Постанова № 50085370, 02.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2015 р. Справа№ 910/18884/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Коротун О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явились

від відповідача: Теплюк В.В. – дов. № 155 від 17.10.2014р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015р.

у справі № 910/18884/14 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко»

про стягнення 805 205, 71 грн.

В судовому засіданні 02.09.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» про стягнення 805 205, 71 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки обладнання № ОБ-01/07-11 від 01.07.2011р., а саме щодо повної та своєчасної оплати обладнання, а тому просив суд стягнути з відповідача 665 000, 02 грн. заборгованості, 55 750, 69 грн. 3% річних та 84 455, 00 грн. інфляційних втрат.

04.12.2014р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/18884/14 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №911/5118/14, яка розглядається господарським судом Київської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2014р. провадження у справі №910/18884/14 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 911/5118/14, яка розглядається господарським судом Київської області.

19.03.2015 р. через канцелярію суду представником позивача подана заява про поновлення провадження у справі №910/18884/14.

В обґрунтування зазначеної заяви представник позивача зазначав про те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р. у справі № 911/5118/14 за позовом ТОВ «ЕКО» до ТОВ «Ріелторі Плюс» про визнання недійсним договору залишене без змін рішення Господарського суду Київської області від 12.02.2015р. про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЕКО» та встановлено, що підстав для визнання недійсним договору поставки обладнання № ОБ – 01/07-11 від 01.07.2011р. немає.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2015р. поновлено провадження у справі № 910/18884/14.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2015р. у справі №910/18884/14 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» 665 000, 02 грн. заборгованості, 55 750, 69 грн. 3% річних, 84 455, 00 грн. інфляційних втрат, 16 104, 12 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з’ясуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» 16.06.2015р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 08.07.2015р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 02.09.2015р, продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

21.08.2015р. від представника відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких останній зазначав про невірний розрахунок суду першої інстанції 3% річних та інфляційних втрат.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015р., у зв’язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя – Скрипка І.М., судді – Гончаров С.А., Коротун О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 02.09.2015р. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, при цьому визнавав наявність у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 538 333, 38 грн., та вказував на те, що 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню в розмірах згідно здійснених ним розрахунків.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 02.09.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з’явився, причини неявки суду не повідомив, у зв’язку з чим колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.07.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» (позивач, продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (відповідач, покупець за договором) укладено договір поставки обладнання № ОБ-01/07-11, відповідно до п. 1.1. якого за даним договором продавець зобов’язується поставити та передати у власність, а покупець зобов’язується прийняти у власність та оплатити обладнання, перелік якого, кількість одиниць та вартість наведені в специфікації, яка є додатком № 1 до даного договору, що є невід’ємною частиною даного договору.

Згідно п. 1.2. договору обладнання належить продавцеві на праві приватної власності, що підтверджується випискою з балансу продавця, виданою на дату укладання цього договору.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що загальна вартість обладнання складає 860 000, 00 грн., в тому числі ПДВ. Вартість кожної одиниці обладнання (ціна) вказана у специфікації.

Відповідно до п. 3.3. договору сторони домовились, що загальна вартість обладнання сплачується наступним чином:

3.3.1. грошове зобов’язання покупця зі сплати частини загальної вартості обладнання у розмірі 90 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ, погашається шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли у покупця до постачальника відповідно до договору оренди нерухомого майна № 117 від 07.04.2009р. за актом про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.07.2011р.

3.3.2. грошове зобов’язання покупця зі сплати частини загальної вартості обладнання у розмірі 10 000, 00 грн., в т.ч. ПДВ, погашається шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли у покупця до постачальника відповідно до договору оренди нерухомого майна № 117 від 07.04.2009р. за актом про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.07.2011р.

3.3.3. частина загальної вартості обладнання у розмірі 760 000, 00 грн., в т. ч. ПДВ,, сплачується покупцем грошовими коштами на умовах розстрочення платежу протягом 24 місяців з дня набрання чинності даним договором за наступним графіком: з 01.07.2011р. по 30.06.2013р. щомісячно, рівними частинами, у розмірі 31 666, 66 грн., в тому числі ПДВ.

Згідно п. 3.4. договору оплата покупцем вартості обладнання здійснюється щомісячно, в розмірі та протягом строку, визначених в п. 3.3.3. розділу 3 даного договору, на підставі отриманих від продавця рахунків, у безготівковій формі на поточний рахунок продавця, зазначений в розділі 11 даного договору, у день переходу права власності виписує покупцеві податкову накладну на суму загальної вартості обладнання, що зазначена в п. 3.1. цього договору.

