Рішення № 50185144, 03.09.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. Справа № Б911/96/08/13-г

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія»

до Відкритого акціонерного товариства «Риббудконструкція»

про визнання права власності

представники:

від позивача: Патерилов В.В.

від відповідача: не з’явилися

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про визнання права власності на об’єкт нерухомості – нежиле приміщення ремонтно-механічної майстерні, що знаходиться за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, с. Демидів, вул. Морська, 4 та складається з: літера «А», приміщення № 1-41, поверх 1-3, загальною площею 1 239, 2 кв.м.; тротуар (літера І-ІІ); ворота (№ 1); склад (літера Б) загальною площею 14, 6 кв.м. за Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія».

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від передачі документів, які підтверджують право власності позивача на нерухоме майно, а власником – позивачем втрачено правовстановлюючий документ, який засвідчує його право власності на об’єкт нерухомості.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2015 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 03.08.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.08.2015 розгляд справи відкладено на 03.09.2015 у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представника відповідача та неналежним виконанням сторонами вимог суду.

03.09.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення по справі № Б911/96/08/13-г від 03.09.2015 (вх. № 20515/15 від 03.09.2015).

Присутній у судовому засіданні 03.09.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи, у судове засідання 03.09.2015 не з’явився, причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 03.09.2015, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2008 у справі 30/237 затверджено мирову угоду від 30.05.2008, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія», Відкритим акціонерним товариством «Риббудконструкція» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Супутник-авто Київ», в наступній редакції:

« 1. Відкрите акціонерне товариство «Риббудконструкція» в повному обсязі визнає свою заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія» у сумі 240 000, 00 грн. (сума основного боргу по договору фінансової допомоги); 2 801, 09 грн. (сума 3% річних); 31 427, 02 грн. (сума інфляційних витрат); 72 000, 00 грн. (сума штрафу); 297 950, 00 грн. (сума основного боргу по Договору поставки); 2 742, 77 грн. (сума 3% річних); 29 518, 74 грн. (сума інфляційних витрат); 89 385, 00 грн. (сума штрафу), а всього 765 824, 62 грн. (сімсот шістдесят п’ять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 62 коп.

2. Судові витрати у сумі 7 658, 24 (сім тисяч шістсот п’ятдесят вісім) грн. (державне мито) та 118, 00 (сто вісімнадцять) грн. (витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу) покладаються на відповідача-1 - Відкрите акціонерне товариство «Риббудконструкція».

3. У зв’язку з відсутністю у Відкритого акціонерного товариства «Риббудконструкція» можливості погасити заборгованість шляхом перерахування грошових коштів, Відкрите акціонерне товариство «Риббудконструкція» (код ЄДРПОУ 20572141) передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія» (код ЄДРПОУ 33447231) приймає: об’єкт нерухомості – нежиле приміщення (ремонтно-механічна майстерня), що знаходиться за адресою – Київська область, Вишгородський р-н, с. Демидів, вул. Морська, 4 (літера «А», приміщення № 1-41, поверх 1-3), загальною площею 1239,2 квадратних метра; тротуар (літера І-ІІ); ворота (№ 1); склад (літера Б) загальною площею 14,6 кв. метра. Про передачу зазначених об’єктів сторони підписують Акт приймання-передачі.

4. Затверджена судом дана мирова угода є правовстановлювальним документом та є підставою для реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія» (код ЄДРПОУ 33447231) права власності на зазначений об’єкт нерухомого майна в Комунальному підприємстві Вишгородське бюро технічної інвентаризації.

5. Позивач повністю відмовляється від позовних вимог щодо відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Супутник-авто Київ».

6. Дана мирова угода укладена в чотирьох примірниках (три примірника для сторін, один примірник для господарського суду), є обов’язковою для позивача та відповідачів, та підлягає затвердженню господарським судом».

