Ухвала суду № 50094603, 01.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2015 р.

Справа № 52371/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Іванова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року у справі за позовом Приватного підприємства «Європейські Будівельні Технології» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

12.01.2012 року Приватне підприємство «Європейські Будівельні Технології» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0003982302/40583 від 05.12.2011 року та № 0002942302/34372 від 17.10.2011 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що при проведенні позапланової виїзної перевірки з питань дотримання законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "Крафт ЛВ" відповідачем виявлено порушення податкового законодавства, підприємством порушено п. 138.4 ст. 138, п. п. 139.1.9 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток та податок на додану вартість за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р., а саме завищено витрати на придбання товарів за взаємовідносинами із ТОВ "Крафт ЛВ" та завищено податковий кредит із ПДВ по операціях із ТОВ "Крафт ЛВ". Відповідач зробив висновок про завищення витрат та податкового кредиту у зв’язку із тим, що господарські відносини підприємства із ТОВ "Крафт ЛВ" містять безтоварні, фіктивні операції. Висновки відповідача про порушення законодавства є необґрунтованими, та такими що не відповідають даним податкового й бухгалтерського обліку підприємства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0003982302/40583 від 05.12.2011 року та № 0002942302/34372 від 17.10.2011 року.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем не подано доказів правомірності прийняття податкових повідомлень - рішень № 0003982302/40583 від 05.12.2011 року та № 0002942302/34372 від 17.10.2011 року, наявність яких б свідчили про нереальність операцій між позивачем та ТзОВ «Крафт ЛВ». В свою чергу позивач підтвердив товарність спірних господарських операцій належними первинними доказами.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Європейські Будівельні Технології» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТзОВ «Крафт ЛВ» за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року за результатами якої складено акт від 04.10.2011 року № 3032/23-2/30336817(а.с.7-20).

В акті зазначено про порушення позивачем п.138.4 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст. 139 та п.198.3., п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено витрати у рядку 05.1 "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" Декларації з податку на прибуток за 2 квартал 2011 року по безтоварних операціях з ТОВ "Крафт ЛВ" на загальну суму 173235,01 грн. та завищено податковий кредит з ПДВ у Декларації з ПДВ за квітень 2011 року по безтоварних операціях з ТОВ "Крафт ЛВ" на загальну сумі 34647,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.10.2011 року № 0002942302/34372 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 34648,00 грн. та № 0002932302/34371 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 39845,05 грн.(а.с.33).

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов, зокрема, на підставі того, що в ході перевірки встановлено проведення господарських операцій між ПП "«Європейські Будівельні Технології» та ТзОВ «Крафт ЛВ», які не мали реального товарного характеру. Відповідач вважає, що укладений між цими підприємствами договір відповідно до ч. ч. 1, 2, 5, ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таких висновків відповідач дійшов, зокрема, на підставі відомостей бази даних ДПА України, АІС ОР “Податки”, АІС “Бес Звіт”, АІС Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагента, матеріалів перевірки, в тому числі акту Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова по ТзОВ «Крафт ЛВ» від 30.06.2011 року № 943/23-2/37399009, згідно якого вказаний контрагент має ознаки фіктивності, здійснював діяльність, спрямовану на укладання операцій, пов'язаних з отриманням та наданням податкової вигоди від постачальника по всьому колу придбання та подальшому продажу по ланцюгу постачання підприємствам - набувачам, збільшуючи як суми податкових зобов'язань, так і суми податкового кредиту з метою прикриття власної незаконної діяльності, що свідчить про нікчемність правочинів.

Не погоджуючись із повідомленням-рішенням товариство подало первинну скаргу у Державну податкову адміністрацію у Львівській області(а.с.59-61). Рішенням останньої від 29 листопада 2011 року № 31381/10/25-005/2560 скарга задоволена частково, податкове повідомлення-рішення № 0002942302/34372 від 17 жовтня 2011 року залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0002932302/34371 від 17 жовтня 2011 року в частині застосованої штрафної санкції у розмірі 1 грн. скасоване, в решті залишено без змін(а.с.50-55).

На підставі рішення про часткове задоволення первинної скарги ДПІ у Залізничному районі м. Львова 05 грудня 2011 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0003982302/40583 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 39844,05 грн.(а.с.32).

