Постанова № 50085204, 02.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2015 р. Справа№ 910/2189/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Шевченка Е.О.

За участю секретаря судового засідання Ворони В.В.

представників сторін:

від позивача – Овдіна Ю.Б., дов. № 2-262 від 29.12.14 р.;

від відповідача – Ковригін О.В., дов. № 5-У від 26.12.14 р.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної

акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.04.2015 року

у справі № 910/2189/15-г (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної

акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 6 022,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року по справі № 910/2189/15-г позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» 3 741,32 грн. основного боргу, 957,78 грн. інфляційних збитків, 373,31 грн. 3% річних та 1 538,73 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року по справі № 910/2189/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 року апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя – Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Шевченко Е.О. та призначено до розгляду.

26.05.2015 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.

Розгляд справи неодноразово відкладався, склад колегії суддів – змінювався, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року, визначено остаточний склад судової колегії: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року справу № 910/2189/15-г прийнято до провадження у вищезазначеному складі суду.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного судового рішення.

Представник Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафогаз України» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року по справі № 910/2189/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

15.09.2011 року між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», повним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі – продавець, позивач, ПАТ «Укртрансгаз») та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі – покупець, відповідач, ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України») було укладено договір купівлі-продажу № 250-К/263/11-К (далі - Договір).

За умовами Договору продавець зобов’язується продати, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити взуття відповідно до специфікації, яка є невід’ємною частиною цього Договору.

Пунктом п. 3.2 Договору визначена загальна сума договору – 3 741,32 грн.

Відповідно до п.п. 3.4, 3.5 Договору, продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної видаткової накладної виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції згідно зі специфікацією до цього Договору. Покупець здійснює 100 % оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 Договору (реквізити сторін).

Згідно з п.п. 4.2, 4.4 Договору факт поставки підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції. Датою поставки товару вважається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем.

Як передбачено п. 9.1 Договору, він набирає чинності з моменту підписання і діє 31.12.2011 року.

27.09.2011 року на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 3 741,32 грн., також складено накладну-вимогу № 21р/9/250-К від 27.09.2011 року (а.с. 74).

Проте, відповідач свої зобов’язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв’язку з чим ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» заборгувало ПАТ «Укртрансгаз» 3 741,32 грн.

З огляду на зазначене, ПАТ «Укртрансгаз» звернулося з позовною заявою та просить стягнути на його користь з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» 3 741,32 грн. заборгованості за Договором, а також 688,40 грн. пені, 373,31 грн. 3% річних, 957,78 грн. інфляційних втрат та 261,89 грн. 7 % штрафу від простроченої суми.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) – п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Сторони у своїх поясненнях підтверджують поставку позивачем товару 27.09.2011 року за умовами Договору на загальну суму 3 741,32 грн.

Крім того, у матеріалах справи міститься видаткова накладна № 21р/9/250-К від 27.09.2011 року на суму 3 741,32 грн., яка підтверджує факт належної поставки продукції та прийняття її відповідачем без жодних зауважень.

14.10.2013 року сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 року (а.с. 107).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано довідку про розшифровку заборгованості по акту, в якій зазначено всі договори з сумами заборгованості, що увійшли до акту звірки.

Посилання відповідача на відсутність необхідних реквізитів у накладній колегія суддів відхиляє з огляду на те, що сплата проводиться за реквізитами сторін передбаченими у Договорі, а у випадку їх зміни, сторони зобов’язані повідомити одна одну у 5-денний термін у відповідності до п. 8.5 Договору. Крім того, п. 3.5 встановлено, що кошти перераховуються на рахунок зазначений у розділі 10 Договору.

Твердження відповідача стосовно ненадання заявником рахунку-фактури на оплату поставленого товару не нівелює обов’язку покупця оплатити отримай товар.

