Постанова № 50085351, 07.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2015 р. Справа№ 910/25870/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Коршун Н.М.

Рудченка С.Г.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача – не з’явився

від відповідача – Лінкевич О.В. (довіреність №08-03-25/133-15 від 20.05.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

на рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 р.

у справі №910/25870/14 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія»

до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»

про відшкодування шкоди в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про стягнення з відповідача на користь позивача 12716,65 грн. страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2015 р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 12716,65 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині стягнення ПДВ у розмірі 2819,50 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права.

Скаржником до матеріалів справи додано документи на підтвердження зміни назви юридичної особи. Так, Відкрите акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» змінило назву юридичної особи на Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати частково.

Представник позивача в судове засідання 07.09.2015 р. не з’явився про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об’єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 27.08.2015 р. явка сторін у судове засідання обов’язковою не визнавалась.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.04.2013 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Гарантія» (страховик) та Кунець М.В. (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 5-154-002/13.1/13, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом та прикріпленим до нього додатковим обладнанням, встановленим на ньому (п. 4 договору страхування).

Відповідно до п. 5 договору страхування, предметом страхування є транспортний засіб: автомобіль марки MERSEDES-BENZ VITO, 2004 року випуску, реєстраційний номер ВС 4930 ЕА.

Безумовна франшиза по страховому ризику ДТП складає 0,5 % від страхової суми (п. 10 договору страхування).

Страхова сума – 96000,00 грн. (п. 12 договору страхування).

Порядок сплати страхового платежу визначений наступним чином: 1-й платіж в сумі 2760,00 грн. – до 01.04.2013 р.; 2-й платіж в сумі 2760,00 грн. – до 01.10.2013 р. (п. 15 договору страхування).

Строк дії договору страхування визначений з 01.04.2013 р. по 31.03.2014 р., але не раніше моменту надходження страхового платежу або його першої частини на поточний рахунок страховика та моменту складення акту огляду транспортного засобу (п. 16 договору страхування).

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно ч. 1 ст. 981 ЦК України, договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України «Про страхування» є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 19.2 договору страхування передбачено, що страховим випадком визначено подію, що відбулась в період дії договору страхування та передбачена договором страхування, що призвела до пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу та встановленого на ньому обладнання та з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування.

Згідно довідки ДАІ № 9228517 та постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 23.07.2013 р. у справі № 466/5515/13-п, 10 липня 2013 року, тобто в межах дії договору страхування, в м. Львів по вул. Кропивницького,4, відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ VITO, 2004 року випуску, реєстраційний номер ВС 4930 ЕА, власником якого є Кунець М.В., під керуванням Яремко А.М. та транспортного засобу марки ВАЗ 2109, державний реєстраційний номер ВЗ 6483 АС, під керуванням власника гр. Петришина І.Т., який, керуючи вказаним транспортним засобом, не вибрав безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль марки MERSEDES-BENZ VITO, 2004 року випуску, реєстраційний номер ВС 4930 ЕА, в результаті чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Як вбачається з п.п. 9, 19.1 договору страхування, вказана дорожньо–транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов’язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування», виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно п. 23.1 договору страхування, виплати страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з умовами договору страхування на підставі письмової заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.

Виплати страхових відшкодувань здійснюються протягом 10 робочих днів після одержання страховиком всіх необхідних документів та на підставі документів, що підтверджують розмір збитку, узгодженого з страховиком (акт експертизи про величину збитків або детальний рахунок/акт виконаних робіт сервісного центру технічного обслуговування) про величину необхідних затрат на відновлення транспортного засобу. У випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику, виплата здійснюється без ПДВ, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин, відновлювального ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування (п. 23.2 договору страхування).

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру реальних збитків. Розмір збитків при настанні страхового випадку визначається страховиком у відповідності до положень та вимог чинного законодавства України, що регулюють питання оцінки наземних транспортних засобів з урахуванням умов договору страхування на підставі результатів огляду пошкодженого транспортного засобу, проведеного страховиком або іншими особами за дорученням страховика (п. 23.5 договору страхування).

Відшкодування виплачується з врахуванням зносу (п. 18 договору страхування).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

11.07.2013 р. водій транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ VITO, 2004 року випуску, реєстраційний номер ВС 4930 ЕА, Яремко А.М. звернувся до позивача із повідомленням № 0505/13 про настання події, що має ознаки страхового випадку.

Власник транспортного засобу марки MERSEDES-BENZ VITO, 2004 року випуску, реєстраційний номер ВС 4930 ЕА, Кунець М.В. звернулась до позивача з заявою від 05.08.13 р. № 2904 про виплату страхового відшкодування за договором страхування (в порядку п. 23.1 договору страхування), копія якої наявна в матеріалах справи.

Згідно звіту № 482_13 експертного автотоварознавчого дослідження, вартість відновленого ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу MERSEDES-BENZ VITO, складає 15475,98 грн. (а.с.17-20, т.1).

Відповідно до квитанції евакуації автотранспорту від 11.07.2013 р. на суму 300,00 грн. транспортний засіб марки MERSEDES-BENZ VITO, 2004 року випуску, реєстраційний номер ВС 4930 ЕА був доставлений з місця ДТП (м. Львів, площа Кропивницького,4) до СТО «Рік Авто».

02.09.2013 р. страховиком – ПАТ «СТ «Гарантія» складено та підписано страховий акт № НТ0505/13 за договором страхування, відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно договору як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в сумі 15295,98 грн., яка становить різницю між визначеним матеріальним збитком без врахування ПДВ у сумі 2579,33 грн. та франшизи у сумі 480,00 грн., враховуючи витрати на евакуацію автотраспорту у сумі 300,00 грн.

Страховим актом №НТ0505/13 від 02.09.2013 р. встановлено наступний порядок виплати 15295,98 грн.:

2760,00 грн. – в рахунок сплати 2-го чергового страхового платежу за договором страхування;

9956,65 грн. – на особовий рахунок страхувальника;

2579,33 грн. (сума ПДВ) – після надання підтверджуючих документів про проведення відновлювального ремонту.

Матеріали справи свідчать про те, що страховиком було виплачено страхувальнику 12716,65 грн.: сума страхового відшкодування в розмірі 2760,00 грн. була зарахована позивачем в рахунок сплати 2-го чергового страхового платежу за договором страхування на підставі акту взаємозаліку від 02.09.2013 р.; 9956,65 грн. перераховано страхувальнику на особовий рахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 2077 від 04.09.2013 р. з відміткою банківської установи; доказів сплати позивачем 2579,33 грн. (сума ПДВ), які повинні були бути перераховані страхувальнику після надання підтверджуючих документів про проведення відновлювального ремонту, матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ «СТ «Гарантія» умов договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику – Кунець М.В. без суми ПДВ.

Згідно п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до абз. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що буде витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

В прийнятій за результатами перегляду справ даної категорії постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-50гс15 зазначено, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору, страховик набуває право зворотної вимоги у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Крім того, листом від 19.07.2011 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акта № НТ 0505/13 від 02.09.2013 р., платіжного доручення № 2077 від 04.09.2013 р. на суму 9956,65 грн. та акта взаємозаліку від 02.09.2013 р. на суму 2760,00 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 23.07.2013 р. у справі № 466/5515/13-п встановлено, що гр. Петришиним І.Т. порушено п.13.1 Правил дорожнього руху України, визнано виним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.ст.124, 122-4 КУпАП, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 228 ГК України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Відповідно до положень ст. 993 ЦК України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» виникло право зворотної вимоги (регресу) до гр. Петришина І.Т. - власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу ВАЗ, державний реєстраційний номер ВС 6483 АС, водій якого гр. Петришин І.Т., винний у вчиненні ДТП.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно довідки Моторного (транспортного) страхового бюро України № 7/2-28/3182 від 03.02.2015 р., станом на дату вчинення ДТП – 10.07.2013 р., цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки ВАЗ, державний реєстраційний номер ВС 6483 АС, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - громадянином Петришиним І.Т. в ВАТ НАСК «Оранта» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС 2453716 (далі - Поліс) з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн. Вказаний Поліс був чинним станом на 10.07.2013 р.

З огляду на вищевикладене, у ПАТ «СТ «Гарантія», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування в межах виплаченої суми виникло право зворотньої вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом АС №2453716 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002, кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, позивач отримує право зворотньої вимоги до потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 р. у справі № 23/279.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 17.04.2014 р. про виплату страхового відшкодування, у якій просив відповідача сплатити страхове відшкодування у сумі 12716,65 грн. в порядку регресу, отримання якої 22.04.2014 р. відповідачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 7900812124362. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Отже, оскільки згідно полісу та договору страхування франшиза становить 480,00 грн., відповідно розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу MERSEDES-BENZ VITO реєстраційний номер ВС 4930 ЕА матеріального збитку та розмір права зворотньої вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним полісом № АС/4253716, правомірно зменшено на розмір франшизи, і становить 12716,65 грн.

Докази визнання недійсними чи розірвання договору добровільного страхування наземного транспорту № 5-154-002/13.1./13 від 01.04.2013 р. та/або полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС/4253716 або їх окремих положень суду не надано.

Щодо заперечення відповідача про визначений позивачем розмір шкоди та часткове визнання позовних вимог на суму 5954,49 грн. суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується здійснення позивачем виплати страхувальнику страхового відшкодування у зв'язку із настанням страхового випадку саме в сумі 12716,65 грн. (з урахуванням виплати страхового вішкодуваня в сумі 9956,65 грн. платіжним дорученням № 2077 від 04.09.2013 р. та взаємозаліку на суму 2760,00 грн., проведеного згідно акту взаємозаліку боргу від 02.09.2013 р.).

В той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано визначений позивачем розмір матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП транспортному засобу MERSEDES-BENZ VITO реєстраційний номер ВС 4930 ЕА.

Щодо заперечень представника відповідача про виключення з суми страхового відшкодування суми податку на додану вартість, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем при заявленні та розрахунку позовних вимог не було включено до суми страхового відшкодування суми податку на додану вартість, що складає 2579,33 грн.

Зазначена сума у розмірі 2579,33 грн. підлягає виплаті лише після надання страхувальником підтверджуючих документів про проведення відновлювального ремонту. Доказів виплати зазначеної суми страхувальнику суду не надано, у зв’язку з чим зазначена сума не включена до складу заявленого страхового відшкодування.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 12716,65 грн. страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 р. у справі №910/25870/14 залишити без змін.

Справу №910/25870/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Н.М. Коршун

С.Г. Рудченко