Рішення № 50143930, 08.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/2108/13 Головуючий у 1 інстанції: Козюренко Р.С.

Провадження № 22-ц/783/3339/15 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2015 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю: представника позивача - Федорюк І.І.,

представника відповідача ОСОБА_2. - ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 березня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

встановила:

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство (далі-ПАТ) «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» (а.с.56-57 т.2), звернулось до суду з позовом, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договоромвід 17 серпня 2005 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством (далі-ВАТ) «Електрон Банк» (іпотекодержателем), правонаступником якого став ПАТ «Фольксбанк» (а.с.37-38 т.1), та відповідачами ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. (іпотекодавцями), - на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу з будь-якою іншою особою-покупцем за ціною, визначеною уповноваженим експертом-оцінювачем на день проведення продажу, з правом на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів з реєстру прав на нерухоме майно в органах БТІ, ЖЕУ, нотаріату, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки та здійснення всіх необхідних дій для продажу предмету іпотеки, - в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КF35646 від 16 серпня 2005 року, укладеним між ВАТ «Електрон Банк» (кредитодавцем) та ОСОБА_1. (позичальником), в розмірі 14757,22 доларів США, з якої: 14265,91 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 319,35 доларів США - заборгованість за процентами, та 1284 грн. 79 коп. витрат за проведення претензійно-позовної роботи.

Крім того, у зв»язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки позивач просив виселити відповідачів з цієї квартири та стягнути з них судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що позичальник допустив порушення умов повернення кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, що дає підстави банку для дострокового стягнення всієї суми кредиту, нарахованих процентів за користування ним за рахунок предмету іпотеки, який належить на праві спільної сумісної власності відповідачам - іпотекодавцям за іпотечним договором. Зазначав, що в добровільному порядку на вимогу та попередження банку позичальник свої зобов»язання за кредитним договором не виконав і приміщення квартири із зареєстрованими у ній членами своєї сім»ї не звільнив.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 13 березня 2015 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач, просить його скасувати з підстав неповного з»ясування обставин, які мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що судом не було враховано норми матеріального права та умови договору, які дають право кредитодавцеві задовольнити свої вимоги про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання позичальником свого обов»язку щодо своєчасного повернення кредиту. Апелянт зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову, застосувавши положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання цим Законом чинності і регулюються Законом України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України, норми яких суд повинен був застосувати при ухваленні рішення по суті спору. На думку апелянта, дія положень Закону України «Про мораторій…» має тимчасовий характер, не скасовує положень матеріального закону про право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, не звільняє іпотекодавців від обов»язків, передбачених укладеним між ними договором іпотеки, і стосуються саме стадії примусового виконання судових рішень. Крім того, вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі перевірив наявність підстав для застосування положень цього Закону до названих боржників.

В судове засідання інші відповідачі не з»явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому процесуальним законом порядку, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому справу розглянуто апеляційним судом у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення протилежної сторони, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що 16 серпня 2005 року між ВАТ «Електрон Банк» (кредитодавцем), правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк» (а.с.56-57 т.2), та ОСОБА_1. (позичальником) було укладено кредитний договір №КF35646 з додатками та додатковими угодами до нього (а.с.6-17 т.1), відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти для споживчих потреб та ремонту нерухомості в іноземній валюті в сумі 33000 доларів США із сплатою спочатку 14% річних, а з 14 червня 2007 року - 12,5% річних, за користування кредитом на строк до 16 серпня 2020 року, які позичальник повинен був повертати щомісячними платежами відповідно до умов договору із внесеними до нього змінами додатковими угодами (додатками) та графіку погашення заборгованості по кредиту.

В забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором 17 серпня 2005 року між позивачем та відповідачами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Государською Н.В., із змінами, внесеними 15 червня 2007 року (а.с.18-21 т.1), відповідно до якого, відповідачі передали в іпотеку банку належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.22 т.1).

У січні 2012 року відповідач ОСОБА_1. допустив порушення умов кредитного договору в частині невиконання свого обов»язку по сплаті щомісячних платежів у розмірах та в строки, визначені кредитним договором та додатками до нього, що відповідно до умов кредитного договору (п.п.5.2.2, 5.2.3, 5.2.8, 5.3.1, 6.2, 6.3 кредитного договору, п.1.1 додатку №1, п.1.2 додатку №2, п.1.1 додатку №3), є підставою для звернення банку з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту та нарахованих у встановленому договором порядку процентів за користування кредитом, пені за прострочення виконання грошового зобов»язання шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку (а.с.4 т.1), станом на 08 серпня 2012 року загальний розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1. за кредитним договором становив 14757,22 доларів США, з якої: 14265,91 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 319,35 доларів США - заборгованість за процентами.

15.02.2012 року банк письмовою вимогою, яку відповідачі отримали 07.03.2013 року, повідомляв їх про наявність заборгованості за кредитним договором, її розмір та про дострокове повернення усієї суми кредиту зі сплатою процентів за користування ним (а.с.23-25, 259, 260 т.1), однак, ця вимога не була виконана у добровільному порядку.

25 та 26 червня 2012 року позивач надіслав відповідачам письмові вимоги, які вони отримали 27 червня 2012 року, про звільнення у тридцятиденний строк приміщення предмету іпотеки у зв»язку із рішенням банку звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (а.с.27-29 т.1).

