Ухвала суду № 50094606, 03.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2015 року Справа № 876/10613/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача Яворського І.О.,

суддів: Сеника Р.П., Попка Я.С.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: не з'явився

відповідача по справі: представника Ярошика Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року в справі за позовом приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Волинь-Продакшн» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.04.2013 року №0001632201 та №0001642201, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь-Продакшн» (далі - ТзОВ «Волинь-Продакшн») звернулося з позовом в суд до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.04.2013 року №0001632201 та №0001642201.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що фінансового-господарські операції між ним та ПП «Інтерметал СП» фактично відбулися, що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, посвідченнями якості придбаної продукції, товарно-транспортними накладними. Зазначає, що придбаний товар зберігався в орендованому позивачем приміщенні та в подальшому був використаний в господарській діяльності.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року в справі №803/1516/13а адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року в справі №803/1516/13а та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що на адресу відповідача від ДПІ у місті Херсоні надійшли матеріали перевірки про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Інтерметал СП» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.03.2012 року по 30.04.2013 року, та інформація, що відносно посадових осіб ПП «Інтерметал СП» порушено кримінальну справу за статтею 205 Кримінального кодексу України. Вказує на те, що в наданих під час перевірки позивача товарно-транспортних накладних відсутні посилання на номери подорожніх листів, до яких вони видані, що унеможливлює визначення відстані перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального. Під час перевірки не були надані договори купівлі-продажу товару, акти приймання-передачі товару та рахунки-фактури.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

В період з 26.02.2013 року по 04.03.2013 року Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ПП «Інтерметал-СП» за період з 01.04.2012 року по 31.01.2013 року. Результати даної перевірки оформлені актом №1402/22.1/30394439 від 12.03.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем частини 1 статті 203, статтей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України), фінансово-господарські операції між ПП «Інтерметал-СП» та ПП «ВКФ «Волинь-продакшн» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону.

Також встановлено порушення статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету по взаємовідносинах з ПП «Інтерметал-СП», на загальну суму 20 300,00 грн., в тому числі за квітень 2012 року - 13 200,00 грн. та за травень 2012 року - 7 100,00 грн.

Встановлено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2 статті 135 ПК України - позивачем занижено податок на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету, на загальну суму 21 315,00 грн., в тому числі за ІІ квартал 2012 року в сумі 21 315,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0001632201 від 02.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 25 375,00 грн., з них: 20 300,00 грн. - основного платежу і 5 075,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та №0001642201 від 02.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 26 643,75 грн., з них: 21 315 грн. - основного платежу та 5 328,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Штрафні (фінансові) санкції застосовані відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пп.4.1.27 п.4.1 ст. 4 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість чи податку на прибуток є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість чи податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість чи податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як стверджується матеріалами справи, між ПП «Інтерметал-СП» (продавець) та ПП «ВКФ «Волинь-продакшн» (покупець) укладено договір поставки №0602-1 від 06.02.2012 року. Згідно умов даного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю борошно соєве згідно накладних у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його вартість на умовах даного договору. Продавець гарантує якість продукції та несе повну відповідальність за її неналежну якість. Продавець зобов'язується передати у власність покупця партії товару в асортименті, кількості та по ціні згідно замовлень, а покупець - приймати від продавця замовлений товар та оплатити продавцю 100% оплату за товар на його розрахунковий рахунок протягом 15 календарних днів з моменту отримання товару у себе на складі. Товар доставляється транспортом Продавця-Покупця за попередньою домовленістю та приймається на складі покупця. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару та підписання сторонами накладних.

Факт виконання даних господарських операцій позивач підтверджує копією договору поставки №0602-1 від 06.02.2012 року, видатковими накладними, податковими накладними.

Оплату за даний товар позивач здійснив у безготівковій формі, що підтверджується виписками по рахунках ПП «ВКФ «Волинь-продакшн» за період з 23.03.2012 року по 23.05.2013 року. Факт перевезення даного товару позивач підтверджує товарно-транспортними накладними від 27.04.2012 року, №313 від 24.03.2012 року та подорожніми листами від 24-30.04.2012 року, №313715 від 19-26.03.2012 року.

Документами, які підтверджують якість придбаного товару є посвідчення якості борошна соєвого від 24.03.2012 року та від 27.04.2012 року, в яких зазначено дату виготовлення даного товару, а також те, що даний товар відповідає ТУ У 013903778-79-99.

Також, як свідчать матеріали справи, придбане у ПП «Інтерметал-СП» соєве борошно зберігалося на орендованому у ТзОВ «Каскад-Продакшн» складі згідно договору оренди складського приміщення від 04.05.2011 року за адресою: місто Луцьк, вулиця Єршова, 3.

Товар приймався матеріально-відповідальною особою позивача з оприбуткуванням на складі, що підтверджується наданими представником позивача копіями оборотно-сальдових відомостей за березень - квітень 2012 року та за травень 2012 року.

Факт отримання товару підтверджується підписами сторін в видаткових накладних, що відповідає умовам договору.

Придбане борошно соєве в подальшому використовувалось позивачем для виготовлення сухих замінників цільного молока та комбікормів, що підтверджується договорами підряду від 01.04.2012 року та від 01.05.2012 року, укладеними між позивачем та ТзОВ «Каскад-Продакшн», актами здачі-прийняття виконаних робіт, податковими накладними, видатковими накладними.

Колегія суддів звертає увагу, що відсутність товарно-транспортних накладних, дорожніх листів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.,п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Безпідставним є посилання відповідача на Акт ДПІ в місті Херсоні №80/15-3/36419500 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Інтерметал-СП» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.03.2012 року по 30.04.2012 року, їх реальності та повноти відображення в обліку», оскільки постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 31.08.2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 року визнано неправомірними дії по виключенню з електронної бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» сум податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які визначені ПП «Інтерметал-СП» у податкових деклараціях з ПДВ за березень, квітень 2012 року та зобов'язано ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС відобразити в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкового кредиту та суми податкових зобов'язань, які ПП «Інтерметал-СП» включило до податкових декларацій з ПДВ за березень, квітень 2012 року.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, апеляційні вимоги є неаргументованими, а тому не підлягають до задоволення.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 липня 2013 року в справі №803/1516/13а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач І.О. Яворський

Судді Р.П. Сеник

Я.С. Попко

Повний текст виготовлено 08.09.2015 року