Не погоджуючись із результатами розгляду первинної скарги товариство подало повторну скаргу у Державну податкову службу України(а.с.62-64). Рішенням ДПС України від 29 грудня 2011 року № 1671/6/10-2115 у задоволенні скарги відмовлено(а.с.56-58).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень – рішень.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність – це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.27 цього пункту витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна складається у, момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Колегія суддів зазначає, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

Разом з тим, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи слідує, що ПП «Європейські Будівельні Технології» здійснювало купівлю у ТзОВ «Крафт ЛВ» товару, а саме труб та вставок з нержавіючої сталі.

Фактичне здійснення зазначених вище господарських операцій між ПП «Європейські Будівельні Технології» та ТзОВ «Крафт ЛВ» підтверджується дослідженими судом доказами, які надав позивач, а саме: договір купівлі-продажу №1 від 04 квітня 2011 року; видаткові накладні РН-0000045 від 04.04.2011 року року, № РН-0000046 від 08.04.2011 року, № РН-0000047 від 20.04.2011 року, № РН-0000048 від 27.04.2011 року; податкові накладні від 04.04.2011 року № 30, від 08.04.2011 року № 61, від 20.04.2011 року № 109, від 27.04.2011 року № 135, виписані ТзОВ «Крафт ЛВ»; товарно-транспортні накладні серії АВ-45 від 04.04.2011 року, серії АВ-46 від 08.04.2011 року, серії АВ-47 від 20.04.2011 року, серії АВ-48 від 27.04.2011 року(а.с.66-78).

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підтверджується фактичне отримання позивачем товарів від контрагента ТзОВ «Крафт ЛВ».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даними контрагентами.

Судом першої інстанції також було вірно встановлено, що придбані ПП «Європейські Будівельні Технології» товарно-матеріальні цінності були використані з метою їх подальшої реалізації. Тобто, зазначена господарська операція здійснена в рамках господарської діяльності позивача та спрямована на отримання в майбутньому прибутку.

Також колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Крафт ЛВ» було зареєстроване у встановленому порядку, не виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податків на додану вартість.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ПП Європейські Будівельні Технології» у ТзОВ «Крафт ЛВ» зазначених вище товарів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та завищення валових витрат по взаєморозрахунку з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в акті перевірки від 04.10.2011 р. №3032/23-2/0336817 відсутні дані щодо дослідження руху вищевказаних товарів в межах господарської діяльності ПП «Європейські будівельні технології», а саме - оприбуткування товарів, їх використання у власній господарській діяльності (подальший продаж, використання на власні виробничі потреби, тощо).

В той же час, з наявного в матеріалах справи Матеріального звіту (рахунок 281 «товари на складі») слідує, що ПП «Європейські Будівельні Технології» за квітень 2011 року відобразило в бухгалтерському обліку операції з придбання у ТзОВ «Крафт ЛВ» товарів згідно видаткових накладних та операцій з подальшого продажу цих товарів для ВАТ «Хмельницький обласний пивзавод», ПП науково-виробнича фірма «Екоспектр», ТзОВ «Волинь-Кальвіс», ТзОВ «Датекс С», ВАТ фірма «Галбуд», ТзОВ «БПК-Еліт», ТзОВ «Тепло Техно», ПП «Данбуд», ПП «Сантехмонтажсервіс», ПП «Євро-Сан-Тур».

Крім цього, копіями видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних підтверджується здійснення ПП «Європейські Будівельні Технології» вищевказаних господарських операцій з продажу товарів для ВАТ «Хмельницький обласний пивзавод», ПП науково-виробнича фірма «Екоспектр», ТзОВ «Волинь-Кальвіс», ТзОВ «Датекс С», ВАТ фірма «Галбуд», ТзОВ «БПК-Еліт», ТзОВ «Тепло Техно», ПП «Данбуд», ПП «Сантехмонтажсервіс», ПП «Євро-Сан-Тур».

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність договору, укладеного між ПП «Європейські Будівельні Технології» та ТзОВ «Крафт ЛВ», колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем та ТзОВ «Крафт ЛВ», з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження “безтоварності” здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про “безтоварність” господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Доводи відповідача про відсутність у спірного постачальника задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що реальність господарської операції, вчиненої між позивачем та контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2012 року у справі № 2а-351/12/1370 – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін