Ухвала суду № 50094770, 09.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2015 року м. Київ К/800/57437/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О.

Лосєва А.М.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача – Романюк В.В., Пастух В.Л.,

від відповідача – Ткачук М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Красилівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.09.2013 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р.

у справі № 822/3181/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Староконстянтинівський спеціалізований кар’єр»

до Красилівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2008 року відкрите акціонерне товариство «Старокостянтинівський спеціалізований кар’єр», правонаступником якого є – публічне акціонерне товариство «Староконстянтинівський спеціалізований кар’єр» (далі – позивач, ПАТ «Староконстянтинівський спеціалізований кар’єр») звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Старокостянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, правонаступником якої є – Красилівська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі – відповідач, Красилівська ОДПІ), в якому просило суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 09.06.2008 р. № 0000252300/0, № 0000262300/0 та № 0000272300/0.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.09.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000262300/0, № 0000272300/0 від 09.06.2008 р.; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000252300/0 від 09.06.2008 р. в частині визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 563 950 грн. та штрафних санкцій в розмірі 204 620 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.09.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 09.04.2008 р. по 21.05.2008 р. посадовими особами податкового органу була проведена планова виїзна документальна перевірка ВАТ «Староконстянтинівський спеціалізований кар’єр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р., за результатами якої складено акт від 28.05.2008 р. № 824-05471885-21073 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - підпунктів 1.20.1, 1.20.2, 1.20.51 пункту 1.20, пунктів 1.32, 1.43 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпунктів 5.2.1, 5.2.10 пункту 5.2, підпункту 5.3.2, абзаців 1, 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.3.5 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8, статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статтей 1, 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 1.2 статті 1, пунктів 2.1, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, статті 3 Господарського кодексу України, частин першої-третьої, п’ятої, шостої статті 203, частин першої, другої статті 215, частини першої статті 216, частини першої статті 759, частини першої статті 761, частини першої статті 798 Цивільного кодексу України, розділу 3 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 р. № 143, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 08.04.2003 р. за № 271/7592, в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, в сумі 574 200 грн.; - пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого за період, що перевірявся занижено податок на додану вартість в сумі 54 249 грн., завищено суму бюджетного відшкодування заявленого на рахунок платника в сумі 679 077 грн. та завищено залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 Декларації з ПДВ) на суму 266 909 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 09.06.2008 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000252300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 783 945 грн., з яких 574 200 грн. – за основним платежем та 209 745 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000262300/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 81 374 грн., з яких 54 249 грн. – за основним платежем та 27 125 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000272300/0, відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 654 643 грн. та донараховано позивачу штрафні (фінансові) санкції у розмірі 188 406 грн.

За результатами оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень у адміністративному порядку, спірні податкової повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача – без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Як слідує з акту податкової перевірки, підставою для винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000252300/0 від 09.06.2008 р. слугували, зокрема, висновки перевіряючих про, що позивачем реалізовано щебеневу продукцію – відсів ТОВ «Український граніт» по завищеним цінам ніж іншим підприємцям, які не є платниками податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги).

Згідно підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Обов’язок доведення того, що ціна договору відповідає рівню звичайної ціни у випадках визначених цим Законом, згідно підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у порядку встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, предметом реалізації позивачем ТОВ «Український граніт» був відсів, який відповідає вимогам ГОСТ 26193-84 «Материалы из отсевов дробления изверженных горных пород для строительных работ. Технические условия», тоді як інші суб’єкти господарювання придбавали у позивача відсів-відходи, які оприбутковані позивачем від переробки гірничої маси видобутої із вивітрених і слабких порід, а тому обліковувались окремо від відсіву та за іншими цінами.

Таким чином, податковим органом безпідставно співставлень ціни на відсів та відсів-доходи.

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано вказано на безпідставність висновків податкового органу щодо не включення позивачем до складу валового доходу дохід отриманий від надання послуг для ТОВ «Український граніт» по перевезенню «вскриші», з огляду на наступне.

Згідно подорожніх листів позивачем вивозилась земля під час проведення вскришних робіт на підставі наказу № 105/1 від 04.06.2007 р. по маршруту кар’єр - Заруддя, у зв’язку з відсутністю місця для її складування на території підприємства.

При цьому, в подорожніх листах не вказано, що вантаж (земля) перевозився для ТОВ «Український граніт», що в свою чергу виключає надання позивачем транспортних послуг ТОВ «Український граніт» та свідчить про безпідставний висновок податкового органу про заниження позивачем валового доходу.

Також, судами попередніх інстанцій підтверджено правомірність включення позивачем до складу валових витрат підприємства витрати, понесені у зв’язку із здійсненням фінансових операцій з ПП Самойлюком Д.М., ТОВ «Український граніт» та ТОВ «Торгюрсервіс», враховуючи наступне.

Так, пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «валові витрати виробництва та обігу» (валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 – витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку і підтверджуватись документами відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з положеннями якого підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи слідує, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ПП Самойлюком Д.М., ТОВ «Український граніт», ТОВ «Торгюрсервіс» підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, банківськими виписками, що підтверджує факт реальності зміни майнового стану позивача, а також підтверджується висновком судово-економічної експертизи №9146/9147 від 25 грудня 2008 року.

Щодо визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Враховуючи те, що висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Український граніт», ТОВ «Торгюрсервіс» спростовуються встановленими судами фактичними обставинами у справі, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність включення позивачем до складу валових витрат в І кварталі 2007 року вартість орендної плати в сумі 41 000 грн. за отриманий в оренду транспортний засіб - самоскид БілАЗ-7253 від ПП Пастуха В.Л., з огляду на те, що згідно довідки МРВДАІ від 27.05.2008 р. вказаний суб’єкт господарювання не має в наявності наданого в оренду згідно договору № 01 від 28.12.2006 р. транспортного засобу - самоскид БілАЗ - 7523. При цьому, згідно листа ТУ Держгірпромнагляду у Хмельницькій області № 1101 від 11.08.2008 р. повідомлено, що останнім не проводилась реєстрація технологічних транспортних засобів за Пастухом В.Л., а також повідомило, що технологічний транспортний засіб - самоскид БілАЗ – 7523 зареєстрований за позивачем.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Красилівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.09.2013 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 р. у справі № 822/3181/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

(підпис)

І.В. Приходько

Судді:

(підпис)

І.О. Бухтіярова

(підпис)

А.М. Лосєв