Постанова № 50085842, 08.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа№ 910/28631/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Бурда А.О. – за дов.

від відповідача: Василенко Н.В. – за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015

у справі № 910/28631/14 (головуючий суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»

до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

про стягнення шкоди у розмірі 1 260 775, 74 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі, відповідач або ПАТ ДПЗКУ) про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 1 260 775,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що під час відвантаження зерна відповідач не довантажив зерно кукурудзи 3 класу в кількості 567,917 т, обґрунтовуючи це виявленою недостачею, про що позивача було повідомлено листом № 299 від 24.04.2013. З огляду на це, керуючись положеннями статей 33, 34 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» позивач просив стягнути з відповідача збитки за втрату зерна у розмірі 1 260 775, 74 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2015 у справі № 910/28631/14 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Держана продовольчо-зернова корпорація України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» шкоду у розмірі 1 260 775,74 грн. та 25 215,50 грн. судового збору.

Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015 у справі № 910/28631/14 та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» сплачений судовий збір у розмірі 12 607, 80 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що на його адресу не надходило вимоги про необхідність відвантаження зерна позивача, тобто позивач жодним чином не вимагав від відповідача виконання свого обов’язку, передбаченого пунктами 1.1., 4.1.10. Договору складського зберігання зерна № 1/з від 02.07.2012. Відтак, відповідач не порушував своїх зобов’язань за вказаним договором.

Водночас, скаржник наголосив на тому, що позивач не надав суду жодних доказів того, що відповідач не може повернути надане йому на зберігання зерно в натурі, а також не довів причинно-наслідкового зв’язку між протиправними діями відповідача та понесеними збитками саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов’язання.

Крім того, апелянт зазначає, що позивач у відповідності до умов Договору не вживав заходів для досудового врегулювання спору.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 21.07.2015.

20.07.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015 у справі № 910/28631/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У зв’язку із перебуванням судді Отрюха Б.В. у відпустці, а судді Тищенко А.І. на лікарняному, розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/28631/14 колегію суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Федорчук Р.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А, Федорчук Р.В.) апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 21.07.2015.

У судовому засіданні, призначеному на 21.07.2015, судом було оголошено перерву до 08.09.2015.

07.09.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення, у яких наголосив на тому, що збитки, понесені позивачем, є наслідком цивільного правопорушення, вчиненого відповідачем.

У зв’язку з виходом із відпустки суддів Тищенко А.І. та Отрюха Б.В., які входять до постійного складу судової колегії, розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 розгляд справи № 910/28631/14 вирішено здійснити у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі № 910/28631/14 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І., розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 08.09.2015.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти доводів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судових засіданнях підтримував доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 02.07.2012 між ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (зерновий склад) та ТОВ «АТ Каргілл» (поклажодавець) укладений договір складського зберігання зерна № 1/з (далі, Договір), за умовами якого поклажодавець зобов’язується передати, а зерновий склад зобов’язується прийняти на зберігання (зернові, зернобобові, крупяні, олійні культури) врожаю 2012 року (далі, зерно), надавати додаткові послуги відповідно до додатку № 1 та у встановлений строк повернути їх поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим Договором.

Відповідно до пункту 1.5. Договору фактичні обсяги зерна, що передаються на зберігання зерновому складу, можуть бути визначені лише при безпосередній передачі його на зберігання при оформленні складського документа.

Пунктом 3.1. Договору визначено, що приймання зерна здійснюється згідно з вимогами Інструкції про ведення й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 № 661.

Зерновий склад приймає кожну партію зерна за фізичною вагою, ВТЛ Зернового складу визначає його фактичну якість за даними лабораторного аналізу зразків відібраних з партії зерна, що передається на зберігання (пункт 3.2. Договору).

Згідно пункту 3.4. Договору вид, кількість і якість прийнятого на зберігання зерна зазначається в складському документі.

Пунктами 4.1.5., 4.1.6., 4.1.10. 4.1.19. Договору сторони погодили, що зерновий склад зобов’язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання, зберігати зерно протягом строку, визначеного в Договорі, повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився, у разі повернення зерна частинами повинен видати поклажодавцеві новий складський документ на зерно, що залишилося, в обмін на оригінал раніше виданого складського документа на зерно, перший та другий примірники якого повинні бути погашені в установленому порядку.

Відповідно до пункту 7.1. Договору зерно передається на зберігання протягом строку дії Договору, але не пізніше ніж до 30.05.2013 .Строк зберігання ранніх зернових до 31.12.2012. Строк зберігання ріпаку до 30.10.2012. Строк зберігання кукурудзи до 30.04.2012.

