.09.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа № 924/474/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Коломис В.В. , суддя Демидюк О.О.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефіс" на рішення господарського суду Хмельницької області від 28.05.2015 року у справі № 924/474/15 (суддя Яроцький Я.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефіс"

до Фізичної особи - підприємця Василика Віталія Валентиновича

про стягнення 113400,00 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Андрійчук В.П., за довіреністю

відповідача - не з'явився

В судовому засіданні від 08.09.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 28.05.2015 року в позові ТзОВ "Дефіс" до Фізичної особи - підприємця Василика В.В. про стягнення 113400,00 грн. основного боргу відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позов останнього в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційних скарг у повному обсязі. Просив рішення суду першої інстанції скасувати, оскільки вважає його безпідставним та необґрунтованим. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши апеляційні скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційних скарг і перевіряє законність і обгрунтованність рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та відповідно до зазначених у позовній заяві мотивів, згідно усних домовленостей між ТзОВ "Дефіс" та підприємцем Василиком В.В., відповідач зобов'язувався надати позивачеві юридичні послуги з правового аналізу документів, підготовки правової позиції та представництва інтересів позивача у судах.

Відповідно, за надання юридичних послуг ТзОВ "Дефіс" на підставі рахунку - фактури № 30/07/13 від 30.06.2013 року останнім сплачено на рахунок підприємця кошти в сумі 113400,00 грн. Зазначений факт підтверджується доданими позивачем до матеріалів справи копіями платіжного доручення № 1987 від 31.07.2013 року, довідки ПАТ "Банк Форум" №298/11 від 10.03.2015 року, картки рахунку щодо контрагента - ПП Василик В.В. станом на 26.03.2015 року.

23.12.2014 року позивачем надіслано відповідачу повідомлення про прийняття рішення загальними зборами учасників ТзОВ "Дефіс" про припинення діяльності останнього шляхом ліквідації юридичної особи.

Вважаючи, що підприємцем не виконанні усні домовленості про надання юридичних послуг позивачу, останній звернувся з позовом до суду про стягнення з підприємця Василика В.В. на користь ТзОВ "Дефіс" 113400,00 грн.

Рішенням від 28.05.2015 року суд першої інстанції відмовив ТзОВ "Дефіс" у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши висновки суду першої інстанції та відповідність їх нормам чинного законодавства, колегія суддів Рівненського апеляційного суду дійшла висновку про те, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Приписами ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 203-205 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Як вбачається з поданої до суду позовної заяви ТзОВ "Дефіс", між останнім та ФОП Василиком В.В. було досягнуто усних домовленостей, відповідно до яких відповідач мав надати позивачу певні юридичні послуги.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто .

Визначальною ознакою послуг за загальним правилом є те, що вони споживаються замовником у процесі надання, тобто на момент завершення виконання відсутній результат як певний відокремлений матеріалізований результат.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст. 193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 ЦК України зазначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Звертаючись з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції не в повній мірі оцінив докази подані сторонами, не витребував нові докази у справі від сторін, не в достатній мірі дослідив обставини, на які посилаються сторони, не дав можливості сторонам надати додаткові докази, щоб підтверджували обставини, на які посилаються останні. Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що при поданні позовної заяви в останнього не було в наявності оригіналу договору № 019-13 від 30.06.2013 року, а тому при подачі позовної заяви до суду першої інстанції, позивач послався на усні домовленості між ним та відповідачем, які у свою чергу не підтвердженні документально.

Згідно ст. 36 ГПК України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до підпункту 2.3, п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, я якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи;

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року у сторін по справі витребувано оригінал договору № 019-13 від 30.06.2013 року для огляду в судовому засіданні та належним чином завірену копію зазначеного договору для долучення до матеріалів справи, проте ані позивачем, ані відповідачем на вимогу суду не надано зазначений договір. Наявна в матеріалах справи копія відповідного договору, на яку посилається скаржник, не завірена належним чином, а тому не може братись судом до уваги як належний доказ по справі. Не може розглядатись як доказ і сканкопія договору, підписана представником ТзОВ "Дефіс".

Відсутність письмового договору із погодженими умовами щодо обсягу і виду надання юридичних послуг унеможливлює встановлення в судовому порядку обсягу їх надання. При цьому апеляційним судом враховується, що юридичні послуги підприємцем надавались.

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 113400,00 грн. задоволенню не підлягають, оскільки із поданих позивачем доказів та змісту вимог апеляційної скарги, не вбачається обов'язку ФОП Василика В.В. сплатити грошові кошти ТОВ "Дефіс", а також не можливо встановити обсяг виконаної роботи відповідачем, відповідно до домовленостей між сторонами, тобто співвідношення між замовленою та фактично виконаною роботою.

Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дефіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 28.05.2015 року у справі № 924/474/15 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Демидюк О.О.