Постанова № 50085381, 01.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2015 р. Справа№ 910/3932/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Мартюк А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явились

від відповідача: Шагін О.В. – дов. б/н від 13.01.2015р.

третя особа-1: не з’явилась

від третьої особи-1: не з’явились

від третьої особи-2: не з’явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2015р.

у справі № 910/3932/15-г (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове

будівництво «Альтком»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального

округу Осипенко Дмитро Олегович (третя особа-1)

Відділ державної виконавчої служби Святошинського

районного управління юстиції м. Києва (третя осба-2)

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що

не підлягає виконанню

В судовому засіданні 01.09.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» про визнання виконавчого напису № 289 від 19.01.2015р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що договором фінансового лізингу № 232-L від 14.07.2011р. не передбачено можливості повернення предмету лізингу за виконавчим написом нотаріуса; лізингоодержувач (позивач) не отримував повідомлень від лізингодавця (відповідача) про розірваний договору та повернення предмету лізингу; лізингоодержувач не отримував рахунок про сплату лізингових платежів; для вчинення виконавчого напису поданий договір, аркуші якого не були з’єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз’єднання без порушення цілісності, не пронумеровані і не скріплені підписом відповідної посадової особи та печаткою юридичної особи, яка видала документ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича та Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції м. Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2015р. у справі № 910/3932/15-г в позові відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2015р. у справі № 910/3932/15-г.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» 27.05.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Гончаров С.А.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, рішення прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, зокрема без дослідження того, що спірний виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства та умов договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 01.07.2015р.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015р., у зв’язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя – Скрипка І.М., судді – Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 01.09.2015р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015р., у зв’язку з перебуванням суддів Самсіна Р.І. та Шаптали Є.Ю. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя – Скрипка І.М., судді – Гончаров С.А., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 01.09.2015р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники позивача, третіх осіб 1 та 2, третя особа 1 в судове засідання апеляційної інстанції 01.09.2015р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з’явились, причини неявки суду не повідомили, у зв’язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність на наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14.07.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (позивач, лізингоодержувач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (відповідач, лізингодавець за договором) укладено Договір фінансового лізингу № 232-L, відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець на підставі договору купівлі - продажу (поставки) зобов’язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), наведене в специфікації (додаток 1 до договору), а лізингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно зі специфікацією (додаток 1 договору) предметом лізингу є: автомобіль Skoda Octavia A5.

Відповідно до пункту 2.1. договору приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту приймання-передачі.

На підставі акту приймання-передачі від 05.08.2011р. відповідач відповідно до договору передав, а позивач прийняв предмет лізингу, а саме автомобіль Skoda Octavia A5, колір білий, кузов TMBCA41Z9CB150633, 2011року випуску, вартістю 169 243, 73 грн.

Згідно п. п. 5.1., 5.3. договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до договору. Складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку згідно з додатком 2 до договору, який є його невід’ємною частиною.

Договір, згідно п. 13.1., набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками обох сторін за умови сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно з додатком 2 до договору і діє до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов’язань за договором.

19.01.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за № 289, яким запропоновано вилучити та повернути від лізингоодержувача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» на користь лізингодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» об’єкт фінансового лізингу - Skoda Octavia A5, кузов TMBCA41Z9CB150633, 2011 року випуску, державний номерний знак АА 4013 ОМ, вартістю 169 243, 73 грн., що був переданий в користування на підставі договору фінансового лізингу № 232-L від 14.07.2011р. та підлягає поверненню за невиплату до 25.10.2014р. заборгованості за користування об’єктом лізингу в сумі 15 742, 08 грн.

03.02.2015р. державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції м. Києва було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46353874 з виконання виконавчого напису № 289 від 19.01.2015р.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі позивач зазначав, що вчинений третьою особою-1 виконавчий напис суперечить чинному законодавству України, оскільки договором фінансового лізингу не було передбачено можливості повернення предмету лізингу за виконавчим написом нотаріуса; лізингоодержувач (позивач) не отримував повідомлень від лізингодавця (відповідача) про розірваний договору та повернення предмету лізингу; лізингоодержувач не отримував рахунок про сплату лізингових платежів; для вчинення виконавчого напису поданий договір, аркуші якого не були з’єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз’єднання без порушення цілісності, не пронумеровані і не скріплені підписом відповідної посадової особи та печаткою юридичної особи, яка видала документ.

Відповідно до приписів ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Виходячи з приписів частини другої статті 50 Закону України «Про нотаріат», право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 названого Закону нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню розглядаються за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Отже, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що суд може захистити порушене право, зокрема, шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Таким чином, господарські суди не перевіряють правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні, оскільки нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт підлягають окремому оскарженню до суду.

Предметом доказування у господарських спорах даної категорії за загальним правилом є обставини, які свідчать про існування правових підстав для вчинення виконавчого напису, зокрема, існування у боржника відповідного боргу перед кредитором та того, чи допускається у спірних правовідносинах застосування вказаного досудового способу вирішення спорів.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне положення закріплене в частині 1 статті 806 Цивільного кодексу України.

На виконання умов договору лізингодавцем було передано лізингоодержувачу об’єкт лізингу, що не заперечується сторонами.

Як вбачається з умов договору, сторони визначили розміри, порядок та терміни сплати лізингоодержувачем лізингових платежів у додатку 2 «Графік сплати лізингових платежів», відповідно до якого позивач зобов’язувався вносити лізингові платежі щомісяця.

З наданих позивачем рахунків вбачається, що у відповідача виникла заборгованість по лізинговим платежам, при цьому відповідач не заперечував наявність заборгованості за договором.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач є таким, що прострочив сплату своїх зобов’язань за договором понад 30 днів.