До Договору сторонами укладено ряд додаткових угод.

Зокрема, додатковою угодою № 5 від 08.10.2012, сторони погодили викласти пункт 7.1. Договору у наступній редакції: «7.1. Зерно передаються на зберігання протягом строку дії Договору, але не пізніше ніж до 31.05.2013. Строк зберігання ранніх зернових – до 31.05.2013. Строк зберігання ріпаку до 31.10.2012. Строк зберігання кукурудзи до 31.05.2013.»

Листом № 299 від 24.04.2013 відповідач звернувся до позивача та повідомив, що в процесі відвантаження зерна 19.04.2013 було виявлено нестачу кукурудзи 3 кл. в кількості 567 917 кг, власником якого є ТОВ «АТ Каргілл». У зв’язку з чим до Пирятинського РВ ГУ МВС України в Полтавській області подано заяву про вчинення кримінального правопорушення та розпочато досудове розслідування обставин.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача з огляду на наступне.

У відповідності до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно із частиною 1 статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Зобов’язання повинні виконуватись належним чином у встановлений строк (статті 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, стаття 193 Господарського кодексу України). У відповідності до статей 525, 615 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору та від зобов’язання не допускається.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Пунктами 10 та 24 статті 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» визначено, що зберігання зерна – це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна; складські документи на зерно – це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.

Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред'явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, факт передачі кукурудзи на зберігання відповідачу вагою 5 070 246 кг підтверджується копіями складських квитанцій, оформлених за період дії Договору (№№ 741, 801, 822, 865, 883, 963, 1017, 1018, 1150, 2122, 1201, 1207, 1283, 1307, 984) (том 1, а.с. 144-158).

Відповідно до пункту 1.5. розділу 2 глави 5 Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008 № 661, у разі повернення зерна частинами зерновий склад повинен видати його власнику новий складський документ на зерно, що залишилося, в обмін на оригінал раніше виданого складського документа на зерно, перший та другий примірники якого повинні бути погашені в установленому порядку.

Так, зерновий склад філії ПАТ «ДПЗКУ «Пирятинський КХП» виписав складську квитанцію № 1354 від 05.04.2013, що на підставі Договору на зберіганні залишилась кукурудза 3 класу, 2012 року урожаю вагою 567917 кг, що належить ТОВ «АТ Каргілл».

Судом першої інстанції було встановлено, що у складській квитанції № 1354 від 05.04.2013 вказаний номер договору 6/3, в той час, як вимоги заявлені на підставі договору № 1/3. Водночас, сторонами не заперечувалось, що складська квитанція №1354 від 05.04.2013 стосується саме договору № 1/3 від 02.07.2012, а відповідач повідомив суду, що через збій в програмі була допущена технічна помилка у виписці квитанції щодо номеру договору складського зберігання зерна.

Отже, складська квитанція № 1354 від 05.04.2013 стосується саме договору № 1/3 від 02.07.2012.

Як уже зазначалося вище, пунктом 4.1.10 Договору передбачено, що зерновий склад зобов’язаний повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився.

Так, матеріалами справи підтверджується, що в процесі відвантаження зерна 19.04.2013 відповідачем було виявлено нестачу кукурудзи 3 кл. в кількості 567917 кг, власником якого є ТОВ «АТ Каргілл» (лист № 299 від 24.04.2013). Таким чином, зі змісту вказаного листа вбачається, що відповідач фактично підтвердив втрату кукурудзи 3 класу в кількості 567917 кг.

Також, у матеріалах справи містяться акти звірки наявності продукції, підписані ТОВ «АТ Каргілл» та ПАТ «ДПЗКУ» за даними зернового складу в період з 01.05.2013 по 01.12.2014, з яких вбачається, що на зберіганні фактично знаходилось 0 тонн зерна ТОВ «АТ Каргілл».

17.05.2013 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 5617 від 16.05.2013 (том 1, а.с. 113) про сплату коштів у розмірі 1 022 250,60 грн. за втрату кукурудзи в кількості 567 917 кг. Вимога отримана відповідачем 22.05.2013, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1, а.с 114).

Вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Крім того, до матеріалів справи наданий акт-розрахунок №14 від 09.04.2013 (том 1, а.с. 159), який виданий та підписаний відповідачем і в якому зазначено про надходження зерна шляхом переоформлення з 17.09.2012 по 06.12.2012 кукурудзи 3 класу у кількості 507246 кг, видачу з 20.12.2012 по 05.04.2013 – 4471535 кг, природний убиток в масі зерна кукурудзи 3 класу за період зберігання становив 30794 кг, залишок зерна кукурудзи 3 класу – 567917 кг «підлягає поверненню».