За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг поставленої продукції.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009 року та Вищий господарський суд України у постанові від 18.06.2013 року по справі № 923/38/13-г.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що головний бухгалтер має право підписувати акти звірки взаєморозрахунків між сторонами, з огляду на положення ч. 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та на відсутність обмежень у статутних документах відповідача та посадових інструкціях головного бухгалтера РВУ «Харківавтогаз» ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» щодо дій головного бухгалтера з підписання актів звірки взаємних розрахунків з контрагентами по господарських договорах. Слід зазначити, що акти звірки взаємних розрахунків скріплені печатками підприємств.

Аналогічна позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 05.06.2014 року по справі № 913/2988/13.

Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.

Підписання відповідачем накладної підтверджує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаросупровідних документів на неї.

Оскільки товар був переданий відповідачу 27.09.2011 року, то з наступного дня одержання товару у відповідача виник обов'язок оплатити протягом 5 днів цей товар, а у позивача відповідно вимагати його оплати.

Докази погашення заборгованості у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості по Договору з відповідача на користь позивача у сумі 3 741,32 грн.

Проте, відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. За правилами статті 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається, зокрема, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи зазначені приписи, а також те, що між сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків від 14.10.2013 року, за яким до загальної суми заборгованості було включено і заборгованість за вказаним даним Договором і цей акт підписаний уповноваженими посадовими особами сторін, без будь-яких зауважень, то позовна давність за вказаною поставкою за Договором перервалась і її перебіг розпочався заново з 14.10.2013 року і на момент звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості – 02.02.2015 року не спливла, у зв'язку з чим доводи скаржника про пропуск позивачем позовної давності щодо заявлених позовних вимог і про застосування якого заявлено відповідачем, як на підставу для відмови у позові, колегія суддів вважає необґрунтованими, не підтвердженими відповідними доказами та такими, що спростовуються обставинами справи, які встановлені судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення основної заборгованості судом відхиляється, а вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3 741,32 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач нарахував з 03.10.2011 року та просить стягнути з відповідача 688,40 грн. пені та 261,89 грн. штрафу за прострочення грошового зобов’язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Договором не передбачено можливості нараховувати неустойку у формі пені та штрафу.

Крім того, щодо посилання на положення ст. 231 Господарського кодексу України, то слід відзначити, що штрафні санкції, передбачені абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 року № 14).

Сплата відповідачем суми коштів у розмірі 3 741,32 грн. є грошовим зобов’язанням, а отже, стягнення штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України у даному випадку є неправомірним та безпідставним.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача за період з 03.10.2011 року по 28.01.2015 року 3 % річних в розмірі 373,31 грн. та інфляційних втрат у розмірі 957,78 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

При цьому, переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2013 року по справі № 910/4129/14.

Оскільки позов було подано 02.02.2015 року, а також враховуючи період розрахунку позивача, то 3 % річні та інфляційні втрати підлягають до стягнення у межах строку позовної давності за період з 02.02.2012 року по 28.01.2015 року.

Колегія суддів, провівши повторний арифметичний розрахунок, враховуючи вірний період нарахування, дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 335,80 грн. 3 % річних та 1079,73 грн. інфляційних втрат.

Щодо інфляційних втрат, то за розрахунком позивача вони складають 957,78 грн., що не перевищує фактичного розміру інфляційних втрат розрахованих судом, а отже в цій частині суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення 957,78 грн.

За таких обставин, в частині 3 % річних оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Враховуючи зазначене вище, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3 741,32 грн. основного боргу та 335,80 грн. 3 % річних та 957,78 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Проте, зважаючи на помилку у розрахунку суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року по справі № 910/2189/15-г підлягає зміні в частині стягнення 3 % річних, а саме, замість 373,31 грн. 3% річних слід стягнути 335,80 грн. В іншій частині оскаржуване рішення відповідає нормам законодавства.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги, покладаються на Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року по справі № 910/2189/15-г змінити в частині стягнення 373,31 грн. 3 % річних, стягнувши з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 335,80 грн. 3 % річних.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» судовий збір за розгляд позовної заяви у сумі 1 527,35 грн.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2015 року по справі № 910/2189/15-г залишити без змін.

5. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/2189/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.О. Зеленін

Е.О. Шевченко

Повний текст рішення складено 02.09.2015 року.