Постанова № 50094066, 01.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2015 року Справа № 876/9180/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

представника позивача Сагата Б.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едемс» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Едемс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, яким просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.05.2014 року № 0001452201, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 158729,00 грн., в тому числі 105819,00 грн. за основним платежем і 52910,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0001442201, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання із авансових платежів з податку на прибуток в розмірі 40365,00 грн., в тому числі 26910,00 грн. за основним платежем і 13455,00 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 12.05.2014 року № 0001452201; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що представлені позивачем докази в повній мірі підтверджують реальність здійснення господарських операцій з ТзОВ «Рітейл Україна», ТзОВ «ТМ «Барвінок», ТВК «Львівхолод» і ТзОВ «Пакко Холдинг», а доказів невиконання або неналежного виконання сторонами договорів, укладених між позивачем та цими контрагентами, чи визнання їх недійсними в судовому порядку відповідач не надав. Суд відхилив доводи відповідача про те, що позивач надавав безоплатно послуги з доставки товарів покупцям, оскільки відповідно до умов укладених договорів до ціни товару включено вартість його доставки покупцям, а також такий висновок відповідача не підтверджений первинними документами. Тому суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення відповідача від 12.05.2014 року № 0001452201 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 158729,00 грн. Водночас суд визнав правомірним податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.05.2014 року № 0001442201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із авансових платежів з податку на прибуток на 40365,00 грн., оскільки в порушення п. 57.1 ст. 57, п. 152.1 ст. 152, пп. 4.2 п. 4 розділу ХХ Податкового кодексу України позивач відобразив в рядку 13.7 податкової декларації з податку на прибуток від 27.02.2014 року показник 26910,00 грн. замість нульового значення, що спричинило заниження податкових зобов'язань на вказану суму.

Постанову в частині задоволення позовних вимог в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що в цій частині постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Просить скасувати постанову в частині, що оскаржується, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що здійснюючи у 2013 році поставку товарів ТзОВ «Рітейл Україна», ТзОВ «ТМ «Барвінок», ТВК «Львівхолод» і ТзОВ «Пакко Холдинг», позивач безоплатно надавав послуги з доставки товарів, внаслідок чого всупереч вимогам пп. пп. 14.1.13, 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України занизив доходи відповідних податкових періодів, що призвело також до заниження зобов’язання з податку на додану вартість.

Постанова в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена і під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, не встановлено, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, працівники Державної податкової інспекції в Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області провели планову виїзну перевірку ТзОВ «Едемс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року до 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 18.04.2014 року № 363-13-50-22-01-17/32181543.

В акті зазначено про порушення позивачем вимог (в частині, що є предметом спору в даній справі) пп. пп. 14.1.13, 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 105819,00 грн., та п. 57.1 ст. 57, п. 152.1 ст. 152, п. 4.2 п. 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме безпідставно зменшено нараховану суму податку на прибуток за 2013 рік на суму сплаченого внеску в розмірі 26910,00 грн. з урахуванням уточнюючої декларації за 2012 рік, поданої 15.03.2014 року.

На підставі даного акту перевірки Державна податкова інспекція в Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийняла податкові повідомлення-рішення від 12.05.2014 року № 0001452201, яким ТзОВ «Едемс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 158729,00 грн., в тому числі 105819,00 грн. за основним платежем і 52910,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0001442201, яким ТзОВ «Едемс» збільшено суму грошового зобов'язання із авансових платежів з податку на прибуток в розмірі 40365,00 грн., в тому числі 26910,00 грн. за основним платежем і 13455,00 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як зазначено вище, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2014 року в даній справі оскаржена лише в частині задоволення позовних вимог, а саме визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2014 року № 0001452201, яким ТзОВ «Едемс» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, а в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена, в зв'язку з чим дана постанова відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України та з врахуванням роз’яснень, що містяться в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», переглядається в апеляційному порядку лише в частині оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає помилковим і необґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність цього податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Скасовуючи зазначене вище податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що представлені позивачем докази в повній мірі підтверджують реальність здійснення господарських операцій з ТзОВ «Рітейл Україна», ТзОВ «ТМ «Барвінок», ТВК «Львівхолод» і ТзОВ «Пакко Холдинг», а доказів невиконання або неналежного виконання сторонами договорів, укладених між позивачем та цими контрагентами, чи визнання їх недійсними в судовому порядку відповідач не надав. При цьому, суд не взяв до уваги твердження податкового органу про те, що позивач надавав безоплатно послуги з доставки товарів покупцям, оскільки відповідно до умов укладених договорів до ціни товару включено вартість його доставки покупцям.

