Ухвала суду № 50094467, 01.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2015 року м. Київ К/800/27049/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року по справі № 804/2192/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю промислової компанії «Лідер» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю промислової компанії «Лідер» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000742203 від 17.01.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 470296,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ ПК «Лідер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Альянс-ІСТ», за результатами якої встановлено порушення ТОВ ПК «Лідер» пп.14.120.1 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п. 201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України.

Висновки податковим органом зроблені на підставі даних акту документальної позапланової невиїзної перевірки контрагента ТОВ «Альянс-ІСТ», згідно яких встановлена відсутність за податковою адресою, зазначеною в реєстраційних документах контрагента позивача, встановлена відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, а також ненадання позивачем в повному обсязі товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості товару, довіреностей на отримання товару.

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000742203 від 17.01.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 470296,50 грн. (основний платіж - 313531,00 грн., штрафні санкції - 156765,50 грн.).

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено апеляційним судом, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом. Такими документами є - договір поставки, специфікації до договору, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, докази оплати товару, дані бухгалтерського обліку, який ведеться позивачем, витяги з журналу реєстрації довіреностей, первинні документи використання придбаного товару у виробничій діяльності позивача, звіти про виробництво продукції за відповідні періоди, звіти про рух товарно-матеріальних цінностей та ін.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, апеляційним судом правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Щодо посилань податкового органу на встановлені обставини відсутності контрагента позивача за податковою адресою, невиконання ним податкових зобов'язань та неможливості здійснення вказаним контрагентом господарської діяльності з огляду на відсутність у останнього основних фондів і трудових ресурсів як на доказ відсутності реального характеру у даних господарських операцій, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року по справі № 804/2192/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Сірош М.В. підпис Юрченко В.П.