Постанова № 50085844, 08.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа№ 910/5193/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явились

від відповідача: Полєжаєва К.О. – дов. б/н від 10.01.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2015р.

у справі № 910/5193/15-г (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД»

до Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю

про стягнення 95 781,77 грн.

В судовому засіданні 08.09.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення 95 781,77 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що за договором відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов’язанні) №206/11-2013 від 05.12.2013р. до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» перейшло право вимоги до відповідача – Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю щодо належного виконання зобов’язань за договором фінансового лізингу № 1137/12/2007 від 21.12.2007р., укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг», а тому просив стягнути з відповідача 71 197, 80 грн. заборгованості, 3 109, 59 грн. 3% річних та 21 474, 38 грн. інфляційних втрат, всього 95 781, 77 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2015р. у справі №910/5193/15-г позов задоволено.

Стягнуто з Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» 71 197 грн. 80 коп. заборгованості за лізинговими платежами за 63-64 періоди, 3 109 грн. 59 коп. – 3% річних, 21 474 грн. 38 коп. збитків від інфляції, 1 915 грн. 65 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з’ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку апелянта, пункти 7.1, 7.2, 7.4 договору в частинах прив’язки до курсу євро порушують вимоги, встановлені ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 524 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України, а відповідно є не чинними, у зв’язку з чим у відповідача відсутні будь-які обов’язки щодо виплати лізингових платежів.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю 17.06.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 15.07.2015р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015р., у зв’язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя – Скрипка І.М., судді – Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 08.09.2015р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.09.20415р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 08.09.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з’явився, причини неявки суду не повідомив, у зв’язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 21.12.2007р. між Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (відповідач, лізингоодержувач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (лізингодавець за договором) укладено договір фінансового лізингу № 1137/12/2007 (далі по тексу – договір фінансового лізингу), відповідно до п. 1.1 якого лізингодавець зобов’язується придбати в свою власність транспортний засіб (далі – майно) у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.1 договору фінансового лізингу, предметом лізингу є 4-х вісний напівпричіп Мултимакс Multi - N- 4L - AUM-18АТ-9.20-17.5-2.54, 2008 року випуску.

Передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід’ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п’яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення (п. 3.1 договору фінансового лізингу).

Пунктом. 7.1 договору фінансового лізингу сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, відображена в гривнях та яка дорівнює одному Євро за курсом, встановленим п. 7.1.1 Договору, а саме:

- «Курс 1» - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 20.05.2008 р.;

- «Курс 2» - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно з графіком внесення платежів (додаток № 1) до даного договору.

Відповідно до п. 7.1.2 договору поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу, вираженої в «у.о.» згідно «Графи 3» додатку № 1 до договору на відповідну дату проведення платежу та «Курсу 2».

Згідно п. 2.3. договору фінансового лізингу вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 135 000, 00 «у.о.», в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 22 500, 00 «у.о.», відображена у гривнях України.

Вартість майна (в тому числі ПДВ), яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, сплаченого у відповідності до п. 7.4. договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в «Графі 4» Графіка здійснення платежів (далі – додаток № 1 до договору) по «Курсу 1» і викупна вартість, вказана в додатку № 1 до договору по «Курсу 1».

Пунктом 7.3. договору фінансового лізингу сторони погодили, що загальна сума лізингових платежів, які підлягають оплаті лізингоодержувачем лізингодавцю, складає: 168 026, 85 «у.о.», в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 22 166, 67 «у.о.».

Згідно п. 7.4 договору фінансового лізингу лізингоодержувач зобов'язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є додатком № 1 до договору.

Сторонами одночасно з підписанням договору погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (додаток №1 до договору фінансового лізингу). В подальшому, Додатковою угодою № 1137/12/2007/R від 30.07.2009р. сторонами графік внесення лізингових платежів викладено в новій редакції.