Однак колегія суддів зазначає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував наступного.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 ст. 187 цього Кодексу передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу господарська діяльність – це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.185 цієї статті постачання послуг – це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

З метою оподаткування постачанням послуг є, зокрема: а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору; б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку; в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі; г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності; ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг; д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною).

Згідно з пп. 14.1.13 цієї статті безоплатно надані товари, роботи, послуги – це: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Відповідно до змісту наведених вище норм Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є серед іншого операції цивільно-правового характеру з надання послуг, в тому числі безоплатного.

При цьому, відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Згідно з п. 13 цього Положення якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно визначений, то він відображається в бухгалтерському обліку в розмірі визначених витрат, що підлягають відшкодуванню.

Як встановив суд, в періоді, що перевірявся, ТзОВ «Едемс» (постачальник) уклало з ТзОВ «Рітейл Україна», ТзОВ «ТМ «Барвінок», ТВК «Львівхолод» і ТзОВ «Пакко Холдинг» договори поставки товарів, яку позивач здійснював власними силами і засобами.

При цьому, як встановив суд, у 2012 році витрати на доставку товарів покупцям включались в ціну цих товарів, а в 2013 році покупці не здійснювали компенсації витрат позивача на доставку товарів.

Наведене підтверджується, зокрема письмовим поясненням посадової особи ТзОВ «Едемс», наданим під час проведення перевірки, а також відсутністю у накладних про передачу товару відомостей про вартість доставки чи логістичних послуг.

Водночас висновок суду першої інстанції про безпідставність доводів податкового органу про те, що позивач надавав безоплатно послуги з доставки товарів покупцям, оскільки, як вважає суд, відповідно до умов укладених договорів до ціни товару, реалізованого позивачем його контрагентам, включено вартість доставки товару покупцям, колегія суддів вважає помилковим та необґрунтованим, оскільки даний висновок спростовується наведеними вище обставинами, а також змістом самих договорів.

Так, згідно з п. 2.1 договору поставки від 01.01.2012 року № ТП-128, укладеного ТзОВ «Едемс» з ТзОВ «ТМ «Барвінок», доставка товару здійснюється силами постачальника та за його рахунок на умовах DDP (поставка з оплатою мита).

Згідно з п. 4.1 договору поставки, зокрема від 22.01.2013 року № 22/01/13-01, укладеного позивачем з ТзОВ «Рітейл Україна» поставка здійснюється силами постачальника та за його рахунок.

Згідно з п. п. 2.4 та 6.1 договору поставки від 02.01.2012 року № 298, укладеного позивачем з ТВК «Львівхолод», поставка товару може здійснюватись за рахунок і силами постачальника або покупця за взаємною домовленістю сторін, а ціна товару встановлюється у гривнях, на підставі діючої специфікації і включає вартість упаковки, маркування та доставки товару постачальником.

Згідно з п. 4.1.1 договору поставки від 21.02.2012 р. № 220212/01/1, укладеного позивачем з ТзОВ «Пакко Холдинг», поставка товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс 2010).

Таким чином, жодним із зазначених договорів чітко та однозначно не передбачено, що вартість доставки товару включається в його ціну і відповідно відшкодовується постачальнику.

Крім того, посилання суду першої інстанції на ту обставину, що представлені позивачем докази в повній мірі підтверджують реальність здійснення господарських операцій з ТзОВ «Рітейл Україна», ТзОВ «ТМ «Барвінок», ТВК «Львівхолод» і ТзОВ «Пакко Холдинг», а доказів невиконання або неналежного виконання сторонами договорів, укладених між позивачем та цими контрагентами, чи визнання їх недійсними в судовому порядку відповідач не надав, на думку колегії суддів, не може бути підставою скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки відповідач не заперечує факту реального здійснення зазначених господарських операцій і дана обставина не була підставою для визначення ТзОВ «Едемс» спірного податкового зобов’язання.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильним висновок податкового органу про те, що, здійснюючи у 2013 році поставку товарів зазначеним вище контрагентам, позивач фактично безоплатно надавав послуги з доставки товарів, внаслідок чого занизив доходи відповідних податкових періодів, в зв'язку з чим відповідач правомірно і обґрунтовано визначив суму такого заниження, виходячи із розрахунку витрат, понесених позивачем при здійсненні таких послуг, врахувавши показники собівартості придбаного та реалізованого товару, вартість автомобільного палива, витрат на оплату праці своїх працівників і відрахував із заробітної плати, та відповідно збільшив ТзОВ «Едемс» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 105819,00 грн. і застосував 52910,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає частковому скасуванню, оскільки прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року у справі № 813/3682/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едемс» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень – скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Постанова складена в повному обсязі 07.09.2015 року