Даний договір, згідно п. 10.1., набирає чинності з моменту його укладення сторонами, тобто дати підписання примірників договору уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису кожної сторони відтиском печатки сторони, яка зазначена над преамбулою даного договору як дата укладання даного договору, і діє до виконання сторонами у повному обсязі своїх зобов’язань, передбачених даним договором.

Відповідно до умов договору сторонами підписано специфікацію, якою було погоджено асортимент товару, ціну за одиницю товару, його кількість на загальну суму 860 000, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки позивачем передано, а відповідачем прийнято обладнання на загальну суму 860 000, 00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 01.07.2011р., який підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін (належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи (а. с. 18-19).

З вищенаведеного вбачається, що позивачем передано, а відповідачем прийнято обладнання без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов’язання за договором щодо поставки обладнання.

Про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за поставлений товар розрахунок належним чином не провів, лише частково оплатив отримане обладнання.

Судом встановлено, що відповідачем у безготівковій формі було оплачено 94 999, 98 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 5415 від 11.07.2011р. на суму 31 666, 66 грн., № 9750 від 02.08.2011р. на суму 31 666, 66 грн. та № 736288 від 11.10.2011р. на суму 31 666, 66 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що з листопада 2011р. по лютий 2012р. включно відповідачем було сплачено в касу позивача 126 666, 64 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів від 02.11.2011р. на суму 10 000, 00 грн., від 03.11.2011р. на суму 10 000, 00 грн., від 04.11.2011р. на суму 10 000, 00 грн., від 07.11.2011р. на суму 1 666, 66 грн., від 05.12.2011р. на суму 10 000, 00 грн.,від 06.12.2011р. на суму 10 000, 00 грн., від 07.12.2011р. на суму 10 000, 00 грн., від 08.12.2011р. на суму 1 666, 66 грн., від 10.01.2012р. на суму 10 000, 00 грн., від 11.01.2012р. на суму 10 000, 00 грн., від 12.01.2012р. на суму 10 000, 00 грн., від 13.01.2012р. на суму 1 666, 66 грн., від 09.02.2012р. на суму 10 000, 00 грн., від 10.02.2012р. на суму 10 000, 00 грн., від 13.02.2012р. на суму 10 000, 00 грн. та від 14.02.2012р. на суму 1 666, 66 грн., належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а. с. 83, 85, 87, 89, 91, 93, 95, 97, 99, 101, 103, 105, 107, 109, 111, 113).

Одночасно відповідачем надано суду звіти про використання коштів, виданих під звіт (а. с. 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104, 106, 108, 110, 112), наявною інформацією в яких підтверджується внесення уповноваженою особою відповідача грошових коштів, виданих під звіт, на рахунок позивача, як оплата за обладнання згідно договору № ОБ-01/07 від 01.07.2011р.

При цьому, посилання позивача на те, що вищезазначені копії квитанції до прибуткових касових ордерів не свідчать про надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, як того вимагає чинне законодавство, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 2.6. Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за №40/10320 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Відповідно до п. 3.1 Положення касові операції оформлюються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами по операціям із застосуванням платіжних карточок, іншими касовими документами, які відповідно до законодавства України підтверджували б факт продажу (повернення) товару, надання послуг, отримання (повернення) готівкових грошових коштів.

Пунктом 3.3. зазначеного Положення встановлено, що приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

В додатку 2 до вказаного Положення наводиться типова форма прибуткового касового ордеру (типова форма № КО-1), із якої вбачається, що позначка МП (місце печатки) знаходиться на відривній частині прибуткового касового ордеру - квитанції до прибуткового касового ордеру, яка видається платнику.

З наявних в матеріалах справи копій квитанцій до прибуткових касових ордерів вбачається, що вони підписані уповноваженою особою позивача та скріплені печаткою позивача.

Таким чином, наявність підпису уповноваженої особи та печатки одержувача грошових коштів на відривній частині прибуткового касового ордеру свідчать про прийняття позивачем вказаних коштів, відповідно підтверджують оплату відповідачем обладнання на суму 126 666, 64 грн.

Місцевий господарський суд не звернув увагу на здійснені відповідачем оплати згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів на загальну суму 126 666, 64 грн., а тому дійшов помилкового висновку про те, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 665 000, 02 грн.

Таким чином, з урахуванням положень п. п. 3.3.1.-3.3.2. договору про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 100 000, 00 грн. та проведених відповідачем оплат на загальну суму 221 666, 62 грн., на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за поставлене згідно спірного договору обладнання становила 538 333, 38 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

За своєю правовою природою договір № ОБ-01/07-11 від 01.07.2011р. є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов’язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов’язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.3.3. договору передбачено, що частина загальної вартості обладнання у розмірі 760 000, 00 грн., в т. ч. ПДВ, сплачується покупцем грошовими коштами на умовах розстрочення платежу протягом 24 місяців з дня набрання чинності даним договором за наступним графіком: з 01.07.2011р. по 30.06.2013р. щомісячно, рівними частинами, у розмірі 31 666, 66 грн., в тому числі ПДВ.

