Постанова № 50085192, 02.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2015 р. Справа№ 910/5470/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Шевченка Е.О.

За участю секретаря судового засідання Ворони В.В.

представників сторін:

від позивача – Васійчук Л.Ф., дов. № 2400 від 29.12.14 р.;

від відповідача – Ковригін О.В., дов. № 5-У від 26.12.14 р.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної

акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.05.2015 року

у справі № 910/5470/15-г (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної

акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 49 264.31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 року по справі № 910/5470/15-г позов задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» заборгованість у розмірі 38 320,01 грн., 3 % річних у розмірі 2 100,78 грн. та судовий збір у розмірі 1 499,03 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 року по справі № 910/5470/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 року апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя – Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Синиця О.Ф. та призначено до розгляду на 06.07.2015 року.

30.06.2015 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.

06.07.2015 року, у зв’язку з перебуванням головуючого судді Ткаченка Б.О. у відпустці, розгляд справи не відбувся.

Після виходу головуючого судді Ткаченка Б.О. з відпустки, розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року, у зв’язку з перебуванням судді Синиці О.Ф. у відпустці, змінено склад судової колегії на наступний: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Буравльов С.І., Зеленін В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року справу № 910/5470/15-г прийнято до провадження у вищезазначеному складі суду, розгляд справи призначено на 02.09.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року, у зв’язку з перебуванням судді Буравльова С.І. у відпустці, змінено склад судової колегії на наступний: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року справу № 910/5470/15-г прийнято до провадження у вищезазначеному складі суду.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного судового рішення.

Представник Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 року по справі № 910/5470/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

30.09.2010 року між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», повним правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі – постачальник, позивач, ПАТ «Укртрансгаз») та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі – покупець, відповідач, ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України») було укладено договір № 261-Х/Х-1111-45 (далі - Договір).

За умовами Договору постачальник зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій, згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід’ємними його частинами, а покупець зобов’язується прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з п.п. 3.1, 3.3 Договору ціна продукції зазначена у специфікаціях, які додаються до даного договору та є невід’ємними його частинами. Загальна сума цього договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього і складає 38 320,01 грн. в т.ч. ПДВ 6 386,67 грн.

Відповідно до п. 3.4 Договору покупець оплачує 100 % вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору.

Пунктом 9.2 Договору встановлено, що строк дії цього договору починає свій перебіг з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 року.

За доводами позивача, 30.09.2010 року на виконання умов Договору ним було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 38 320,01 грн.

Проте, відповідач свої зобов’язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв’язку з чим ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» заборгувало ПАТ «Укртрансгаз» 38 320,01 грн.

З огляду на зазначене, ПАТ «Укртрансгаз» звернулося з позовною заявою та просить стягнути на його користь з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» 38 320,01 грн. заборгованості за Договором, а також 2 929,12 грн. пені, 3 455,10 грн. 3% річних, 1 877,68 грн. інфляційних втрат та 2 682,40 грн. 7 % штрафу від простроченої суми.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) – п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Сторони у своїх поясненнях підтверджують поставку позивачем товару 30.09.2010 року за умовами Договору на загальну суму 38 320,01 грн.

Крім того, у матеріалах справи міститься накладна № 536 від 30.09.2010 року на суму 38 320,01 грн.

У матеріалах справи наявні підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств акти звірки розрахунків від 30.06.2012 року, від 30.09.2013 року та від 31.12.2013 року, за змістом яких відповідач визнає, що станом на 30.06.2012 року, 30.09.2013 року та на 31.12.2013 року відповідно, у відповідача перед позивачем існує заборгованість у загальному розмірі 479 693,76 грн., з яких 38 320,01 грн. заборгованості за договором поставки продукції № 261-Х/Х-1111-45 від 30.09.2010 року.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивачем надано довідку про розшифровку заборгованості по акту, в якій зазначено всі договори з сумами заборгованості, що увійшли до актів звірки.

Посилання відповідача на відсутність необхідних реквізитів у накладній № 536 від 30.09.2010 року колегія суддів відхиляє з огляду на те, що реквізити сторін передбачені у Договорі, а у випадку їх зміни, сторони зобов’язані повідомити одна одну у 5-денний термін у відповідності до п. 8.6 Договору. Накладною № 536 від 30.09.2010 року підтверджується саме факт належної поставки продукції та прийняття її відповідачем без жодних зауважень.