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи в суді чинним був Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року, норми якого забороняли звертати стягнення на предмет іпотеки у даній справі.

Однак, повністю з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки районний суд при вирішенні даного спору неправильно застосував норми вказаного вище Закону України «Про мораторій…» і не застосував норми матеріального закону, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що є відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов»язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Вказаним вище іпотечним договором (п.п.9, 13) передбачено право іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору у випадку порушення іпотекодавцем умов кредитного договору.

Аналогічне за змістом положення міститься й у кредитному договорі, яке надає банку право у разі невиконання умов цього договору достроково стягнути заборгованість в повному розмірі за рахунок заставного майна, яке передане в якості забезпечення виконання зобов»язань по кредитному договору.

Умовами іпотечного договору (п.п.14, 15) визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зокрема, п.п. «б» п.17 іпотечного договору передбачено, що реалізація предмету іпотеки після звернення на нього стягнення може здійснюватись на підставі рішення суду шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу.

Пунктом 18 іпотечного договору визначено, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки та його реалізації, на вимогу іпотекодержателя може бути проведена повторна оцінка майна для визначення його вартості.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» визначено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Згідно з цією статтею, ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Враховуючи викладені вище норми матеріального закону, умови укладених між сторонами договорів й встановлені обставини справи, а саме: те, що відповідач ОСОБА_1. не виконав свого обов»язку щодо повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору і не виконав у добровільному порядку письмової вимоги банку про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, - є усі необхідні правові підстави для задоволення вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

При цьому, не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення за рахунок предмету іпотеки витрат за проведення банком претензійно-позовної роботи у розмірі 1284 грн. 79 коп., оскільки такі витрати не підтвердженні документально, а саме право банку вимагати таке відшкодування за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, - не ґрунтується на нормах закону та умовах укладених між сторонами договорів.

У відповідності до ч.1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх його мешканців.

Таким чином, у зв»язку з ухваленням апеляційним судом рішення про задоволення вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1, та дотриманням позивачем вимог ст.40 Закону України «Про іпотеку» щодо попередження мешканців квартири про необхідність її звільнення, - задоволенню підлягає також вимога позивача про виселення відповідачів, які згідно з довідкою Львівського комунального підприємства «Львівський ліхтар» від 29.04.2013 року (а.с.8 т.2) зареєстровані у вказаній квартирі.

Однак, на момент розгляду справи в апеляційному суді продовжує бути чинним Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до пункту 1 цього Закону, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов»язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об»єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, і загальна площа такого нерухомого житлового майна (об»єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.метрів для квартири та 250 кв.метрів для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27.05.2015 року (справа №6-57цс/15), який є обов»язковим для суду відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України і в даній справі, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій…» не підлягає виконанню.

Верховний Суд України виходив з того, що оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов»язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Апеляційним судом встановлено, що кредит був наданий відповідачеві ОСОБА_1. в іноземній валюті на споживчі цілі, що підтверджується самим кредитним договором і визнається стороною позивача, спірне жиле приміщення квартири (предмет іпотеки) є єдиним нерухомим житловим майном, яке іпотекодавці мають у власності, що підтверджується інформаційними довідками з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.161-168 т.2), та єдиним місцем їхнього постійного проживання (а.с.8 т.2), загальна площа квартири становить 71,70 кв.м., що не перевищує 140 кв.м., відповідачі не є суб»єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», що встановлено з наданих апеляційному суду довідок з місця їхньої праці (а.с.171-173 т.2), а отже, у даному випадку є всі визначені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підстави для заборони примусового звернення стягнення на предмет іпотеки відносно даних боржників-іпотекодавців.

Таким чином, з урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду України, рішення апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з нього відповідачів на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Враховуючи норму ст.88 ЦПК України та задоволення апеляційним судом позовних вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та про виселення, понесені позивачем та документально підтверджені (а.с.5 т.1, 127 т.2) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви (1192 грн. 39 коп.) та апеляційної скарги (1827 грн.) на загальну суму 3019 грн. 39 коп., підлягають стягненню з відповідачів у користь позивача в рівних частках, - по 1006 грн. 46 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕсБанк» задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 березня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов публічного акціонерного «ВіЕс Банк» задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КF35646 від 16 серпня 2005 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», та ОСОБА_1, у розмірі 14757 (чотирнадцяти тисяч сімсот п»ятдесяти семи) доларів США 22 центи, з якої: 14265 доларів США 91 цент - заборгованість за тілом кредиту, 319 доларів США 35 центів - заборгованість за процентами, - звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договоромвід 17 серпня 2005 року, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк» (іпотекодержателем), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», та відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3(іпотекодавцями), - на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу з будь-якою іншою особою-покупцем за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності на день здійснення продажу, з правом на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримання будь-яких документів, довідок, витягів з реєстру прав на нерухоме майно в органах БТІ, ЖЕУ, нотаріату, а також вільного доступу уповноважених представників банку до предмету іпотеки та здійснення всіх необхідних дій для продажу предмету іпотеки.

У задоволенні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення витрат за проведення претензійно-позовної роботи у розмірі 1284 гривень 79 копійок - відмовити.

У зв»язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 зквартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в користь публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги до суду в розмірі 3019 гривень 39 копійок, - по 1006 гривень 46 копійок з кожного.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Береза В.І.

Штефаніца Ю.Г.