Оскільки передбачене договором обладнання було належним чином передане позивачем та прийняте відповідачем, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі, відповідач зобов’язаний його оплатити згідно умов укладеного між сторонами договору.

Посилання апелянта (відповідача) на відсутність обов’язку з оплати поставленого обладнання у зв’язку з ненаданням позивачем рахунків на його оплату, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.4. договору оплата покупцем вартості обладнання здійснюється щомісячно, в розмірі та протягом строку, визначених в п. 3.3.3. розділу 3 даного договору, на підставі отриманих від продавця рахунків, у безготівковій формі на поточний рахунок продавця, зазначений в розділі 11 даного договору, у день переходу права власності виписує покупцеві податкову накладну на суму загальної вартості обладнання, що зазначена в п. 3.1. цього договору.

Оскільки рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлене обладнання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлення обладнання, з урахуванням положень п. п. 3.3.1.-3.3.2. договору про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 100 000, 00 грн. та проведених відповідачем оплат на загальну суму 221 666, 62 грн., підлягають задоволенню в розмірі 538 333, 38 грн., відповідно в іншій частині вимог щодо стягнення 126 666, 64 грн. (665 000, 02 грн. – 538 333, 38 грн.) слід відмовити.

Крім того, у зв’язку з простроченням відповідачем зобов’язання щодо оплати обладнання, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 55 750, 69 грн. 3% річних та 84 455, 000 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат вважає за необхідне зазначити наступне.

Оскільки умова застосування відповідальності у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат у даному випадку пов’язана з встановленим п. 3.3.3. договору графіком здійснення оплати 760 000, 00 грн. (на умовах розстрочення платежу протягом 24 місяців з дня набрання чинності даним договором за наступним графіком: з 01.07.2011р. по 30.06.2013р. щомісячно, рівними частинами, у розмірі 31 666, 66 грн.), враховуючи проведені відповідачем оплати в розмірі 94 999, 98 грн. за період липень-жовтень 2011р. та оплати в розмірі 126 666, 64 грн. за період з листопада 2011р. по лютий 2012р. включно, колегія суддів констатує, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат може здійснюватись на суму з урахуванням зростання заборгованості згідно даного графіку щодо кожного окремого платежу за період з березня 2012р. по 26.08.2014р. (за березень 2012р. на суму 31 666, 66 грн., за квітень 2012р. на суму 63 333, 32 грн., за травень 2012р. на суму 94 999, 98 грн. і т.д.), у зв’язку з чим проведене позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму заборгованості в розмірі 665 000, 02 грн. за період з 11.11.2011р. по 26.08.2014р. є неправомірним.

Задовольняючи позов в повному обсязі, місцевий господарський суд не звернув уваги на вказані обставини справи та норми чинного законодавства, а тому без належних обґрунтувань дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Таким чином, беручи до уваги умови договору та норми чинного законодавства, враховуючи проведені відповідачем оплати, здійснивши власні розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з березня 2012р. по 26.08.2014р. підлягають задоволенню в розмірі 29 416, 14 грн. та 71 197, 55 грн. відповідно, в іншій частині щодо стягнення 3% річних у розмірі 26 334, 55 грн. (55 750, 69 грн. – 29 416, 14 грн.) та інфляційних втрат у розмірі 13 257, 45 грн. (84 455, 00 грн. – 71 197, 55 грн.) слід відмовити.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» з підстав, викладених у ній, підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015р. частковому скасуванню з підстав, викладених вище, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12 778, 61 грн. судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а у зв’язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 662, 75 грн., сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015р. у справі №910/18884/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2015р. у справі № 910/18884/14 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03039, м. Київ, пр-т Науки, буд. 8, код ЄДРПОУ 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Жовтнева, 66-А, код ЄДРПОУ 33092788) 538 333, 38 грн. заборгованості, 29 416, 14 грн. 3% річних, 71 197, 55 грн. інфляційних втрат та 12 778, 61 грн. судового збору за подання позовної заяви.

3. В іншій частині позову відмовити.»

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Жовтнева, 66а, код ЄДРПОУ 33092788) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03039, м. Київ, пр-т Науки, 8, код ЄДРПОУ 32104254) 1 662, 75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи № 910/18884/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

О.М. Коротун