Ухвала суду № 50094488, 09.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2015 року м. Київ К/800/11127/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Лосєва А.М., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Злагода»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року

у справі № 810/6502/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Злагода» (далі – позивач, ТОВ Фірма «Злагода»)

до Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі – відповідач, Ірпінська ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ Фірма «Злагода» звернулось у листопаді 2014 року до суду з адміністративним позовом до Ірпінська ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.11.2014 року № 0001402204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 27.10.2014 року по 31.10.2014 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Українська Нафтова Група», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року, за результатами якої складено акт від 03.11.2014 року № 1179/22-4/13702718, яким встановлено порушення позивачем вимог: п. 189.1 ст. 189, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі – ПК України), що призвело до заниження позивачем грошового зобов’язання з податку на додану вартість за жовтень 2011 року у розмірі 100 292,00 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.11.2014 року № 0001402204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 100 292,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 25 073,00 гривні.

З матеріалів акту перевірки вбачається, що в ході вказаної перевірки встановлено, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Українська Нафтова Група» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди, тобто правочин укладений між даними підприємствами укладено без наміру здійснення поставки нафтопродуктів, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, у ході проведення перевірки відповідачем враховано висновки акту Броварської ОДПІ від 10.09.2013 року № 8/22-02/34424388 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Українська Нафтова Група» по взаємовідносинах з ТОВ «Форт-Ойл» за період вересень-жовтень 2011 року», згідно з яким діяльність ТОВ «Українська Нафтова Група» припинено, та, як наслідок, відсутні об’єкти оподаткування з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям та придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників за період вересень, жовтень 2011 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за № 805/15496, затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої (далі – Інструкція).

Положення Інструкції поширюються на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Розділом 1 Інструкції визначено, що її вимоги є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Відповідно вимог п. 7.5 Інструкції нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. Нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред’явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни.

Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності. ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником – на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об’єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Українська Нафтова Група» (постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів від 31.12.2010 року № 31/12/10-25, за умовами якого постачальник взяв на себе зобов’язання передати покупцю нафтопродукти, найменування, кількість та ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару, а покупець – прийняти та оплатити товар у строки та на умовах, що передбачені договором.

Крім того, умовами зазначеного правочину визначено, що товар поставляється погодженими партіями, у відповідності із заявками покупця на поставку тієї чи іншої партії товару. Форма заявки викладена в додатку № 1 до договору, який є його невід’ємною частиною. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, які підписані представниками обох сторін.

При цьому, товар вважається переданим постачальником та прийнятий покупцем по якості – відповідно до технічних умов і інших нормативно-технічних актів (паспорт, сертифікат заводу – виробника) з урахуванням умов «Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 року № 271/121. По кількості – відповідно до товарно-транспортних або накладних документів (накладна та/або акт приймання-передачі), у відповідності з вибраним базисом поставки товару.

Також, договором передбачено, що покупець проводить прийомку товару по кількості і якості у відповідності з умовами Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску і обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155, згідно з діючим законодавством України, а також умовами даного Договору та додаткових угод до нього.

На підтвердження факту придбання товару позивачем було надано до перевірки та долучено до матеріалів справи копії видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, прибуткових накладних, довіреностей на отримання нафтопродуктів від постачальника, актів приймання палива, заявок на товар, щоденних звітів АЗС «Злагода», журналу обліку надходження нафтопродуктів на АЗС «Злагода» (смт. Коцюбинське), сертифікатів відповідності та паспортів на нафтопродукти, а також платіжних доручень на загальну суму 1 138 587,39 гривень.

На підставі отриманих від вказаного контрагента податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит на загальну суму 189 764,56 гривні, у тому числі за вересень 2011 року в розмірі 601 751,29 гривня та за жовтень 2011 року в розмірі 100 291,88 гривня.

При дослідження зазначених документів судами попередніх інстанцій встановлено, що товарно-транспортні накладні, акти приймання палива оформлені неналежним чином, тобто не є первинними документами у розумінні Закону № 996-ХІV, з огляду на наступне.

Розділом II додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 283 «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку» документи на перевезення вантажів, крім перевізних документів на перевезення вантажу залізничним транспортом, віднесені до документів суворого обліку, що виготовляються за ліцензією Мінфіну.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всупереч наведеній нормі долучені позивачем до матеріалів справи товарно-транспортні накладні роздруковані на звичайних паперових листах з використанням комп’ютерної техніки.

При цьому, судами вірно зауважено, що положеннями ст. 1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» встановлено, що небезпечний вантаж – це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин; небезпечні речовини - речовини, віднесені до таких класів: клас 1 – вибухові речовини та вироби; клас 2 – гази; клас 3 – легкозаймисті рідини; клас 4.1 – легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 – речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 – речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 – речовини, що окислюють; клас 5.2 – органічні пероксиди; клас 6.1 – токсичні речовини; клас 6.2 – інфекційні речовини; клас 7 – радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що бензин та дизпаливо віднесено до категорії «небезпечні речовини» та є небезпечним вантажем.

Разом з тим, за правилами п. 25 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» надання послуг з перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом підлягає ліцензуванню. Однак, позивачем у ході судового розгляду не надано доказів підтвердження наявності у ПП Карандюк Є.М., яким здійснювалось перевезення нафтопродуктів, ліцензії на право здійснення перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом.

Судами встановлено, що наявні у матеріалах справи акти приймання палива від 20.09.2011 року, від 16.09.2011 року, від 20.09.2011 року та від 27.09.2011 року не містять всіх реквізитів, а тому не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно п. 14.4 Інструкції для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів, матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти та нафтопродуктів і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах. Так, при дослідженні наданого позивачем журналу обліку надходження нафтопродуктів судами встановлено розбіжності записів в останньому.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено реального здійснення поставок нафтопродуктів від ТОВ «Українська Нафтова Група» в жовтні 2011 року, оскільки первинні бухгалтерські документи на підтвердження здійснення таких оформленні з порушенням вимог, передбачених чинним законодавством.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Злагода» – відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 р. у справі № 810/6502/14 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

підпис (підпис)

І.О. Бухтіярова

Судді:

підпис (підпис)

А.М. Лосєв

Помічник судді

підпис (підпис)

І.В. Приходько