Пунктом. 6.1. Договору сторони погодили події, які вважаються істотним порушенням умов договору лізингоодержувачем (подія невиконання зобов’язання), зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж або інші платежі (частково або в повному обсязі) за договором та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу згідно з договором (пункт 6.1.1. договору).

Умовами пункту 6.2. (а) договору передбачено, що у випадку виникнення будь-якої події невиконання зобов’язань, передбаченої в п. 6.1.1. - 6.1.6 договору, лізингодавець має право розірвати договір та вимагати погашення всієї заборгованості по будь-яким платежам за договором та повернення предмета лізингу.

Згідно пункту 11.1. договору цей договір може бути розірваний за письмовою згодою сторін та в односторонньому порядку, передбаченому договором. При цьому, лізингоодержувач зобов’язаний повернути предмет лізингу протягом 10 (десяти) робочих днів з дня припинення (розірвання) цього договору будь-яким чином та сплатити належні за договором платежі на дату припинення чи розірвання договору та на дату повернення предмету лізингу.

Відповідно до п. 11.2. договору цей договір може бути достроково розірваний лізингодавцем в односторонньому порядку шляхом направлення відповідного письмового повідомлення лізингоодержувачу у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в договорі.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що листом № 3282/12 від 18.12.2014р. відповідач повідомив позивача (за адресою: м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163) про наявну прострочену заборгованість строком понад 30 днів по лізинговим платежам (за період з березня по жовтень 2014р.) в розмірі 15 742, 08 грн., у зв’язку з чим на підставі пунктів 11.2.2., 11.4. договору повідомив про розірвання договору з 24.12.2014р. та вимагав протягом 10 робочих днів з дня отримання цього повідомлення повернути предмет лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що дане повідомлення було надіслано відповідачем засобами кур’єрської служби «GlobalPost» та вручено позивачу 24.12.2014р. разом з рахунками про сплату лізингових платежів за період з березня по жовтень 2014р., що підтверджується накладною № 70012709.

Таким чином, колегія суддів зазначає про необґрунтованість доводів апелянта в частині направлення відповідачем повідомлення за неналежною адресою позивача, оскільки відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Таким чином, місцезнаходження (місце проживання) сторони визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання (аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18). Крім того, пунктом 3.9.1. вказаної Постанови Пленуму роз’яснено, що належною адресою сторони, слід вважати ту адресу, яка повідомлена стороною, а в разі ненадання відповідної інформації - адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів відповідача в частині того, що умовами договору, зокрема, п. 7.2. саме на позивача було покладено обов’язок повідомляти лізингодавця про зміну адреси, учасників, органів управління, банківського рахунку, тощо протягом 5 робочих днів після настання таких змін. Разом з цим, доказів повідомлення відповідача про зміну фактичної адреси позивача матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач належним чином, згідно вимог чинного законодавства та відповідно до умов договору виконав свій обов’язок, повідомивши позивача про розірвання договору з 24.12.2014р. та зазначивши про вимогу повернути предмет лізингу, що, в свою чергу, не було виконано позивачем.

Відповідно до пункту 6.3. договору примусове вилучення предмета лізингу здійснюється відповідно до законодавства України.

Умовами пункту 6.2. договору передбачено, що у випадку виникнення зазначеної вище події невиконання зобов’язань, лізингодавець має право на свій власний розсуд, зокрема вилучити предмет лізингу, у порядку, передбаченому договором та/або законодавством України.

Частиною 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про необґрунтованість доводів позивача про те, що умовами договору не передбачено можливості повернення предмету лізингу за виконавчим написом нотаріуса, оскільки таке право лізингодавця прямо передбачено приписами законодавства в цій частині.

Порядок вчинення нотаріусом виконавчого напису визначається Законом України «Про нотаріат» відповідно до пункту 19 статті 34 якого нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно пункту 3.1. глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (далі - Перелік).

Відповідно до п. 1 вищезазначеного Переліку для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

З пояснень третьої особи-1, наданих суду першої інстанції, вбачається, що лізингодавцем було надано нотаріусу всі передбачені постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999р. документи. Доказів протилежного позивачем не подано.

Крім того, згідно п. 8 Переліку для одержання виконавчого напису за договорами лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу, подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Колегія суддів зазначає, що спірний виконавчий напис не містить вимог щодо стягнення грошової заборгованості. В даному випадку йдеться про іншу відповідальність боржника, а саме про обов'язок повернути предмет лізингу.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус мав встановити безспірність саме обов'язку повернути предмет лізингу, що й було правомірно здійснено нотаріусом на підставі необхідних документів, наданих відповідачем.

Посилання позивача на те, що для вчинення напису нотаріусу було подано договір, аркуші якого не були з’єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз'єднання без порушення цілісності, не пронумеровані і не скріплені підписом відповідної посадової особи та печаткою юридичної особи, яка видала документ, жодним чином не підтверджено належними засобами доказування.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазаначити, що розмір грошового боргу, вказаний у виконавчому написі, має інформативний характер, оскільки в даному випадку за виконавчим написом повертається лише предмет лізингу, а не стягується заборгованість.

Отже, правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що нотаріус отримав всі необхідні документи для вчинення виконавчого напису саме для повернення предмету лізингу лізингодавцю.

Таким чином, доводи позивача про невідповідність поданих документів Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. № 1172, є необґрунтованими.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість вимог позивача про визнання виконавчого напису № 289 від 19.01.2015р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, таким, що не підлягає виконанню, які позивачем належними та допустимими доказами не доведені, а тому є такими, що не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 20.10.2014р. у справі № 5011-55/13221-2012.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 30.04.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2015р. у справі № 910/3932/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2015р. у справі № 910/3932/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/3932/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.І. Мартюк