11.06.2008р. на підставі видаткової накладної № РН-0000205 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності НБМ № 614663 від 09.06.2008р., прийняв предмет лізингу: напівпричіп Мультимакс у кількості 1 штуки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору фінансового лізингу, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» було належним чином виконано взяті на себе зобов’язання згідно договору фінансового лізингу № 1137/12/2007 від 21.12.2007р.

Про належне виконання лізингодавцем своїх зобов’язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення умов договору фінансового лізингу.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач не виконав своє зобов’язання за договором фінансового лізингу № 1137/12/2007 від 21.12.2007р. в частині сплати лізингових платежів за 63-64 періоди.

Відповідно до «Графіку внесення платежів», за 63-64 періоди відповідач повинен був сплатити 2759,04 умовних одиниць відповідно до графи 3 вказаного Графіку та по 553,66 умовних одиниць відповідно до графи 7 Графіку.

Згідно розрахунку позивача заборгованість відповідача по сплаті вказаних лізингових платежів, з урахуванням курсу НБУ для визначення умовних одиниць по відношенню Гривня-Євро на день нарахування лізингових платежів становить 71 197, 80 грн.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця(постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 7.7. договору фінансового лізингу лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об’ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Приписами ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Доказів оплати відповідачем суми 71 197, 80 грн. чергових лізингових платежів за 63-64 періоди по Графіку внесення платежів, в тому числі в установлені договором строки, суду не надано.

Доводи відповідача про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору в частині непогодження ціни договору, що на думку відповідача свідчить про те, що договір фінансового лізингу № 1137/12/2007 від 21.12.2007р. є не укладеним, спростовуються змістом п. 2.3 договору фінансового лізингу, відповідно до якого ціна в договорі визначена у гривнях, крім того розрахунки між сторонами договору підлягають здійсненню у гривнях (п. 7.1. договору фінансового лізингу), що не суперечить законодавству України.

Посилання відповідача на порушення при укладенні договору вимог п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також доводи про нечинність п. 7.1, 7.2, 7.4 договору фінансового лізингу в частинах прив’язки до курсу євро, через порушення вимог встановлених ст. 99 Конституції України, ст. 192, 524 Цивільного кодексу України, ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Приписи статті 198 Господарського кодексу України не суперечать статті 533 Цивільного кодексу України.

Сторони не порушили вказані норми, обумовивши у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті, оскільки положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Доводи апелянта з приводу відсутності у нього будь-яких зобов’язань щодо виплати лізингових платежів з цих підстав не свідчать про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи чи про порушення або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки, при укладенні договору сторони не погоджували умов звільнення лізингоотримувача від сплати лізингових платежів у такому випадку, а в межах справи порушеної за позовом позивача не можуть розглядатись вимоги відповідача, в тому числі на предмет доведення обставин недійсності окремих положень договору.

Порядок визначення викупної вартості предмету лізингу та лізингова плата, обумовлені сторонами у договорі № 1137/12/2007 від 21.12.2007р., відповідають вимогам статті 524 Цивільного кодексу України.

Посилання апелянта на неправомірність нарахування завищених сум в частині саме відшкодування вартості предмета лізингу за наявності обов’язку лізингоотримувача сплачувати грошові кошти (додаткова винагорода) у вигляді платежу, який не передбачений законом, а саме ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» є необґрунтованими виходячи з наступного.

Положення статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» надають можливість сторонам договору фінансового лізингу включити до складу лізингового платежу винагороду лізингодавця за отримане у лізинг майно, та не містять заборони закріплення розміру винагороди таким чином, що сума, яка підлягатиме сплаті в якості комісії лізингодавця за конкретний період буде змінюватися в залежності від різних чинників (в тому числі коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно євро).

Таким чином, внаслідок збільшення курсу євро по відношенню до гривні, можливе збільшення суми коштів, які підлягають сплаті за відповідний період лізингу в якості комісії лізингодавця, а не виникає зобов’язання зі сплати іншого платежу.

