Постанова № 50186528, 08.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа№ 908/5758/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Ропій Л.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від прокуратури Винника О.О. – посвідчення №015627 від 14.03.2013 р.

від позивача не з’явились

від відповідача-1 Громута І.А. – дов. б/н від 04.09.2015 р.

від відповідача-2 Лавриненко Л.В. – дов. №01-17/1246 від 31.12.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва

на рішення господарського суду міста Києва

від 23.04.2015 р. (суддя Борисенко І.І.)

у справі №908/5758/14

за позовом прокурора Приморського району в інтересах держави

в особі Запорізької обласної державної адміністрації

(далі – Запорізька ОДА)

до 1) Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Україна»

(далі – СВК «Україна»)

2) Запорізької обласної ради (далі – Запорізька облрада)

про визнання недійсним договору, повернення водного об’єкта

державі

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. у справі №908/5758/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, заступник прокурора міста Києва оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення прийнято за невірного застосування норм матеріального права (ст. 58 Конституції України, ст. 51 Водного кодексу України, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, ст. 215 Цивільного кодексу України) та порушення норм процесуального права (ст. 43 ГПК України), відтак на підставі ст. 104 ГПК України підлягає скасуванню.

За твердженнями прокуратури, судом першої інстанції не взято до уваги, що на момент укладення спірного договору (10.07.2013 р.) питання надання в користування водних об’єктів місцевого значення віднесено до компетенції місцевих органів виконавчої влади, в даному випадку Запорізької ОДА, а не органів місцевого самоврядування, тому укладений між відповідачами 10.07.2013 р. на підставі рішення Запорізької облради від 28.03.2013 р. договір надання водного об’єкту на території Приморського району у тимчасове користування на умовах оренди має бути визнаний недійсним.

Крім цього, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 20.06.2011 р. у справі №3-57гс11 скаржник зазначав, що місцевим судом помилково застосовано положення ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, оскільки ці положення стосуються лише людини і громадянина (фізичної особи), зворотної дії в часі щодо юридичних осіб не мають.

На думку апелянта, оспорюваний правочин не відповідає чинному законодавству, адже при його укладенні орендодавець (Запорізька облрада) діяв всупереч вимогам ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду землі», ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на 01.07.2013 р.) без відповідних на те повноважень. Крім цього, спірний договір укладено й з порушенням ст. 51 Водного кодексу України (в редакції станом на 01.07.2013 р.), оскільки він не відповідає формі та змісту типового договору оренди водного об’єкту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №420 від 29.05.2013 р. тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №908/5758/14 за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий - суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 14.07.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 р. з огляду на нез’явлення в судове засідання представників позивача та відповідача-1, розгляд справи №908/5758/14 відкладено на 08.09.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. в зв’язку з перебуванням судді Коршун Н.М. на лікарняному змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий - суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. у справі №908/5758/14 прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» (п. 9-2) передбачено, що у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги.

В судове засідання 08.09.2015 р. з’явилися представники прокуратури та відповідачів, представник Запорізької ОДА не з’явився, в поданих через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмових поясненнях апеляційну скаргу підтримав, просив вимоги прокуратури задовольнити й здійснити розгляд справи за його відсутності.

Представник прокуратури в судовому засіданні доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати за наведених в скарзі підстав та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Представники відповідачів доводи скарги заперечили, просили не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників учасників судового процесу з врахуванням письмових пояснень Запорізької ОДА, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, прокурор Приморського району звернувся до господарського суду Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької ОДА з позовом до СВК «Україна» та Запорізької облради про: визнання недійсним договору надання водного об’єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди №78 від 10.07.2013 р., укладеного між Запорізькою облрадою та СВК «Україна» (далі – Договір); зобов'язання СВК «Україна» за актом прийому-передачі повернути Запорізькій ОДА водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11, 08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний Договір не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки органом, уповноваженим державою вчиняти подібного роду правочини з 01.07.2013 р. є Запорізька ОДА, відтак згаданий правочин на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України має бути визнаний недійсним тощо.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.02.2015 р. матеріали справи №908/5758/14 надіслано за виключною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Так, відмовляючи в позові, місцевий суд вважав, що фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про необґрунтованість тверджень прокурора щодо протиправності укладення спірного Договору, оскільки за його змістом він укладений на підставі вільного волевиявлення, не суперечить законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів громадян або суб'єктів господарювання, сторони досягли істотних його умов, тому в розумінні ст. 638 ЦК України, ст.ст. 180, 181 ГК України він вважається укладеним.

За висновками суду першої інстанції усі посилання в позові ґрунтуються на нормах законодавства щодо порядку надання в оренду земель водного фонду, які набули чинності з 01.07.2013 року. При цьому прокурором не береться до уваги те, що питання надання в оренду водного об'єкту місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли було вирішено Запорізькою облрадою ще 28.03.2013 р., тобто до змін в законодавстві. Крім цього, на час розгляду справи згадане рішення Запорізької облради не скасоване й ніким не оскаржувалося з підстав відсутності повноважень Запорізької облради на його прийняття, навпаки, за твердженнями позивача, воно прийняте у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

З огляду на наведене місцевий суд дійшов висновку, що Запорізька облрада при вирішенні питання надання в користування СВК «Україна» згаданого водного об'єкту на умовах оренди діяла в межах діючого законодавства з дотриманням вимог ст. 203 ЦК України, зміст цього правочину не суперечив законодавству, яке мало бути застосоване до нього, правочин укладено сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності тощо.

В свою чергу вимогу прокурора про зобов'язання СВК «Україна» повернути спірний водний об'єкт Запорізькій ОДА суд розцінив такою, що не відповідає положенням законодавства, оскільки Запорізька ОДА не є стороною Договору. Наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише щодо сторін правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язку повернення майна за цим правочином.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі.

