Рішення № 50143928, 08.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/589/15 Головуючий у 1 інстанції: Грицай М.М.

Провадження № 22-ц/783/4069/15 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Шандри М.М.

суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.

з участю секретаря Бадівської О.О.

та з участю представника ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Еталон на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ Лізингова компанія Еталон про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, -

встановила:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 001607 від 17.12.2014 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»; стягнути з відповідача в його користь в рахунок повернення сплачених коштів за договором фінансового лізингу №001607 від 17 грудня 2014 року 20 000,00 гривень. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 17 грудня 2014 року, з метою придбання трактора, звернувся у представництво ТзОВ «ЛК «Еталон» у м. Тернополі. Ціна трактора «Чері 244» на момент укладення договору становила 52 900 грн. 17 грудня 2014 року між ним та ТзОВ «ЛК «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу № 001607. На виконання даних умов договору, на рахунок відповідача 17 грудня 2014 року було перераховано грошові кошти у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень, що підтверджується чеком № 17122014135435. Укладений договір вважає таким, що суперечить принципам добросовісності, а умови договору вважає несправедливими та такими, що істотно порушують його права. Під час укладання договору представник ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» надала йому хибну, недостовірну інформацію щодо умов договору та умов надання послуг відповідачем. Сплачена сума 20000 гривень, яка є комісією за організацію та оформлення договору є неспівмірною із наданою послугою. Просив задоволити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, просив визнати недійсними додатки № 1, 2, 3 до спірного договору.

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №001607 від 17.12.2014 року з додатками №1,2,3, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, офіс 506, код ЄДРПОУ 38865527) на користь ОСОБА_2 в рахунок повернення сплачених коштів за договором фінансового лізингу №0011607 від 17 грудня 2014 року у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) гривень.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в дохід держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржило ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон».

В апеляційній скарзі покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що договір фінансового лізингу укладений з позивачем вчинений з дотриманням норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансовий лізинг», містить основі істотні умови, встановлені законом, вчинений у письмовій формі, а тому не може бути визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку. ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» належним чином виконує усі умови договору у повному обсязі і не допускає зі свого боку жодних порушень ні Договору ні чинного законодавства. Просить рішення суду скасувати, а позовну заяву ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити з таких підстав.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що умови договору є несправедливими та непрозорими, порушують принцип добросовісності внаслідок чого утворився дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві, що не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».При цьому, ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості визначеної комісії в розмірі 10% вартості предмета лізингу.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 17 грудня 2014 року позивач уклав з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» договір фінансового лізингу № 001607 з трьома додатками до нього (а.с. 6-13), відповідно до умов якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу «Трактор Чері RF354», який в договорі не вказаний, проте зазначений у специфікації, що є додатком № 3 до договору, вартістю 200 000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності із нього на лізингоодержувача згідно із умовами даного договору (п.3.3 договору).

17 грудня 2014 року позивач сплатив ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» 20 000 грн., що стверджується квитанцією №17122014135435 від 17.12.2014 року.

29 грудня 2014 року Договір лізингу №001607 від 17 грудня 2014 року було розірвано на підставі заяви позивача від 26 грудня 2014 року.

Відповідно дост. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначенний строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідност. 2 вказаного Законувідносини, що виникають за договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Нормами статей638,640 ЦК Українипередбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до положень ч. 1ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2ст. 18 цього Закону- умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Умови договору, які можуть бути несправедливими визначено у ч. 3ст. 18 цього закону.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві, внаслідок чого не визначили: які умови договору є несправедливими (враховуючи, що договір містить 14 пунктів); на підставі яких ознак умови договору є несправедливими, у чому саме полягає несправедливість окремих положень договору.

Колегія суддів вважає, що умови спірного договору не містять в сукупності вказаних ознак, тому підстав для визнання умов договору несправедливими немає.

З матеріалів справи вбачається, що з умовами договору позивач був ознайомлений, про що свідчить його власний підпис на кожній сторінці договору, додатках та заяві про оторимання інформації про умови договору, заяві на отримання фінансового лізингу (а. с. 6-11, 12, 13, 23, 24).

Відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати : а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Іншими витратами лізингодавця є: надання консультації менеджером, прийняття заяви на отримання фінансового лізингу, оформлення договору, робота з клієнтом, організація та супровід договору на протязі всього часу його дії (шість років), організаційні заходи щодо підписання договору та інші витрати повязані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, комісія за організацію договору відноситься до інших витрат, що повязані з виконанням договору лізингу.

Авансовий платіж визначений у Додатку №1 до Договору, та згідно п. 2.1 Договору є сумою, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі вказаному в Додатку №1 до договору. Вказана сума сплачується лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу.

Відтак, висновки суду про те, що складові першого лізингового платежу: комісія за організацію та аванс ціни предмету лізингу (авансовий платіж) виходять за межі переліку платежів передбачених законодавством не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, оскільки ОСОБА_2 погодився з усіма умовами договору під час його підписання і здійснив оплату комісії за організацію за послугу з організації та оформлення договору при його укладенні, що визначено умовами договору, а тому вищевказані твердження позивача є безпідставними, а складові першого лізингового платежу (комісія за організацію та аванс ціни предмету лізингу) відповідають вимогам п. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Оспорюваний договір укладений з дотриманням вимог цивільного законодавства про свободу договору. Позивач підписав і отримав примірник договору та додатки до нього, у яких зокрема передбачено визначення термінів, що використовуються у цьому договорі, вказане слід розглядати як підтвердження факту ознайомлення, розуміння сторонами умов договору та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом угоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ТзОВ Лізингова компанія Етлон про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий М.М. Шандра

Судді: Л.Б. Струс

Н.Л. Шумська