Ухвала суду № 50094304, 20.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2015 року м. Київ К/9991/5739/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Олендера І.Я.

Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року

у справі № 2а-3684/11/1270

за позовом Державного підприємства «Луганський авіаційний ремонтний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Луганський авіаційний ремонтний завод» (далі – ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод»; позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську (далі – СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську; відповідач), в якому просило визнати неправомірними дії податкового органу зі складання податкового повідомлення-рішення № 0001128013 від 21 квітня 2011 року, визнати протиправним та скасувати названий акт індивідуальної дії, а також визнати протиправним та недійсним акт перевірки № 277/08-3/08215600 від 08 квітня 2011 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, недоведеністю підприємством реального характеру розглядуваних господарських операцій з огляду на недоліки представлених первинних документів.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року апеляційну скаргу ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод» задоволено частково. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001128013 від 21 квітня 2011 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року та залишення в силі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 07 липня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод» з питань достовірності нарахування сум податку на додану вартість, які підлягають нарахуванню до сплати до бюджету, за період з 01 грудня 2010 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої складено акт № 277/08-3/08215600 від 08 квітня 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення підприємством підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР), пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – ПК України) у зв’язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою «Укрпромснаб» за нікчемним правочином (договором № 8/17 від 04 січня 2010 року).

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на неможливість фактичного здійснення контрагентом позивача оспорюваних поставок комплектуючих для ремонту авіаційної техніки в силу відсутності в нього необхідних умов для ведення господарської діяльності.

На підставі зазначеного акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001128013 від 21 квітня 2011 року, яким ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 174 004,00 грн. (147 289,00 грн. – основний платіж, 26 715,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції).

Визнаючи протиправним та скасовуючи оскаржуваний акт індивідуальної дії, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Подібні за правовим регулюванням норми закріплено і в пунктах 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (основних фондів) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку), а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з’ясовано судом апеляційної інстанції, реальний характер господарських операцій з придбання позивачем комплектуючих у ПП ВКФ «Укрпромснаб» підтверджується відповідними специфікаціями, рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, документами, які підтверджують оприбуткування товарно-матеріальних цінностей та їх використання ДП «Луганський авіаційний ремонтний завод» у власній господарській діяльності.

При цьому слід враховувати, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, на що на обґрунтування своєї правової позиції посилався суд першої інстанції, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте дають змогу, як у наведеній ситуації, ідентифікувати постачальника, містять достатні дані про зміст господарських операцій, підтверджують фактичність здійснення таких операцій та інші обставини, що підлягають відображенню в бухгалтерському та податковому обліку.

З підстав викладеного, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, слід погодитись з доводами суду апеляційної інстанції про відсутність у відповідача в розглядуваному випадку правових підстав для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Олендер І.Я.

Приходько І.В.