Ухвала суду № 50094614, 07.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2015 р. Справа № 876/6472/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді: Ліщинського А.М.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Корнієнко О.А.

з участю представника позивача: ОСОБА_2.

та представника відповідачів: Краснопольської Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Львівської митниці Державної фіскальної служби та Державної фіскальної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби, Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

03.04.2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів про зобов'язання Львівської митниці Міндоходів нарахувати ОСОБА_1. середній заробіток за вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі з 05.04.2012 року до дня прийняття наказу про поновлення на роботі та провести нарахування та виплату індексації на нараховану суму; зобов'язання Державної фіскальної служби України виплатити йому середній заробіток за вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі з 05.04.2012 року до дня прийняття наказу про поновлення на роботі; зобов'язання Державної фіскальної служби України виплатити йому вартісний (грошовий) еквівалент моральної шкоди у сумі 500000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 року, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.09.2014 року, ОСОБА_1., окрім іншого, поновлено на посаді старшого інспектора відділу технічних засобів митного контролю Рава-Руської митниці з 28.02.2007 року. Станом на дату подання позову рішення суду про поновлення на посаді не виконане. У зв'язку із суттєвою затримкою виконання рішення суду про поновлення на посаді, позивач звернувся до суду про стягнення середньомісячного заробітку за час такої затримки. Крім того, у зв'язку із завданими моральними стражданнями, які викликані діяннями відповідачів щодо невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, Клуб Д.М. просить стягнути з Державної фіскальної служби України грошовий еквівалент моральної шкоди.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто в користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1) з Львівської митниці Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39420875, що знаходиться за адресою: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду № 66565/11/9104 від 05.04.2012 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді за період з 05.04.2012 року по 19.05.2015 року в сумі 134043 (сто тридцять чотири тисячі сорок три) гривні рівно з урахуванням всіх обов'язкових платежів та зборів. Стягнуто в користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1) з Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, що знаходиться за адресою: 04655, м. Київ, пл. Львівська, 8) моральну шкоду в сумі 36000 (тридцять шість тисяч) гривень рівно. В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідачі постанову оскаржили, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подали апеляційні скарги, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просять оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову повністю.

В апеляційних скаргах покликаються на те, що відповідачі не були сторонами у справі про поновлення позивача на посаді та у виконавчому провадженні, а отже не могли чинити жодних протиправних по затримці виконання рішення суду, а Державна митна служба України вчиняла дії спрямовані на виконання рішення суду, а саме було подано заяву про встановлення (зміну) способу і порядку виконання судового рішення, так як немає можливості поновити ОСОБА_1. в Рава-Руську митницю у зв'язку з її ліквідацією.

У ході апеляційного розгляду представник апелянтів Краснопольська Ю.Р. надала пояснення та просить задовольнити апеляційні скарги.

Представник позивача ОСОБА_2. надала пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає за необхідне їх відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вчинялися дії, спрямовані на реальне виконання рішення суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову - в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період в сумі 134043,00 грн. та стягнення моральної шкоди в сумі 36000,00 грн.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що 28.02.2007 року наказом Рава - Руської митниці № 99-к «Про звільнення працівників» позивача було звільнено із займаної посади старшого інспектора відділу технічних засобів митного контролю й зв'язку Рава - Руської митниці у зв'язку з ліквідацією Рава - Руської митниці відповідно до наказу Державної митної служби України від 27.11.2006 року № 1051 «Про ліквідацію та створення окремих митних органів».

24.04.2007 року позивач оскаржив вищевказаний наказ, звернувшись з позовом до Жовківського районного суду Львівської області.

01.06.2011 року Жовківський районний суд Львівської області у задоволенні позовних вимог позивача відмовив.

Не погоджуючись із рішенням першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 року ОСОБА_1. поновлено на посаді старшого інспектора відділу технічних засобів митного контролю Рава-Руської митниці з 28.02.2007 року. Вказана постанова 23.09.2014 року залишена без змін Вищим адміністративним судом України.

25.05.2012 року Жовківським районним судом Львівської області видано виконавчий лист у справі № 2-а-2/11 про поновлення ОСОБА_1. на посаді старшого інспектора відділу технічних засобів митного контролю Рава - Руської митниці з 28.02.2007 року.

03.04.2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-а-2/11 виданого 25.05.2012 року Жовківським районним судом Львівської області про поновлення ОСОБА_1. на посаді старшого інспектора відділу технічних засобів митного контролю Рава - Руської митниці з 28.02.2007 року.

