Ухвала суду № 50137439, 09.09.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №325/406/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Діоба Г.О.

Провадження № 22-ц/778/4132/15 Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Бабак А.М.,

Полякова О.З.,

при секретарі Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2

на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 травня 2015 року

у справі за позовом прокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Запорізькій області до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року прокурор Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Запорізькій області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1. про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

В позові зазначав, що державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий ОСОБА_1. на підставі пунктів 5,6,8,9 розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області № 910 від 04.12.2009р. «Про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку», які постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.04.2014р. у справі № 908/2284/13 визнані недійсними, в зв'язку з чим цей державний акт на право власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка на підставі ст.387 ЦК України витребуванню на користь головного управління Держземагенства у Запорізькій області, яке відповідно до ст.122 ЗК України є органом уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Посилаючись на викладені обставини, просив суд визнати недійсним виданий ОСОБА_1. 10.12.2009 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 та витребувати у нього на користь Головного управління Держземагенства у Запорізькій області земельну ділянку площею 0,1181 га, вартістю 3666,19 грн., розташовану за межами населеного пункту на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, (кадастровий номер НОМЕР_2).

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 07 травня 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданий ОСОБА_1. 10 грудня 2009 року. Витребувано у ОСОБА_1. земельну ділянку площею 0,1181га, вартістю 3666,19 гривень, розташовану на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами населеного пункту (кадастровий номер НОМЕР_2), на користь Головного управління Держземагенства у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 38461250). Стягнуто з ОСОБА_1. судовий збір в сумі 243, 60 грн. на рахунок № НОМЕР_3.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1. в особі представника ОСОБА_2. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В засідання апеляційного суду Запорізької області 09 вересня 2015р. апелянт та його представник ОСОБА_2. не з'явилися. З рекомендованого поштового повідомлення видно, що судова повістка про виклик у судове засідання вручена представнику відповідача ОСОБА_2. 21 серпня 2015р. У відповідності до ч. 5 ст. 76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

ОСОБА_2 подана заява про відкладення розгляду справи з тих підстав, що вона знаходиться у відрядженні. Вирішуючи вказане клопотання колегія суддів виходить із наступного.

У відповідності до ст. 27 ЦПК України участь в судовому засіданні є правом особи, яка бере участь у справі. Суд не вбачив підстав для відкладення розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 305 ЦПК України, оскільки згідно даної норми процесуального права судове засідання відкладається в разі неявки в судове засідання за клопотанням особи, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Проте, з наданого клопотання вбачається відсутність поважності причини неявки представника відповідача, який реалізував надане йому ст. 27 ЦПК України право брати участь в судовому засіданні на власний розсуд, виїхавши у відрядження.

Вказане дає підстави для висновку про відсутність передбачених ч. 1 ст. 305 ЦПК України обставин для відкладення розгляду справи.

При розгляді даного клопотання було враховано, що передбачений ч. 1 ст. 303-1 ЦПК України двохмісячний строк розгляду апеляційної скарги вичерпано. Представник відповідача, заявивши клопотання про відкладення розгляду справи, не звернувся з клопотанням про подовження розгляду справи в порядку ч. 2 ст. 303-1 ЦПК України. Відкласти розгляд справи в межах встановленого ЦПК України строку розгляду справи апеляційний суд змоги не має у зв'язку із спливом вказаного строку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Свинаренка Р.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

04 грудня 2009 року головою Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області видано розпорядження № 910 "Про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку". Пунктами 1, 4 цього розпорядження вирішено припинити дію, шляхом розірвання договору оренди земельної ділянки від 10.11.2006 року, зареєстрованого 14.11.2006 року за №040627700023 і після укладення угоди про розірвання договору оренди вилучити з користування ОСОБА_3. вказану земельну ділянку площею 6,0га для ведення садівництва, розташовану на території Ботіївської сільської ради та перевести до земель запасу.

Пунктами 5,6 розпорядження №910 затверджено технічну документацію із землеустрою громадянам-членам обслуговуючого кооперативу "Азов-2010", в тому числі відповідачу у даній справі, щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки загальною площею 5,6564га вилучені та передані у власність громадянам - членам вказаного кооперативу, в тому числі відповідачу.

Відповідно до постанови Донецького апеляційного господарського суду від 09.04.2014 року у справі № 908/2284/13 визнано недійсними пункти 5,6,8,9 розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області № 910 від 04.12.2009 року "Про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку" в зв'язку із встановленням того, що зазначене розпорядження в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельних ділянок у власність громадянам-членам обслуговуючого кооперативу "Азов-2010" прийнято з порушенням вимог статей 60, 118, 151 Земельного кодексу України, статей 88, 90 Водного кодексу України. Вказане рішення суду набрало законної сили.

