Ухвала суду № 50094490, 09.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2015 року м. Київ К/800/17000/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Лосєва А.М., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 року

у справі № 826/17962/14

за позовом представництва «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» (далі – позивач, представництво «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.»)

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі – відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Представництво «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» звернулось у листопаді 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.07.2014 року № 0001300220.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києві від 30.01.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві його правонаступником Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 19.06.2014 року № 1345/26-53-22-06-21/26610888, яким встановлено порушення позивачем вимог: п. 160.8 ст. 160 Податкового кодексу України (далі – ПК України), п. 3.1 ст. 3 Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом ДПА України від 31.07.1997 року № 274, ст. 4 Порядку складання розрахунку оподатковуваного прибутку та податку на прибуток постійного представництва нерезидента, що здійснюється органом ДПС, затвердженого наказом ДПА України від 28.02.2011 року № 115, що призвело до заниження податку на прибуток на 548 655,00 гривень.

Подані позивачем заперечення від 24.06.2014 року на зазначений акт перевірки залишені без задоволення, а висновки акта перевірки залишені без змін.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 07.07.2014 року № 0001302206, яким позивачу збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток на 636 347,00 гривень, у тому числі 548 655,00 гривень за основним платежем та 87 692,00 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих органів спірне рішення залишено без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) встановлено, що постійне представництво – постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів (абзац перший).

Відповідно до пп. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин) платниками податку на прибуток підприємств з числа нерезидентів є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Згідно п. 160.8 ст. 160 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Відповідно до Конвенції між Урядом Республіки Австрія і Урядом України, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно» № 500-XIV від 17.03.1999 року, для цілей цієї Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства (ч. 1).

За ч. 4 Конвенції термін «постійне представництво» не розглядається як такий, що включає: a) використання споруд виключно з метою зберігання, показу або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству; b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, показу або поставки; c) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством; d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства; e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер; f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від a) до e), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

Суди попередніх інстанцій, аналізуючи наведені норми дійшли вірного висновку, що нерезидент вважається таким, що має на території України постійне представництво, коли через таке представництво повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, таке представництво отримує доходи із джерелом походження з України або виконує агентські (представницькі) та інші функції стосовно такого нерезидента. І тільки за таких умов постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Проте судами встановлено, що представництво «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» зареєстроване 18.11.2010 року без права юридичної особи Міністерством економіки України, види діяльності за КВЕД-2010: 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності; 73.20 Дослідження кон’юнктури ринку та виявлення громадської думки, що підтверджується даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 637902.

Відповідно до положення про представництво «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.», затверджене Загальними зборами акціонерів/Ради директорів ТОВ «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.Б.Х.» (протокол № 4 від 15.09.2010 року), представництво створене з метою представлення на ринок ряду рішень по видаленню і очищенню стічних вод та іригаційного устаткування, підтримання поінформованості учасників ринку стосовно товарів та збір інформації про ринок України.

Об’єктом діяльності представництва є: закупівля товарів чи виробів та збирання інформації для підприємства; дослідження ринкових умов для виявлення суспільної думки; зберігання запасів товарів або виробів, що належать компанії, виключно з метою зберігання, доставки або демонстрації іншим підприємствам; провадження будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер; здійснення вищезазначених видів діяльності від імені компанії в особі Генерального директора представництва в межах повноважень, наданих йому на підставі довіреності, виданої компанією, чи в особі інших представників, уповноважених Генеральним директором представництва для здійснення подібних видів діяльності в інтересах компанії.

Водночас, судами встановлено, що згідно з установчим договором Фірми «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.Б.Х.», яка є нерезидентом України, сферою діяльності компанії є: виробництво сільськогосподарської техніки та обладнання всіх видів; виробництво пластмасових виробів всіх видів та для будь-яких цілей; виготовлення профілю та конструкцій з нього та виготовлення ємностей, пристроїв та подібних товарів; торгівля відповідними товарами вищезгаданої галузі; консультування з питань реклами; столярна промисловість.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким також погоджується колегія суддів касаційної інстанції, що задекларовані види діяльності Фірми «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.Б.Х.» та представництва «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» є відмінними, більш того, види діяльності представництва в порівнянні з фірмою носять допоміжний характер. При цьому, суди вірно зауважили, із задекларованих видів діяльності представництва не вбачається здійснення ним комерційної господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було укладено договори на виконання рекламних послуг, а саме: договір на виконання рекламних послуг від 16.02.2011 року № 16/02-Б між ТОВ «Видавництво «Зерно» (рекламіст) та представництвом «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» (рекламодавець); договір на розміщення реклами від 29.03.2013 року № 109/13 між ФОП Мельник О.В. (виконавець) та представництвом «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» (замовник); договори від 14.02.2011 року № 9/11, № 10/11, від 26.05.2011 року № 56/11, від 22.06.2011 року № 69/11, № 70/11, від 01.07.2011 року № 73/11, № 74/11, від 02.08.2011 року № 85/11, від 01.09.2011 року № 97/11, № 98/11, від 01.12.2011 року № 153, № 154 між ПП «Дикун» (виконавець) та представництвом «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» (замовник). Предметом вказаних договорів є розміщення реклами та інформації позивача, пов’язаної з його господарською діяльністю, у виданнях «Прибуткове свинарство», «Молоко і ферма», на сторінках інтернет-сайтів www.pigua.info, www.milkua.info. Фактичне виконання робіт за вказаними договорами підтверджується дослідженими судами актами здачі-прийняття робіт та платіжними дорученнями про оплату позивачем послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» реклама – інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Рекламодавець – це особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження, водночас розповсюджувач реклами – це особа, яка здійснює розповсюдження реклами.