26.04.2013 року відповідачу скеровано вимогу щодо здійснення боржником необхідних заходів, спрямованих на виконання вищевказаного виконавчого листа та надання інформації про наслідки його виконання.

У наданий строк виконавчий документ боржником не виконаний, дій, спрямованих на виконання виконавчого документа, не вчинено, обставин, які перешкоджають виконанню або роблять його неможливим не повідомлено, у зв'язку з чим державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника штрафу в розмірі 680,00 грн.

Вимога державного виконавця від 26.06.2014 року до Міністерства доходів і зборів України у строк до 04.07.2014 року виконати вищевказаний виконавчий лист відповідачем була проігнорована, так само як і не надано жодних пояснень стосовно того, чому не виконується рішення суду.

В матеріалах справи також відсутні пояснення щодо невиконання вимоги державного виконавця від 23.02.2015 року, скерованої на адресу Міністерства доходів і зборів України щодо зобов'язання Міністерство доходів і зборів України у строк до семи днів з моменту отримання вимоги державного виконавця повідомити про заходи, що вжиті на виконання вимоги виконавчого листа Жовківського районного суду Львівської області № 2-а-2/11 від 25.05.2012 року про поновлення ОСОБА_1. на посаді старшого інспектора відділу технічних засобів митного контролю Рава - Руської митниці з 28.02.2007 року.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що судове рішення про поновлення ОСОБА_1. на посаді старшого інспектора відділу технічних засобів митного контролю Рава - Руської митниці з 28.02.2007 року станом на момент розгляду справи в суді не виконано.

Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ст. 255 КАС України, постанова або ухвала яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, являється ознакою складу злочину передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України як невиконання судового рішення.

Відповідно до ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Частиною 2 ст. 257 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні.

В пунктах 46, 48, 51, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю.

Порядок і умови вирішення питання про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника визначено ст. 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вищевказана стаття передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Таким чином, з урахуванням всіх вищенаведених обставин та норм чинного законодавства, суд дійшов безспірного висновку про право ОСОБА_1. на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Постанова про поновлення на посаді ОСОБА_1. Львівським апеляційним адміністративним судом винесена 05.04.2012 року, відтак початком періоду, за який заявнику слід виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, слід вважати 05.04.2012 року.

У відповідності до п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення вважається виконаним з дня винесення наказу роботодавцем.

Колегія суддів зазначає, що станом на дату розгляду справи наказу про поновлення ОСОБА_1. на посаді не винесено, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 року в частині поновлено ОСОБА_1. на посаді старшого інспектора відділу технічних засобів митного контролю Рава - Руської митниці з 28.02.2007 року станом на 19.05.2015 року не виконана.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що датою, по яку в користь ОСОБА_1. слід стягнути з Львівської митниці ДФС середній заробіток за час затримки виконання рішення суду № 66565/11/9104 від 05.04.2012 року про поновлення останнього на посаді, є дата ухвалення судового рішення у даній справі - 19.05.2015 року.

При виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду Львівській митниці ДФС слід врахувати всі обов'язкові платежі та збори.

Отже, проміжком часу за який позивачу слід виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, суд вважає період з 05.04.2012 року по 19.05.2015 року.

Згідно п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року" Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час невиконанням рішення про поновлення на роботі, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Середньомісячний заробіток ОСОБА_1. станом на дату звільнення становив 3608,85 грн., середньоденний - 171,85 грн., що підтверджується довідкою Львівської митниці ДФС № 13-70-05/13-181 від 15.05.2015 року.

Відтак, виходячи з наведеного, враховуючи кількість робочих днів (186), середній заробіток з врахуванням всіх обов'язкових платежів за період з 05.04.2012 року по 19.05.2015 року становить 134043,00 грн.

Отже, дана сума підлягає стягненню з Львівської митниці ДФС в користь позивача.

Відносно вимоги про проведення та виплати індексації нарахованої суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, суд зазначив наступне.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, тобто ті виплати, які проводяться на постійній основі.

Виплата середнього заробітку позивача за рішенням суду є юридичним фактом, що носить саме разовий характер і передбачає виплату разового характеру. Крім того, серед переліку об'єктів, що підлягають індексації, визначеного постановою від 17.07.2003 року № 1078, відсутній такий об'єкт індексації, як виплати грошових коштів, призначених за рішенням суду. Тобто, законодавством не передбачено проведення індексації виплат, призначених за рішенням суду.

За таких обставин справи, виплата ОСОБА_1. середньої заробітної плати з урахуванням індексації суперечить діючому порядку проведення вказаних виплат і є незаконною, оскільки індексація проводиться тільки із виплат, які законодавчо визначені, як об'єкти виплат, що підлягають індексації. Зазначені виплати повинні носити постійний характер, з доходів, які виплачуються за конкретно виконану роботу (за трудовим, чи колективним договором), що в даному випадку не має місця.

Щодо позовної вимоги виплатити позивачу вартісний еквівалент моральної шкоди в сумі 500000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статті 56 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Згідно положень ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 21.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 4 цієї постанови, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до п. 5 вищевказаної постанови, до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пункт 9 постанови вказує на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у позивача в результаті тривалого невиконання рішення суду про поновлення його на посаді, відбулося погіршення стану здоров'я. Позивач хворіє на псоріаз поширений, стаціонарна стадія з функціональним порушенням суглобів. Причинами виникнення даної хвороби є часті стреси і переживання, які мали місце при звільненні позивача з посади, тривалому судовому процесі (в загальному, справа про поновлення ОСОБА_1. на посаді тривала 8 років), а згодом невиконанням рішення суду в частині поновлення його на посаді. Дана хвороба потребує постійного медикаментозного лікування та перебування на лікарняному обліку.

Представник позивача зазначив, що його незаконне звільнення і тривале невиконання рішення суду призвело до нервового стресу і загострення хвороби, внаслідок чого він став інвалідом. ОСОБА_1. представив суду достатньо доказів на підтвердження наявного в нього діагнозу, в матеріалах справи містяться численні виписки, в тому числі із акта МСЕК, витяги із медичної карти ОСОБА_1., консультативний висновок, квитанції про оплату за медикаменти, рекомендації щодо лікування, згідно яких, позивачу слід постійно придбавати медикаменти: глутоксим, адаптол, ессенціале форте, санапакс та інші, які потребують значних матеріальних затрат.

Наступним вагомим аргументом для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд вважає перебування на утриманні у позивача трьох дітей: ОСОБА_3. - ІНФОРМАЦІЯ_1 р. народження, ОСОБА_4. - ІНФОРМАЦІЯ_2 р. народження та ОСОБА_5. - ІНФОРМАЦІЯ_3 р. народження, які на момент звільнення ОСОБА_1. були неповнолітніми. Позивач у позовній заяві зазначає, що тривале невиконання рішення суду про поновлення його на посаді, позбавляє його можливості належно утримувати сім'ю, він відчуває постійний дискомфорт при спілкуванні на тему працевлаштування та не може пояснити своїм дітям, чому він не ходить на роботу, зважаючи на те, що існує рішення суду про поновлення його на посаді.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що в результаті тривалого безробіття в позивача немає можливості удосконалювати свої професійні знання та навички, що призводить до погіршення здібностей позивача та позбавлення його можливості їх реалізації, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість провадження активного громадського життя, що є вагомими підставами для відшкодування моральної шкоди.

Отже, враховуючи все вищенаведене, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про заподіяння діями відповідача, а саме ДФС України моральної шкоди позивачу, оскільки в результаті безпідставного тривалого невиконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1. на посаді, остатній зазнав душевних страждань через неможливість працювати і утримувати сім'ю, погіршив стан здоров'я, ставши інвалідом, та не мав і не має можливості для реалізації своїх професійних якостей.

В той же час, суд зазначає, що задоволення позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, що було першопричиною заподіяння позивачу моральної шкоди, вже є відповідною компенсацією заподіяної моральної шкоди, відтак, враховуючи обставини справи, ступінь душевних переживань позивача, принцип розумності та справедливості, суд дійшов висновку про часткового задоволення даної позовної вимоги. При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходив з середньомісячного прожиткового мінімуму на одну особу. Таким чином, за період з 05.04.2012 року по 19.05.2015 року в користь ОСОБА_1. слід стягнути компенсації за заподіяну моральну шкоду 36000,00 грн. з ДФС України, оскільки саме на таку покладено обов'язок щодо поновлення позивача на роботі.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Львівської митниці Державної фіскальної служби та Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №813/1674/15 - без змін.

Стягнути з ДФС України розмір судового збору в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн.. 43 коп. в користь Державного бюджету України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

І.І.Запотічний