Ухвала суду № 50094469, 01.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2015 року м. Київ К/800/22948/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2015 року

та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року

по справі № 823/60/15

за позовом Приватного підприємства «Сфера-Пласт»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Сфера-Пласт» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що службовою особою відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за грудень 2013 року за взаємовідносинами з ТОВ «Тенза-Ліга». Під час перевірки виявлено порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 522500,00 грн.; а також вимоги пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст.198, пунктів 201.1, 201.2 ст.201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за грудень 2013 року, на загальну суму 550000,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято оскаржувані ППР від 08.08.2014 року: №0002472301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 825000,00 грн. (550000,00 грн. - основний платіж та 275000,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція); №0002462301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 783750,00 грн. (522500,00 грн. - основний платіж та 261250,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, тобто мав достатній об’єм правоздатності для укладення спірних угод.

Використання виконаних ТОВ «Тенза-Ліга» робіт у господарській діяльності позивача та їх економічна обґрунтованість підтверджена необхідністю виконання останнім підрядних робіт на об'єктах: «Реконструкція парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва 19 ст., прилеглої території до маєтку П.В. Енгельгарда та оновлення експозиції музею Т.Г. Шевченка у с. Будище Звенигородського району»; «Реконструкція (друга черга) Нижнього парку Шевченківського національного заповідника в м. Каневі Черкаської області», згідно з договорами будівельного підряду від 12.08.2013 року №1 та 05.12.2013 року №3 відповідно, укладеними позивачем з Департаментом капітального будівництва Черкаської обласної державної адміністрації, та проектно-кошторисною документацією.

Матеріали справи свідчать, що сума перевірених податковим органом валових витрат позивача підтверджується, серед іншого, податковими накладними, актами виконаних робіт, виписаними до договорів субпідряду від 02.12.2013 року №02-12/1 та від 10.12.2013 року №10-12/1, укладеними з ТОВ «Тенза-Ліга», актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей та довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3.

Вищевказані первинні бухгалтерські документи до зазначених договорів належним чином оформлені, містять інформацію про вид, кількість та місце виконання робіт, дані про осіб, що безпосередньо брали участь у господарських операціях, а також інші обов'язкові реквізити, які передбачені нормами чинного законодавства.

З матеріалів справи також вбачається, що будівництво житлових і нежитлових будівель та діяльність у сфері архітектури є основними видами діяльності ТОВ «Тенза-Ліга» і даний контрагент має відповідну ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Роботи позивачем частково оплачені, а сума заборгованості відображена в бухгалтерському обліку позивача на бухгалтерських рахунках.

Крім того, виконання субпідрядних робіт цим контрагентом на вищевказаних об'єктах будівництва погоджено з Департаментом капітального будівництва Черкаської ОДА згідно з протоколами погодження залучення субпідрядних організацій від 21.11.2013 року №1, від 12.12.2013 року №2 та 02.11.2013 року №3.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, що виразилися у проведенні зустрічної звірки ТОВ «Тенза Ліга», результати якої оформлені Актом № 1280/26-55-22-07/38703938 від 08.05.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенза Ліга» щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.04.2013 року по 31.03.2014 року».

Відповідно до ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2015 року та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року по справі № 823/60/15 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

підпис

Голубєва Г.К.

Судді

підпис

Сірош М.В.

підпис

Юрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 04.09.2015 р.