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався із інформаційними запитами № 30/237 від 12.05.2015, № 2 від 03.06.2015 та № 3 від 17.06.2015 до відповідача про надання наступної письмової інформації: чи передавалося нежиле приміщення (ремонтно-механічна майстерня), що знаходиться за адресою – Київська обл., Вишгородський р-н, с. Демидів, вул. Морська, 4 (літера «А», приміщення № 1-41, поверх 1-3), загальною площею 1 239, 2 кв.м.; тротуар (літера І-ІІ); ворота (№ 1); склад (літера Б) загальною площею 14,6 кв.м. від Відкритого акціонерного товариства «Риббудконструкція» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія»; чи перереєстровано право власності на зазначене нежиле приміщення від Відкритого акціонерного товариства «Риббудконструкція» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія»; за ким на даний час та на підставі чого зареєстроване право власності на вказаний об’єкт нерухомості; за ким обліковується земельна ділянка під вищезазначеним об’єктом нерухомості.

Позивач стверджує, що затверджену ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2008 у справі 30/237 мирову угоду, яка є правовстановлювальним документом на право власності, було втрачено, а відповідач ухиляється від передачі позивачу документів, які підтверджують право власності останнього на нерухоме майно, у зв’язку з чим він звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підтвердженням наявності права власності можуть бути насамперед правовстановлюючі документи, перелік яких наведено у додатку 2 до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 та чинного на момент винесення ухвали господарського суду міста Києва від 03.06.2008 у справі 30/237 про затвердження мирової угоди.

Так, до правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, зокрема, відноситься мирова угода, затверджена ухвалою суду.

Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що затверджена ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2008 у справі 30/237 мирова угода є правовстановлювальним документом та є підставою для реєстрації за позивачем права власності на визначений об’єкт нерухомого майна.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Вказана стаття кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

При цьому, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктному праві, належному особі.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. В той же час, відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Згідно з ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Отже, у даному випадку, обов'язок доведення порушення прав та необхідність їх захисту в судовому порядку покладається законом на позивача.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись з позовом про визнання за ним права власності на об'єкт нерухомості, в порушення наведених норм, не надав суду жодних належних доказів порушення або оспорення його права власності на це майно відповідачем, як і не довів наявність самого суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.

Що стосується посилань позивача на те, що ним було втрачено затверджену ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2008 у справі 30/237 мирову угоду, яка є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення вимог статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували те, що ним дійсно втрачено правовстановлюючий документ на об’єкт нерухомого майна.

Разом з тим, суд звертає увагу, що в ухвалі господарського суду міста Києва від 03.06.2008 у справі 30/237 викладено текст мирової угоди, яка укладена в чотирьох примірниках (три примірника для сторін, один примірник для господарського суду).

Проте, матеріали справи не містять ні доказів звернення позивача до господарського суду міста Києва про видачу дублікату ухвали від 03.06.2008 у справі 30/237, ні доказів звернення позивача до сторін у справі № 30/237 для отримання примірника мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 03.06.2008 у справі 30/237, ні відмови відповідного органу у проведенні реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна.

З огляду на вищезазначене, вбачається, що матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що відповідач у справі не визнає або оспорює право власності позивача на спірне майно, не містять доказів втрати позивачем правовстановлюючого документа на об’єкт нерухомого майна і неможливості його отримання у інших осіб, не містять доказів неможливості позивача провести реєстрацію прав власності на об’єкти нерухомого майна та не містять документів, які б підтверджували за ким на даний час зареєстровано спірний об’єкт нерухомості.

Таким чином, суд вважає, що позивачем належними та допустимими засобами доказування не доведено суду наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, не доведено факту порушення його прав і охоронюваних законом інтересів з підстав зазначених ним у позові та заявлені ним вимоги є передчасними, а, відтак, відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання права власності на об’єкт нерухомості – нежиле приміщення ремонтно-механічної майстерні, що знаходиться за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, с. Демидів, вул. Морська, 4 та складається з: літера «А», приміщення № 1-41, поверх 1-3, загальною площею 1 239, 2 кв.м.; тротуар (літера І-ІІ); ворота (№ 1); склад (літера Б) загальною площею 14, 6 кв.м. за Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортна технологічна компанія» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.

Керуючись статтями 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 10.09.2015.

Суддя Т.В. Лутак