Згідно положень п. п. 7.1.1., 7.1.2. договору загальна сума поточного лізингового платежу визначається з урахуванням курсу НБУ, встановленого на дату платежу згідно графіку, що не впливає на збільшення вартості предмета лізингу, оскільки в такому випадку змінюється лише розмір комісії лізингодавця, яка являє собою різницю загальної суми поточного лізингового платежу, вираженої в гривнях, та суми платежу, вираженої в гривнях, який відноситься до погашення вартості майна, а вартість майна залишається незмінною.

Питання щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», статті 632 Цивільного кодексу України при вирішенні аналогічних судових справ було предметом розгляду у Верховному Суді України, зокрема у постанові від 07.10.2014р. (справа № 910/763/13; 3-133гс14) відзначено, що коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

З огляду на викладене та враховуючи умови договору фінансового лізингу, відповідач зобов’язаний сплатити лізингові платежі за 63-64 по договору фінансового лізингу № 1137/12/2007 від 21.12.2007р.

Судом встановлено, що 05.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГА ТОРГ ЛТД» (позивач, набувач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (кредитор за договором) укладено договір відступлення права вимоги (заміни сторони у зобов’язанні) № 206-11/2013, відповідно до п. 1.1. якого кредитор передає, а набувач отримує на себе право вимоги виконання зобов’язань, що виникли на підставі договору фінансового лізингу № 1137/12/2007 від 21.12.2007р., укладеного між ТОВ «Ласка Лізинг» та Фірмою «Т.М.М.» -ТОВ (боржник).

Згідно п. 1.2. договору відступлення права вимоги по даному договору набувач отримує всі права і обов’язки, які належать кредитору у відношенні до боржника, а саме право вимоги від божника належного виконання зобов’язань по договору лізингу, в тому числі: оплата лізингових платежів, пені, штрафу, викупної вартості, інших платежів, які підлягають сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства України.

Даний договір, згідно п. 3.1., вступає в силу з дати його укладання і діє до повного його виконання сторонами. Відступлення права вимоги вважається здійсненою з дати укладання даного договору.

Згідно ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Приписами ст. 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно вимог ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Статтею 518 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

10.01.2014р. позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги (заміни сторони в зобов’язанні) по договору фінансового лізингу № 1137/12/2007 від 21.12.2007р. новому кредитору - ТОВ «Мега Торг ЛТД», що підтверджується описами вкладення у цінний лист та фіскальними чеками (належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи).

Відповідачем заперечень на повідомлення про заміну кредитора не подавалось.

Судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов’язок щодо оплати лізингових платежів за 63-64 періоди по договору № 1137/12/2007 від 21.12.2007р. на загальну суму 71 197, 80 грн., право вимоги на яку перейшло до позивача згідно договору відступлення права вимоги (заміни сторони у зобов’язанні) № 206-11/2013 від 05.12.2013р.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 71 197, 80 грн. заборгованості, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, оскільки договором відступлення права вимоги (заміни сторони у зобов’язанні) № 206-11/2013 від 05.12.2013р. не передбачено жодних обмежень щодо відступлення права вимоги, у зв’язку з простроченням відповідачем зобов’язання щодо оплати лізингових платежів, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 109, 59 грн. 3% річних та 21 474, 38 грн. інфляційних втрат, всього 95 781, 77 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи зі змісту статей 512-514 Цивільного кодексу України та умов договору відступлення права вимоги (заміни сторони у зобов’язанні) № 206-11/2013 від 05.12.2013р., до позивача, як нового кредитора, перейшли всі права первісного кредитора у зобов’язанні, в тому числі і право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних, яке встановлено безпосередньо законом за порушення грошового зобов’язання (зазначена позиція також викладена в постанові Вищого господарського суду України від 02.11.2011р. по справі №20/89).

Таким чином, колегія суддів, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 109, 59 грн. 3% річних та 21 474, 38 грн. інфляційних втрат, всього 95 781, 77 грн. є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 14.05.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2015р. у справі № 910/5193/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2015р. у справі №910/5193/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/5193/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала