Ухвала суду № 50094297, 20.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" серпня 2015 р. м. Київ К/9991/28800/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Олендера І.Я.

Приходько І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Деревообробний завод»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року

у справі № 2а-8060/10/1570

за позовом Публічного акціонерного товариства «Деревообробний завод»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Деревообробний завод» (далі – ПАТ «Деревообробний завод»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (далі – ДПІ у Малиновському районі м. Одеси; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001012301/3 від 21 липня 2010 року та № 0001022301/3 від 21 липня 2010 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ПАТ «Деревообробний завод», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Деревообробний завод» щодо взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Шерус» за період з липня 2007 року по грудень 2007 року, за результатами якої складено акт № 37/23-213/05514910 від 19 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001012301/3 від 21 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 131 997,00 грн. (87 998,00 грн. – основний платіж, 43 999,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001022301/3 від 21 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 105 597,75 грн. (70 398,50 грн. – основний платіж, 35 199,25 грн. – штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 334/94-ВР), пункту 1.4 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР) у зв’язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні обладнання в ТОВ «Шерус» за нікчемним правочином (договором № 30 від 10 липня 2007 року).

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на неперебування контрагента позивача за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також фіктивність ТОВ «Шерус», встановлену в рамках досудового слідства в кримінальній справі № 08400001, порушеній за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність ПАТ «Деревообробний завод» товарного характеру розглядуваних господарських операцій з огляду на неподання належним чином оформленої транспортної документації.

Проте, колегія суддів вважає вказані доводи судів передчасними, зважаючи на таке.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, факт порушення кримінальної справи сам собою не може слугувати належним доказом безтоварності (фіктивності) вчинених операцій до часу його закріплення належним процесуальним шляхом, зокрема, у вигляді вироку, якого в даній справі контролюючим органом не представлено.

Аналогічно і відсутність транспортної документації не є беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

В той же час, за змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Докази, що можуть використовуватись при аналізі реальності операції – дані про існування активу (чи вироблявся, ким і коли), про його рух на шляху до платника податків-набувача (як транспортувався, чиїм транспортом, за чий рахунок), як використовувався далі.

Реальність потребує також з’ясування того факту, чи справді актив отримано від указаного в первинних документах контрагента. Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв’язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків. Доцільно встановити фактичний альтернативний рух активу в порівнянні із задекларованим.

Враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об’єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Деревообробний завод» задовольнити частково.

Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Олендер І.Я.

Приходько І.В.