Твердження відповідача стосовно ненадання заявником рахунку-фактури на оплату поставленого товару не нівелює обов’язку покупця оплатити отримай товар.

За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг поставленої продукції.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009 року та Вищий господарський суд України у постанові від 18.06.2013 року по справі № 923/38/13-г.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що головний бухгалтер має право підписувати акти звірки взаєморозрахунків між сторонами, з огляду на положення ч. 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та на відсутність обмежень у статутних документах відповідача та посадових інструкціях головного бухгалтера РВУ «Харківавтогаз» ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» щодо дій головного бухгалтера з підписання актів звірки взаємних розрахунків з контрагентами по господарських договорах. Слід зазначити, що акти звірки взаємних розрахунків скріплені печатками підприємств.

Аналогічна позиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 05.06.2014 року по справі № 913/2988/13.

Статтею 631 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони здійснюють свої права і виконують свої обов'язки відповідно до договору протягом строку його дії.

З урахуванням положень п.п. 3.4, 9.2 Договору відповідач зобов’язаний був здійснити розрахунки за поставлений товар до 31.12.2010 року (включно).

Докази погашення заборгованості у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення заборгованості по Договору з відповідача на користь позивача у сумі 38 320,01 грн.

Проте, відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. За правилами статті 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається, зокрема, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи зазначені приписи, а також те, що між сторонами було підписано акти звірки взаємних розрахунків від 30.06.2012 року, 30.09.2013 року та 31.12.2013 року, за якими до загальної суми заборгованості було включено і заборгованість за вказаним даним Договором і ці акти підписані уповноваженими посадовими особами сторін, без будь-яких зауважень, то позовна давність за вказаною поставкою за договором перервалась і її перебіг розпочався заново з 01.01.2014 року і на момент звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості – 06.03.2015 року не спливла, у зв'язку з чим доводи скаржника про пропуск позивачем позовної давності щодо заявлених позовних вимог і про застосування якого заявлено відповідачем, як на підставу для відмови у позові, колегія суддів вважає необґрунтованими, не підтвердженими відповідними доказами та такими, що спростовуються обставинами справи, які встановлені судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення основної заборгованості судом відхиляється, а вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 38 320,01 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за період з 01.01.2011 року по 29.06.2011 року 2 929,12 грн. пені та 2 682,40 грн. штрафу за прострочення грошового зобов’язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Відповідно до п. 5.3 Договору за кожен день несвоєчасної оплати вартості продукції на умовах вказаних у Договорі, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати продукції.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Оскільки останнім днем нарахування пені позивач визначив 29.06.2011 року, що відповідає шестимісячним межам її нарахування, то строк позовної давності до вказаних вимог, станом на дату подачі позову – 06.03.2015 року, закінчився.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, з огляду на пропущення строку позовної давності.

Колегія суддів стосовно стягнення 2 682,40 грн. штрафу зазначає, що положеннями Договору не передбачено нарахування та стягнення штрафу.

Щодо посилання на положення ст. 231 Господарського кодексу України, то слід відзначити, що штрафні санкції, передбачені абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 року № 14).

Сплата відповідачем суми коштів у розмірі 38 320,01 грн. є грошовим зобов’язанням, а отже, стягнення штрафу на підставі ст. 231 Господарського кодексу України у даному випадку є неправомірним та безпідставним.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача за період з 01.01.2011 року по 01.01.2014 року 3 % річних в розмірі 3 455,10 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1 877,68 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 257 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

При цьому, переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 17.07.2014 року по справі № 910/4129/14.

Оскільки позов було подано 06.03.2015 року, а також враховуючи період розрахунку позивача, то 3 % річних та інфляційні втрати підлягають до стягнення у межах строку позовної давності за період з 06.03.2012 року по 01.01.2014 року.

Колегія суддів, провівши повторний арифметичний розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, про стягнення з відповідача на користь позивача 2 100,78 грн. 3 % річних.

Стосовно інфляційних втрат, то місцевий господарський суд вірно встановив, що за період з 06.03.2012 року по 01.01.2014 року інфляційне збільшення суми боргу не відбулось.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 38 320,01 грн. основного боргу та 2 100,78 грн. 3 % річних. В задоволенні іншої частини позовних вимог обґрунтовано відмовлено.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 року по справі № 910/5470/15-г прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Дочірнє підприємство «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 року по справі № 910/5470/15-г залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/5470/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.О. Зеленін

Е.О. Шевченко

Повний текст рішення складено 02.09.2015 року.