Судами попередніх інстанцій при дослідженні вищезазначених договорів було встановлено, що позивач виступав в якості замовника реклами, тобто рекламодавця, оплата послуг за вказаними договорами проводилась також позивачем.

За таких обставин суди дійшли вірного висновку, що позивач жодним чином не міг отримати дохід від придбання ним рекламних послуг у вказаних контрагентів, а навпаки, поніс витрати у зв’язку із придбанням рекламних послуг. Крім того, судами зазначено, що із змісту зазначених договорів убачається, що реклама стосується власної господарської діяльності позивача, його продукції, а не третіх осіб, в інтересах яких міг би діяти позивач.

При цьому, касаційна інстанції погоджується з зауваженням судів попередніх інстанцій, що дійсно відповідно до установчого договору Фірми «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.Б.Х.», яка є нерезидентом України, однією із сфер діяльності компанії є консультування з питань реклами, водночас це не є тотожним за своїм змістом поняттю «реклама».

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що зазначене вище повністю спростовує твердження апелянта про здійснення нерезидентом «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.Б.Х.» на території України та за її межами діяльності з надання рекламних послуг та отримання в зв’язку з цим прибутку.

Також, судами вірно зазначено, що відрядження працівників за кордон не є свідченням діяльності представництва за межами України, про що стверджує відповідач, оскільки ним не наведено жодного аргументу та доказу на підтвердження того, що метою таких відряджень було здійснення підприємством господарської діяльності.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що головна компанія займається виробництвом сільськогосподарської техніки та обладнання всіх видів та здійснює торгівлю відповідними товарами вищезгаданої галузі, а отже суд дійшов вірного висновку, що діяльність по створенню реклами, яка провадиться позивачем для головної компанії, не може бути розцінена як така, що є основною діяльністю. Діяльністю позивача є безпосередньо організація процесу створення та виробництва кінцевого продукту (сільськогосподарської техніки), який в подальшому підлягає реалізації в тому числі і на території України.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що висновки про здійснення представництвом діяльності, тотожної з діяльністю основної Компанії зроблено на підставі посадових інструкцій працівників останнього, які за своєю суттю, змістом і статусом не є документами, які підтверджують здійснення тієї чи іншої діяльності, а тільки визначають потенційні посадові обов’язки його працівників. Окрім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідачем не було надано прямих доказів укладення позивачем договорів з ТОВ «Агропартнер-XXI», ФГ «Таврія-Скіф», ТОВ «Агрофірма ім. Довженка» та будь-яких інших первинних документів в підтвердження цього. Натомість, позивачем було надано договір купівлі-продажу саме Компанії «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.», а не представництва (позивача) ФГ «Таврія-Скіф». Не було відповідачем також надано доказів на спростування пояснень позивача щодо того, що його працівники направлялися до ТОВ «Агропартнер-XXI», ФГ «Таврія-Скіф», ТОВ «Агрофірма ім. Довженка» саме з метою надання консультаційних послуг та роз’яснень щодо проданої Компанією «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» товарів сільськогосподарської продукції.

Таким чином, враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про не підтвердження доводів відповідача щодо здійснення через представництво «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» господарської діяльності нерезидента «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.Б.Х.» в Україні та отримання представництвом «Рьорен-унд Пумпенверк БАУЕР Г.м.б.Х.» доходів від рекламної діяльності та в результаті відряджень працівників представництва.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві – відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 року у справі № 826/17962/14 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

підпис (підпис)

І.О. Бухтіярова

Судді:

підпис (підпис)

А.М. Лосєв

Помічник судді

підпис (підпис)

В.П. Юрченко