Так, на підставі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено приписами ст. 203 ЦК України. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено матеріалами справи, 31.03.2011 р. Запорізькою облрадою прийнято рішення №19, яким вирішено: затвердити Порядок надання водних об’єктів (їх частин) у користування на умовах оренди на території Запорізької області; запропонувати обласній державній адміністрації, районним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування привести використання водних об’єктів (їх частин), які розташовані на їх території, у відповідність з вищезазначеним Порядком. Відповідно до п. 1.3 Порядку орендодавцем водних об’єктів місцевого значення згідно ст. 51 Водного кодексу України є обласна рада. Порядком також встановлено типову форму договору оренди водного об'єкту місцевого значення, розмір орендної плати за користування такими об'єктами тощо.

28.03.2013 р. Запорізькою облрадою прийнято рішення №51, яким вирішено надати СВК «Україна» для риборозведення та підтримки зеленого туризму водний об'єкт місцевого значення (ставок), площею водного дзеркала 11,08 га, що розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, у тимчасове користування на умовах оренди, терміном на 10 років з моменту підписання договору оренди. Також цим рішенням вирішено доручити голові обласної ради підписати договір оренди та всі документи, пов’язані з виконанням такого договору.

10.07.2013 р. між Запорізькою облрадою, в особі голови ради – Межейко Віктора Івановича, що діяв на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 8-1, 51 Водного кодексу України та рішення Запорізької облради від 31.03.2011 р. №19 «Про Порядок надання водних об’єктів (їх частин) у користування на умовах оренди на території Запорізької області» (орендодавець), та СВК «Україна» (орендар) укладено Договір, за умовами якого орендодавець згідно рішення Запорізької облради №51 від 28.03.2013 р. надає, а орендар приймає у тимчасове користування на умовах оренди водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11, 08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли для риборозведення та підтримки зеленого туризму.

Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 8-1 Водного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення Запорізької облради №51 від 28.03.2013 р.) розпорядження водними об'єктами місцевого значення в галузі регулювання водних відносин на їх території належить до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад. На підставі ч. 3 ст. 51 Водного кодексу України (в цій же редакції) орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Рада міністрів Автономної Республіки Крим і обласні ради.

Таким чином, на момент прийняття рішення №51 від 28.03.2013 р. Запорізька облрада діяла як того вимагають положення ст.ст. 19 Конституції України -з органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім цього, як встановлено судом першої інстанції й підтверджено учасниками судового процесу, рішення Запорізької облради №51 від 28.03.2013 р. не скасоване й ніким не оскаржувалося з підстав відсутності повноважень Запорізької облради на його прийняття, оскільки воно прийняте у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

Разом з тим, з 1 липня 2013 року набрав чинності Закон України «Про аквакультуру», яким внесено зміни до Водного кодексу України, ст. 59 Земельного кодексу України, Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».

Так, згідно ст. 51 Водного кодексу України (в редакції від 01.07.2013 р.) водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Таким чином, з 01.07.2013 р. законодавством змінено склад органів, уповноважених на надання в користування водних об’єктів на умовах оренди, а також запроваджено новий порядок набуття прав та обов’язків в сфері вирішення питання надання водних об'єктів в користування на умовах оренди.

Проте, на підставі ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, відтак запроваджені Законом України «Про аквакультуру» зміни регулюють відносини щодо набуття прав та обов'язків у сфері вирішення питання надання водних об'єктів в користування на умовах оренди, які виникли після 01.07.2013 року. Стосовно СВК «Україна», то питання надання йому в користування водного об'єкту місцевого значення було вирішено Запорізького облрадою ще 28.03.2013 р., тобто до набрання чинності Закону України «Про аквакультуру», оскільки оспорюваний Договір є похідним правочином від рішення Запорізької облради №51 від 28.03.2013 року.

Аналогічне передбачено й ч. 3 ст. 5 ЦК України, якою встановлено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Посилання прокуратури на постанову Верховного Суду України від 20.06.2011 р. у справі №3-57гс11 про те, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України стосуються лише людини і громадянина (фізичної особи), при цьому зворотної дії в часі щодо юридичних осіб не мають, апеляційний господарський суд вважає безпідставним, оскільки в цій самій постанові Верховний Суд України з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) робить висновок, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. А положення частини першої статті 58 Конституції України (про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи) треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Отже, зворотна дія закону в часі на підставі положень ч. 1 ст. 58 Конституції України має місце лише у випадку пом’якшення або скасування відповідальності особи й стосується людини і громадянина (фізичної особи), в інших випадках закони та інші нормативно-правові акти зворотної дії в часі не мають. Власне до такого висновку й прийшов місцевий суд, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову про визнання оспорюваного Договору недійсним.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що Запорізька облрада при вирішенні питання надання в користування відповідачу-1 водного об'єкту місцевого значення на умовах оренди діяла в межах діючого законодавства та з дотриманням вимог ст. 203 ЦК України тощо.

Позовна вимога про зобов'язання СВК «Україна» повернути Запорізькій ОДА спірний водний об'єкт, на думку апеляційного господарського суду, є безпідставною, оскільки остання не є стороною Договору, а наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише щодо сторін правочину, відтак на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язку повернення майна за цим правочином

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Разом з тим, апеляційний господарський суд не погоджується з позицією місцевого суду щодо розподілу судового збору.

Так, постановою пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (п. 4.6) передбачено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви має бути стягнуто в доход Державного бюджету України з Запорізької ОДА, тому рішення в частині розподілу судового збору має бути змінено.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2015 р. у справі №908/5758/14 – без змін.

Стягнути з Запорізької обласної державної адміністрації (69107, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 164, код ЄДРПОУ 00022504) в доход Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №908/5758/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Л.М. Ропій