Ухвала суду № 50093632, 09.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач - Білак С.В.

Головуючий у 1 інстанції Рябчук О.С.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

09 вересня 2015 рокусправа № 804/3481/15 приміщення суду за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект імені Газети «Правда», 29

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білак С.В., суддів: Шальєвої В.А. Олефіренко Н.А. , секретар судового засідання Фірсік Д.Ю., за участю представника відповідача Синявського І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 р. у справі № 804/3481/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_3 (далі позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення № 0001641703 від 09.02.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на наявності порушень податкового законодавства, допущених контрагентом позивача. Податковим органом не доведено, що договір, укладений позивачем з контрагентом Приватним підприємством АТМ, порушує публічний порядок та не спрямований на реальне настання правових наслідків. Враховуючи наведене, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області № 0001641703 від 09.02.2015 р. суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 р. адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області № 0001641703 від 09.02.2015 р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів на 17 733,00 грн.

Судові витрати в розмірі 182,70 грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3

Відповідач з постановою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за перевіряємий період фізична особа-підприємець ОСОБА_3 мала господарські взаємовідносини з контрагентом - Приватним підприємством АТМ, який допустив порушення податкового законодавства, а саме, відсутність виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення господарської діяльності.

Крім того, контролюючим органом встановлено, що підприємством до перевірки надані акти здачі-прийняття виконаних робіт, виписані у жовтні 2012 р., а період перевірки листопад 2012 р., тому до перевірки не було надано документів, які б підтверджували надання послуг позивачу.

В акті податковим органом зроблено висновок, що угода, укладена між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Приватним підприємством АТМ здійснена без мети реального настання правових наслідків. Отже, зазначений правочин відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його нереальністю.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач до суду не зявився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, зареєстрована 10.02.1999 р., включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за ідентифікаційним номером НОМЕР_2 та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

З 24.12.2014 року по 30.12.2014 р. посадовою особою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо правильності та обґрунтованості формування податкового кредиту по взаємовідносинам з Приватним підприємством АТМ за період листопад 2012 р.

За результатами перевірки складено акт № 14/04-67-17-02 від 14.01.2015 р., в якому встановленінаступні порушення, допущені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3:

- наявність ознак відсутності факту реального здійснення господарських операцій між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Приватним підприємством АТМ у листопаді 2012 р.;

- п. 198.2,п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість у сумі11 822,00 грн. за період листопад 2012 р.

На підставі акту № 14/04-67-17-02 від 14.01.2015 р. Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення № 0001641703 від 09.02.2015 р., яким збільшено позивачу суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів на 17 733,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що фактично податкові зобов'язання донараховані позивачу на підставі висновків про вчинення господарських операцій між позивачем та Приватним підприємством АТМ.

Щодо взаємовідносин між позивачем та вказаним контрагентом судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

31.07.2012 р. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Замовник) та Приватним підприємством АТМ (Виконавець) укладено договір № 3107121 АН та №3107122 АН.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 розділу 1 договорів Виконавець приймає на себе зобовязання по наданню (постачанню) поліграфічних та інших видів рекламних товарів (робіт та послуг), в т.ч. і по оперативному лізингу. Номенклатура, ціна, якість продукції (робіт та послуг) зазначається в видаткових накладних або в актах виконаних робіт.

На підтвердження реальності господарської операції позивачем надано копії наступних документів: договорів (а.с.25-27, а.с.32), додаткових угод (а.с.28, а.с.35), рахунків (а.с.30, а.с.37), податкових накладних (а.с.31, а.с.38), актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно рахунків (а.с.29, а.с.36).

На підтвердження здійснення оплати за виконані роботи до суду надані банківськи виписки (а.с.45-48).

Окрім того, до матеріалів справи були надані примірники буклетів та листівок виготовлених на виконання вищенаведених договорів (а.с.49-50).

Згідно з п.п. 14.1.181 пункту 14.1 статті 1 розділу І Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 розділу V Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, датою виникнення права платника податку на формування податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 розділу V Кодексу вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Платник податків не має права відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 розділу V Кодексу).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеним цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац другий пункту 198.6 статті 198 розділу V Кодексу).

Отже, аналіз вищевказаних норм податкового законодавства свідчить про те, що право платника податку на податковий кредит виникає в періоді, в якому відбулося придбання товарів (робіт/послуг) або зроблена попередня оплата, але це право повинно бути підтверджене належним чином оформленою податковою накладною.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України вказано, що платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. Лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Первинні документи, копії яких були надані до суду, містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Докази підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій в матеріалах справи відсутні.

Тобто, надані до суду первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а тому є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому контрагентом у перевіряємому періоді.

При цьому, податковим органом не надано доказів, що на момент здійснення господарської операції контрагент позивача - Приватне підприємство АТМ, не було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання контролюючого органу на Акт «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «АТМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за листопад 2012 року» від 21.12.2012 р. №7198/224/24606641, оскільки наведені у цьому акті висновки не є беззаперечним доказом того, що господарські операції між позивачем та ПП «АТМ» не мали реального характеру.

Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Наведена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року, від 31.01.2011 року.

Щодо висновку контролюючого органу про порушення позивачем ст.ст.203, 215 та 216 Цивільного кодексу України, оскільки господарські операції, укладені з ПП»АТМ» здійснені без мети настання реальних наслідків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених норм суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений між сторонами правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом.

В ході розгляду даної справи встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом договір не віднесені законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Судами першої та апеляційної інстанції, не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договору укладеного між позивачем та ПП»АТМ» не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання укладеного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Факт реальності здійснення господарських операцій вчинених між позивачем та ПП»АТМ» апелянтом не спростовано, правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не доведено.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з тим, що матеріалами справи підтверджено факт реальності господарських операцій здійснених між позивачем і ПП»АТМ», а тому суд першої інстанції прийшов до вірних висновків щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2015 р. у справі № 804/3481/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 09 вересня 2015 року, в повному обсязі ухвала складена 09 вересня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складання рішення відповідно до ст.160 КАС України з дня складання рішення в повному обсязі.

Головуючий суддя С.В. Білак

Судді Н.А.Олефіренко

В.А. Шальєва