До визнання недійсними п.п.5,6,8,9 розпорядження №910 на його виконання відповідачу 10.12.2009 року був виданий державний акт серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,1181га для ведення садівництва, розташовану на території Ботіївської сільської ради. За даними відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області (лист № 10-28-0.0-270/2-15 від 10.02.2015 року) земельна ділянка, власником якої є відповідач, має кадастровий номер НОМЕР_2, грошова оцінка складає 3666,19 грн., об'єкти нерухомості на даній земельній ділянці не розташовані.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що на підставі ч.3 ст.61 ЦПК України під час розгляду даної справи не підлягають доказуванню обставини щодо невідповідністі пунктів 5,6,8,9 розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області № 910 від 04.12.2009 року, вимогам статей 60, 118, 151 Земельного кодексу України, статей 88, 90 Водного кодексу України, так як вказане встановлено зазначеним вище судовим рішенням у господарській справі, що набрало законної сили.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та роз'яснення постанов Пленуму Верховного Суду України.

Суд правильно вказав у рішенні, що відповідно до ч.1ст.125, ч.1ст.126 Земельного кодексу України ( у редакції, яка була чинною на момент видачі спірного державного акту) право власності відповідача на земельну ділянку виникло з моменту отримання ним державного акту на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

Суд врахував роз'яснення п.2 постанови Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", де вказано: виходячи з положень ст.ст. 8, 124 Конституції України, ст.ст. 26,30,87-90,97,100,102,118,123,128, 143-146,149,151,153-158,161,210,212 ЗК України, глав 27,33,34 ЦК України, ст. 15 ЦПК України, ст. 12 ГПК України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Суд першої інстанції вірно керувався ст. 116 ЗК України, за якою громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Є правильним висновок рішення, що, виходячи з норм ст. 116 ЗК України, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку, а тому, державні акти на право власності на земельні ділянки, є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні, що ч.1 статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Оскільки зазначеними нормами передбачений нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності, є необхідним визнання недійсним державного акта, який виданий на підставі недійсного розпорядження районної державної адміністрації.

Судом правильно взято до уваги висновки Верховного Суду України у цивільних справах № 6-12цс, №6-93цс13, які є обов'язковими для застосування усіма судами України та в яких зазначено: висновок про те, що держаний акт на право власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано.

Відповідно до висновку, викладеного в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 червня 2013 р. у справі № 6-57цс13, статтею 140 ЗК України визначено перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку для випадків, коли право власності набуто в передбаченому законом порядку, а не коли особа набула право власності на земельну ділянку на підставі незаконного розпорядження.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

За наслідками розгляду справи суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що незаконною передачею відповідачу спірної земельної ділянки порушено інтереси держави у сфері земельних відносин, охорони та забезпечення раціонального використання земельних ресурсів, захист яких покладено на органи прокуратури статтею 121 Конституції України, Законом України "Про прокуратуру", ст.45 ЦПК України. Пкурор Приазовського району у відповідності до законодавства звернувся до суду на захист державних інтересів, про що вказав у позовній заяві. А також, суд взяв до уваги, що відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів - є Державне агентство земельних ресурсів України, та його територіальні органи на містах. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" з 1 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Виходячи з викладеного, спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населеного пункту, відноситься до земель державної власності і органом уповноваженим розпоряджатися нею є головне управління Держземагенства у Запорізькій області. Тому, прокурором вірно визначений орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги, що суд мав застосувати позовну давність та відмовити у позові не мають свого підтвердження.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про недійсність пунктів 5,6,8,9 розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області № 910 від 04.12.2009р. "Про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку" та в зв'язку з цим про відсутність правових підстав перебування земельної ділянки у власності відповідача стало відомо після прийняття 09 квітня 2014 року Донецьким апеляційним господарським судом постанови у справі № 908/2284/13, яка набрала законної сили. Таким чином, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки як похідних починається від дня коли стало відомо про недійсність підстави для отримання державного акта та передачі земельної ділянки у власність - 09.04.2014 року. З позовом до суду прокурор звернувся 03.03.2015 року, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не з'ясовані повноваження Головного управління Держаземагенства у Запорізькій області та позивачем не доведено порушення інтересів держави були предметом дослідження судом першої інстанцій та дістали належної правової оцінки, з якою погоджується колегія суддів.

Судом правильно зазначено, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, знаходиться за межами населеного пункту, тому відноситься до земель державної власності і органом уповноваженим розпоряджатися нею є головне управління Держземагенства у Запорізькій області. За цих обставин, прокурором вірно визначений орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, звернення прокурора із зазначеним позовом в інтересах держави є правомірним.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 07 травня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: