Постанова № 50085288, 08.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа№ 911/1894/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Дяченко Р.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Омельченко О.М. ( за довіреністю №11 від 02.01.2015)

від відповідача: Гостищєва Н.В. ( за довіреністю №01-22/6-105 від 17.01.2015 )

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”

на рішення господарського суду Київської області від 21.05.2015р.

у справі № 911/1894/15 (суддя: Рябцева О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Український папір”, м. Київ

до Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”

про стягнення 19559,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 19559,82 грн., з яких 18048,00 грн. заборгованості за договором про закупівлю товарів № 37.2.3-38-28 від 12.06.2014р., 1439,82 грн. пені, 72,00 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.05.2015р. у справі № 911/1894/15 позов задоволено частково: стягнуто з ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” на користь ТОВ “Український папір” 1439,82 грн. пені, 72,00 грн. 3%; в частині позовної вимоги про стягнення 18048,00 грн. боргу провадження припинено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріали матеріалами справи належним чином доведено, що відповідач в порушення умов договору невчасно розрахувався з відповідачем за поставлений товар, в зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій є обґрунтованими та доведеними. В частині стягнення суми основного боргу провадження слід припинити, оскільки відповідачем під час слухання справи суму боргу було сплачено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач Державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2015р. у справі № 911/1894/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції безпідставно було задоволено позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій, оскільки вони були нараховані поза межами строку дії договору, у зв’язку з чим не підлягають стягненню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” та призначено розгляд справи № 911/1894/15 на 30.06.2015р.

В подальшому розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні 08.09.2015 року представник позивача вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.06.2014 р. між ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (замовник) та ТОВ “Український папір” (постачальник) було укладено договір № 37.2.3-38-28 (а.с.18)

За умовами зазначеного договору, постачальник зобов’язується поставити замовникові товар, зазначений в п. 1.2 договору, а замовник - прийняти та оплатити такий товар відповідно до специфікації, яка наведена в додатку № 2 до договору та технічними характеристиками зазначеними в додатку № 3 (а.с.27), що є невід`ємною частиною договору (п. 1.1 договору).

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що сума, визначена в договорі становить 198752,40 грн., включаючи ПДВ 20% - 33125,40 грн. і складається із ціни одиниць товару, що підлягає поставці за договором. Ціна за одиницю товару зазначена в специфікації, що наведена в додатку № 2 до договору. Ціна договору може бути змінена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 4.1.1 договору замовник протягом 90-календарних днів після підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар перераховує на поточний рахунок постачальника 100% ціни фактично поставленого товару.

Термін дії договору визначений в п. 10.1 договору в якому передбачено, що він набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31 грудня 2014 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов’язань, що залишились невиконаними.

Сторонами підписано специфікацію (додаток № 2) до договору № 37.2.3-38-28 від 12.06.2014р., у якій зазначено найменування, кількість, ціну товару. (а.с.24)

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору 12 червня 2014 року позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято товар на суму 18048,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № КБ-00415 від 15.12.2014р. на суму 18048,00 грн.(а.с.45), а 19 грудня 2014 року позивачем також було поставлено, а відповідачем було прийнято товар на суму 33276,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № КБ-00428 від 19.12.2014р. на суму 33276,00 грн.(а.с.46).

Проте відповідач зобов’язання за договором поставки в повному обсязі не виконав, в порушення умов п. 4.1.1 договору не сплатив вартість отриманого товару за накладною № КБ-00415 від 15.12.2014р.

Вартість товару, отриманого за накладною № КБ-00428 від 19.12.2014р. на суму 33276,00 грн. була повністю оплачена відповідачем 23.03.2015 р., тобто з порушенням строку, передбаченого п. 4.1.1 договору, що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача (а.с.67).

Оскільки відповідач за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався, та допустив при розрахунку порушення строків встановлених п.4.1.1 договору поставки від 12 червня 2014 року за № 37.2.3-38-28 ТОВ «Український папір» звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення суми боргу18048,00 грн. та штрафних санкцій 1439,82 грн. , три відсотка річних у розмірі 72,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено, що після порушення провадження у справі, відповідачем було сплачено позивачу суму основного боргу, тому в цій частині провадження підлягає припиненню. Стосовно стягнення штрафних санкцій то в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем порушено порядок здійснення оплати встановлений п.4.1.1 договору поставки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, було сплачено борг у сумі 18048,00 грн. за товар, отриманий за накладною № КБ-00415 від 15.12.2014р. на суму 18048,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 257 від 07.05.2015р..

Згідно роз’яснень Вищого господарського суду України, викладених у п.4.4 постанови Пленуму від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Переглядаючи справу у повному обсязі, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України в частині вимог про стягнення із відповідача основного боргу у розмірі 18048,00 грн., встановивши наявність обставин, які свідчили про припинення існування предмета спору у цій частині вимог, у зв’язку з чим між сторонами не залишилося неврегульованих питань щодо сплати суми основного боргу.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до п. 7.3 договору при затриманні строку оплати замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача 1439,82 грн. пені, нарахованої за період з 16.03.2015р. по 27.04.2015р. відповідно до накладної № КБ-00415 від 15.12.2014р. на заборгованість відповідача у сумі 18048,00 грн., та за період з 20.03.2015р. по 22.03.2015р. відповідно до накладної № КБ-00428 від 19.12.2014р. на заборгованість відповідача у сумі 33276,00 грн.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені за накладними, погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 1439,82 грн. правомірно були задоволенні.

Стосовно доводів апелянта, що пунктом 8.8. договору сторони погодили, що обов`язковою умовою, що є підставою для оплати пені є виставлений рахунок-фактура, тоді як позивачем рахунок-фактура відповідачу не виставлявся, колегія суддів вважає необґрунтованим, та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, укладений між сторонами договір № 37.2.3-38-28 від 12.06.2014 р. не містить пункту 8.8. Слід зазначити, що умова договору про сплату пені на підставі виставленого рахунку-фактури міститься у пункті 7.2. договору, відповідно до якого пеня сплачується постачальником за окремо виставленим замовником рахунком-фаактурою, отже вказаним пунктом договору передбачена відповідальність постачальника, тобто позивача. Пункт 7.3. договору, яким передбачена відповідальність замовника, тобто відповідача, зазначеної умови не містить.

Стосовно посилання апелянта, на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що пеня нарахована поза межами строку дії договору, а тому не підлягає стягненню, колегія суддів вважає безпідставними та необгрунтованими, оскільки відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Крім того, пунктом 10.1 договору сторони також узгодили, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов’язань, що залишились невиконаними, а пунктом 11.1 договору узгодили, що умови договору залишаються незмінними до повного виконання зобов`язань сторонами.

Що стосується позовних вимог, щодо стягнення, 3% річних, колегія суддів зазначає, наступне.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача 72,00 грн. 3% річних, нарахованих за період з 16.03.2015р. по 27.04.2015р. за накладною № КБ-00415 від 15.12.2014р. на заборгованість відповідача у сумі 18048,00 грн., та за період з 20.03.2015р. по 22.03.2015р. відповідно до накладної № КБ-00428 від 19.12.2014р. на заборгованість відповідача у сумі 33276,00 грн.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних, погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є вірним, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 72,00 грн. 3% річних правомірно була задоволена судом.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Київської області від 21.05.2015 року у справі № 911/1894/15, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,–

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” на рішення господарського суду Київської області від 21.05.2015 року у справі № 911/1894/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 21.05.2015 року у справі № 911/1894/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/1894/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Дідиченко