Постанова № 50085344, 09.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2015 р. Справа№ 910/12205/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Ропій Л.М.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Івіна В.В., дов. №01/12 від 08.12.2014,

від відповідача Медецький М.Л., дов. №12-01-15 від 12.01.2015,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 (підписане 26.06.2015)

у справі №910/12205/15 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Новий Стиль»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна»

про стягнення 1 028 038,16 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Новий Стиль» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 991 447,79 грн заборгованості.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 у справі №910/12205/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» на користь Приватного акціонерного товариства «Новий Стиль» 991 447,79 грн заборгованості та 20 560,76 грн судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 у справі №910/12205/15 скасувати і прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем документально не доведено факт існування заборгованості відповідача. Акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, підписано невстановленою особою, без зазначення її посади. При цьому, скаржник зазначає, що судом не відкориговано суму стягнутої з відповідача заборгованості з урахуванням заявлених до повернення товарів позивача на суму 16 157,80 грн. Крім того, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно відхилено клопотання про залучення третьої особи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2015 відновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 09.09.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 19.08.2015) позивачу – 25.08.2015 та відповідачу 27.08.2015, які долучені до матеріалів справи.

09.09.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 09.09.2015 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 скасувати, постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 березня 2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» (новий покупець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» (Практікер) та Приватним акціонерним товариством «Новий Стиль» (постачальник) укладено додаткову угоду № 2 до договору №013411 від 21.11.2006 (далі - додаткова угода), якою сторони, враховуючи положення статті 520 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та інших чинних на момент підписання цієї угоди норм законодавства України, з метою врегулювання відносин, які між ними склались, вирішили замінити одну із сторін в зобов’язанні по договору №013411 від 21.11.2006. Таким чином, всі права та обов’язки, якщо іншого не передбачено цією угодою, за вказаним договором переходять від Практікер до нового покупця по договору, починаючи з 13.03.2015.

Відповідно до п.4 додаткової угоди, з метою фіксації суми зобов’язань, які утворились на момент укладання цієї додаткової угоди, Практікер та постачальник укладають акт звірки взаєморозрахунків.

На момент укладання цієї додаткової угоди зобов’язання Практікер зі сплати поставлених постачальником товарів становлять 1 070 292,04 грн.

Практікер, в якості погашення грошового зобов’язання згідно договору, переводить на нового покупця суму боргу (грошового зобов’язання) у розмірі 1 070 292,04 грн.

З дати підписання сторонами цього договору первісний боржник (Практікер) вважається таким, що не має грошових зобов’язань перед кредитором (постачальником) на суму 1 070 292,04 грн – по договору №013411 від 21.11.2006.

За умовами додаткової угоди, новий боржник (новий покупець) зобов’язаний в термін до 01.05.2015 сплатити визначену вище суму боргу згідно договору кредиторові на його поточний рахунок у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер» за період з 13.03.2015 по 06.05.2015 здійснило оплату за додатковою угодою наступним чином: 23 485,27 грн шляхом зарахування зустрічних вимог та 18 768,61 грн шляхом проведення часткових оплат.

23.06.2015 позивач, у зв’язку з проведеними Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» частковими оплатами, подав до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 991 447,79 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Новий Стиль», Господарський суд міста Києва виходив з доведеності позивачем належними засобами доказування наявності у відповідача за додатковою угодою боргу в сумі 991 447,79 грн.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ч.3 ст.510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з правочинів.

Додаткова угода, за своєю правовою природою, є договором заміни боржника у зобов’язанні.

У відповідності до ст.520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 521 ЦК України передбачено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень ст. 513 цього Кодексу.

У п.4 додаткової угоди зазначено, що постачальник не заперечує проти заміни первісного боржника (Практікер) новим боржником (новий покупець) при виконанні грошового зобов’язання згідно договору і, підписуючи зі свого боку цю додаткову угоду, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відтак, заміна боржника відбулась у порядку, визначеному ст.520 ЦК України, за згодою кредитора.

Оскаржуючи прийняте Господарським судом міста Києва 23.06.2015 рішення, апелянт зазначив, що позивачем документально не підтверджено факт існування заборгованості відповідача.

Договір про переведення боргу від 13.03.2015 №2 підписаний представниками усіх сторін та скріплений печатками господарюючих суб’єктів.

За приписами ст. ст. 9, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Наведеними нормами права визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору, при цьому не має значення, які це умови - істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання.

Враховуючи, що сторонами за взаємною згодою укладена трьохстороння додаткова угода, яка в установленому законом порядку не визнана недійсною і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення її умов в порядку ст. 627 ЦК України, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладена між сторонами додаткова угода є обов'язковою для сторін, а тому доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі в цій частині є безпідставними.

З метою фіксації суми зобов’язань, які утворились на момент укладання додаткової угоди, Практікер та постачальник 01.04.2015 підписали акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого за даними обох контрагентів заборгованість відповідача складає 1 046 806,77 грн.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами місяцем пізніше, а саме 05.05.2015, згідно якого заборгованість відповідача становить 1 028 038,16 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна», оскаржуючи судове рішення від 23.06.2015, зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків підписаний невстановленою особою, без зазначення її посади та надання доказів повноважень такої особи підписувати первинні бухгалтерські документи від імені позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає доводи скаржника безпідставними та виходить з того, що акт звірки не є первинним документом, в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а є лише документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами.

Водночас, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи наявні 2 акти звірки взаєморозрахунків від 01.04.2015 (а.с. 22) та від 05.05.2015 (а.с.103), підписані представником як позивача, так і відповідача без жодних зауважень та заперечень.

При цьому, колегія суддів зазначає, що порушення відповідачем свого зобов’язання відбулось на підставі додаткової угоди, яка регулює інші за своєю правовою природою правовідносини сторін, ніж за договором купівлі-продажу.

Що стосується доводів апелянта з приводу того, судом не відкориговано суму стягнутої з відповідача заборгованості з урахуванням заявлених до повернення товарів позивача на суму 16 157,80 грн, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, Київський апеляційний господарський суд відхиляє вказані вище доводи скаржника, в силу того, що відповідачем документально не підтверджено факту повернення позивачу товару на заявлену вище суму.

Доводи скаржника з приводу ненадання позивачем копії договору від 21.11.2006 №013411, судом апеляційної інстанції також відхиляються, оскільки заміна боржника в зобов’язані по договору мала місце в додатковій угоді від 13.05.2015 №2.

Доводи апелянта щодо незалучення до участі у справі в якості третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна», колегія суддів також відхиляє та виходить з наступного.

Відповідно до ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі (п.1.6 постанови пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18).

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявником не наведено належного обґрунтування впливу рішення по даній справі на права та обов'язки зазначеного вище товариства.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 у справі №910/12205/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/12205/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.М. Ропій

Н.Ф. Калатай