З акту № 14 від 09.04.2013 слідує, що перевірка результатів операцій із зерном кукурудзи 3 класу була проведена на складі філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Пирятинський комбінат хлібопродуктів».

Вказаний акт підписаний відповідачем без будь-яких заперечень та зауважень.

Відповідно до частини 1, 4 та 7 статті 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Таким чином, з огляду на зазначені документи, колегія суддів приходить до висновку, що факт втрати відповідачем спірного зерна, що перебувало у нього на зберіганні за Договором № 1/з від 02.07.2012, належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився, що встановлено до статті 953 Цивільного кодексу України. Обов'язок зернового складу повернути зерно також визначений приписами статті 27 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (частина 1 статті 950 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Разом з тим, частиною першою статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою чи нестачею зерна відшкодовуються зерновим складом у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна (частина 1 статті 34 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»).

За загальними правилами за втрату речі зберігач несе відповідальність за наявності повного складу правопорушення, а саме:

1) порушення обов'язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ або відповідну кількість речей такого самого роду і такої самої якості;

2) збитків, завданих поклажодавцеві у формі втрати речі;

3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності);

4) вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь -якій формі, тобто умислу, грубої чи звичайної необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх обов'язків.

На підставі статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із статтею 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі понесених витрат.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не забезпечив належне зберігання зерна у повному обсязі, що призвело до його втрати.

Вказівкою «Про порядок оцінки шкоди від розкрадання, недостачі, знищення та зіпсування матеріальних цінностей», затвердженою постановою Головного управління цінової політики Мінекономіки України від 30.04.1992 № 16, передбачено, що у випадках розкрадання, недостачі, знищення чи зіпсування майна, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і продукції оцінка заподіяної шкоди здійснюється в такому порядку. Вартість нових матеріальних цінностей, як вітчизняних так і імпортних (за винятком вказаних в пунктах 6, 7, 8), визначається виходячи з роздрібних цін на нову продукцію, діючих в торгівлі на момент розглядую питання про матеріальну відповідальність, а при їх відсутності - виходячи з діючих оптово-відпускних цін виробників з коефіцієнтом 1,5.

Дані про діючі ціни і розрахунки розміру шкоди, що підлягає покриттю, подаються судово-слідчим органам підприємствами, установами, організаціями-позивачами.

У відповідь на запит ТОВ «АТ Каргілл», Державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» повідомило (лист № 11/1331 від 11.12.2014), що орієнтовний рівень закупівельних цін на внутрішньому ринку України на кукурудзу фуражну в період з 3 по 4 грудня 2014 року на умовах поставки EXW франко-елеватор складав 2020-2220 грн./тонну.

Отже, збитки завдані позивачу відповідачем внаслідок втрати зерна складають: 567,917 * 2 220 = 1 260 775,74 грн.

Твердження скаржника з приводу того, що на адресу відповідача від позивача не надходило вимоги про необхідність відвантаження зерна, а отже відповідач жодним чином не порушив свої зобов’язань за Договором є безпідставними, оскільки складська квитанція №1354 від 05.04.2013 видана відповідачем на кількість втраченого зерна, а тому цілком логічним є те, що позивач звернувся у квітні 2013 року до відповідача з вимогою про відшкодування саме збитків, а не з вимогою про відвантаження втраченого зерна.

Водночас, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 7.1. Договору в редакції додаткової угоди № 5 від 08.10.2012, строк зберігання кукурудзи до 31.05.2013. Пунктом 4.2.2 Договору (абзац 2) сторони погодили, що зерновий склад має право продати зерно на конкурентних засадах, якщо поклажодавець у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно. Однак, доказів на підтвердження вчинення відповідачем вказаних дій суду не надано, як і не надано документальних доказів наявності спірного зерна в натурі.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Отже, саме відповідач у даному випадку повинен був довести відсутність своєї вини, однак, не надав суду жодного доказу на підтвердження її відсутності.

Посилання скаржника на те, що позивач у відповідності до умов Договору не вживав заходів для досудового врегулювання спору також не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не містить приписів щодо обов’язкового досудового врегулювання спору.

Водночас, у резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на вищевикладене, позивачем належними та допустимими доказами доведено порушення відповідачем зобов’язання за Договором, факт спричинення збитків, їх розмір та прямий причинний зв'язок між заявленою сумою збитків та діями відповідача, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Враховуючи зазначене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов’язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015 у справі № 910/28631/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2015 у справі № 910/28631/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/28631/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко