Постанова № 50085160, 13.06.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2012 № 13/455

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Зеленіна В.О.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача: Глоба М.М. за довіреністю б/н від 17.04.2012 року

від відповідача: 1) Панасенко Р.О. за довіреністю № 3-04-12/П від 02.04.2012 року

2) не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 07.02.2012 року

у справі № 13/455 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техгазкомплект»

до 1) Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики»

2) Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстру права власності на об’єкти нерухомого майна» (БТІ)

про виділення в натурі частки з спільної власності, припинення права спільної часткової власності на нежилу будівлю та визнання права власності на неї.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техгазкомплект" до Відкритого акціонерного товариства "Київський завод реле та автоматики", Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстру права власності на об’єкти нерухомого майна" про виділення в натурі частки з спільної власності, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Техгазкомплект» нежилу будівлю площею 2 716, кв.м. та складає 20/100 частин від майнового комплексу площею 12 669,60 кв.м., яка знаходяться за адресою: м. Київ, вул. І.Лепса, корп. 11-Г, припинення права спільної часткової власності на нежилу будівлю, визнання права власності та зобов’язання зареєструвати право власності на неї.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі договору купівлі-продажу № 865 позивачем було придбано у власність нежитлову будівлю площею 2 716 кв.м., що складає 20/100 частки від майнового комплексу площею 12669,60 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. І Лепсе, 6, право власності на яку було зареєстровано КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна».

Виявивши бажання виділити належну позивачу на праві власності частку у натурі зі спільної власності майнового комплексу, позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна, проте бездіяльність відповідача у вирішенні даного питання, змусила позивача для захисту своїх прав та інтересів звернутися до суду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.12.2011 року залучено до участі у справі в якості відповідача Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстру права власності на об’єкти нерухомого майна" (вул. Трьохсвятительська, 4в, м. Київ, 01001).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року у справі № 13/445 позовні вимоги задоволено частково. Виділено в натурі частку зі спільної часткової власності, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Техгазкомплект»(03680, м. Київ, вул. Лепсе, 6; 01023 м. Київ, Печерський узвіз, 3, код 32160743), та складає 20/100 частин від майнового комплексу площею 12669,60 кв. м, що складається з нежилої будівлі площею 2716,40 кв.м., який розташований в м. Києві за адресою: бул. Івана Лепсе, 6 корпус 11 (літ. Г); припинено право спільної часткової власності на 20/100 частин від майнового комплексу площею 12669,60 кв. м, що складається з нежилої будівлі площею 2716,40 кв.м., розташованого в м. Києві по бул. Івана Лепсе, 6 корпус 11 (літ. Г); визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Техгазкомплект»(03680, м. Київ, вул. Лепсе, 6; 01023 м.Київ, Печерський узвіз, 3, код 32160743) на нежилу будівлю площею 2716,40 кв.м., яка розташована в м. Києві за адресою: бул. Івана Лепсе, 6 корпус 11 (літ. Г). В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивач будучи власником частки нерухомого майна площею 2 716 кв.м., що складає 20/100 від майнового комплексу площею 12 669,60 кв.м., у відповідності до умов законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин, звернувася до відповідача з пропозиціями про виділ частки з нерухомого майна, проте не отримавши відповіді у відповідності до ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України звернувся до суду для вирішення даного питання у судовому порядку.

З огляду на відсутність звернень позивача до КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» із відповідною заявою про реєстрацію прав власності та необхідного обсягу документів, суд вирішив відмовити позивачу у задоволенні вимоги про зобов’язання КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна» у реєстрації права власності за ТОВ «Техгазкомплект» на об’єкт нерухомості – нежилу будівлю площею 2 716, 40 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Івана Лепсе, 6 корпус 11 літера «Г».

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.02.2012 року у справі № 13/445 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що пропозицій позивача про укладання договору про виділ частки, яка належить позивачу на праві власності, із майна, що є спільною частковою власністю, не надходило. Посилання позивача на копію листа та чек про надсилання поштового відправлення, вважає за недоцільне з огляду на відсутність у останньому інформації про вміст поштового відправлення, а також відсутність в матеріалах справи доказів про отримання відповідачем поштового відправлення відповідача.

З огляду на відсутність належних доказів на підтвердження звернення позивача з пропозицією щодо укладення договору про виділ майна зі спільної часткової власності, вважає за необхідне припинити провадження у справі за відсутності факту порушення прав позивача у відповідності до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 року апеляційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.03.2012 року, крім того зобов’язано апелянта надати докази сплати судового збору за вимоги майнового характеру(визнання права власності).

Вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 року апелянтом не виконано.

В порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Розпорядженням Секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами № 01-22/1/3 від 16.05.2012 року у зв'язку з зайнятістю судді Смірнової Л.Г. в розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, відповідно до приписів статей 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 5 ст. 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі наказу Голови суду № 21 від 04.04.2012, у відповідності до п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 12.09.2011, для розгляду апеляційної скарги по справі № 13/455 було замінено склад судової колегії, а саме замість судді Смірнової Л.Г., введено суддю Зеленіна В.О.

У судовому засіданні 13.06.2012 року представник відповідача за первісним позовом вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.02.2012 р. у справі № 13/455.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача за первісним позовом, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 07.02.2011 р. у справі № 13/455.

Про судове засідання 13.06.2012 відповідач 2 був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, проте представник останнього не з’явився, причини неявки не повідомив.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов’язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain”) від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики» у відсутності представника відповідача 2.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техгазкомплект» (далі - позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будтрангаз» (далі - відповідачем 1) було укладено договір купівлі-продажу № 865 нежилого приміщення, загальною площею 2716,40 кв. м, що знаходиться за адресою м. Київ, бул. І.Лепсе, 6 а саме нежитлову будівлю корпус №11(літ. Г), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Копійкою В.В.

На виконання умов Договору ТОВ «Будтрансгаз» передав відповідачу нежитлове приміщення, про що свідчить підписаний між сторонами акт прийому передачі нежилого приміщення до Договору купівлі-продажу № 865 від 01.03.2006 року.

Право власності позивача на зазначені об’єкти нерухомого майна зареєстровано КП “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна”(далі - БТІ), що підтверджено реєстраційним посвідченням № 021340 від 22.03.2006 року, в якому також визначено частину нерухомого майна, що належить позивачу, площею 2716,40 кв.м. та складає 20/100 від майнового комплексу площею 12669,60 кв.м.

Згідно довідки-характеристики № 1453430 від 02.02.2010, виданої БТІ, у зв’язку з тим, що літ. Б,В,Е,Д загальною площею 9953, 20 кв.м. виділено в окрему одиницю, нежила будівля за адресою м. Київ, бул. І.Лепсе, 6 корпусу 11 (літ. Г) площею 2716, 40 кв.м. складає ідеальну частку.

Пропозиції позивача вчинити дії направлені на оформлення права власності та виділення частки з спільної власності залишені відповідачем без задоволення.

Відповідач 1 за первісним позовом стверджує, що в порушення статті 641 Цивільного кодексу позивачем не було надіслано на адресу позивача пропозиції про укладення договору про виділення частки, яка належить позивачу на праві власності, із майна, що є суспільною частковою власністю, що свідчить про відсутність факту порушення прав позивача та безпідставність позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Враховуючи, що предметом вказаного спору є відносини щодо набуття права власності та його захисту, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а також положення Конституції України.

У відповідності до ст. 134 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується або розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.

Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Частинами 1, 2 та 4 статті 355 Цивільного кодексу України закріплено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно із ч.1 ст.356 Цивільного власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У позовній заяві позивач просив виділити в натурі із спільної часткової власності та закріпити на праві власності належну позивачеві частку майнового комплексу, розташованого в м. Києві бульвар І.Лепсе, 6.

Відповідно до п.1,2 ст. 358 Цивільного кодексу України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.1 ст. 364 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ у натурі частки із спільного майна, що є у спільній частковій власності.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 статті 364 Цивільного кодексу України, договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

З урахуванням вищезазначених статей, при виділенні частки з спільної часткової власності, заінтересованій в цьому особі необхідно пройти процедуру узгодження даного питання з іншими співвласниками майна, результати досягнення домовленості між якими, підлягають оформленню у письмовій формі у вигляді договору про виділ частки з майна спільної часткової власності, що підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, при цьому пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з листом № 309 від 03.09.2010 року щодо надання відповідачем згоди на виділ у натурі частки із спільного нерухомого майна, яка належить позивачу на праві власності.

Посилання скаржника на неможливість прийняття судом чеку про надсилання поштового відправлення та копії листа у якості належних доказів отримання відповідачем пропозиції (оферти) позивача на укладання договору, суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Згідно приписів Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270:

2.1. Розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв’язку (касовий чек, поштова квитанція тощо), може вважатися належним доказом надсилання іншій стороні (сторонам) у справі копії позовної заяви, апеляційної або касаційної скарги та інші;

2.2. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, апеляційної або касаційної скарги, оскільки названими Правилами не передбачено обов’язкового оформлення відправником такого опису (за винятком випадків, зазначених у пункті 60 цього нормативно-правового акта)

У роз’ясненнях Вищого Арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу» вказано, що при застосуванні пункту 6 статті 63 ГПК господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.20021155, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов’язкового оформлення описів вкладення.

Аналогічна правова позиція визначена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» N 7 від 17 травня 2011 року.

Як вбачається з листа позивача № 309 від 03.09.2010 року, додатком до кореспонденції був договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна (копія якого міститься у матеріалах справи), зміст якого відповідає вимогам ст. 638 Цивільного кодексу України, тобто позивачем було дотримано порядок укладання договору, шляхом надсилання відповідачу пропозиції (оферти) щодо укладення договору.

Зауваження скаржника на відсутність у матеріалах справи повідомлення про вручення ПАТ «Київський завод реле та автоматики» поштового відправлення, не є доречним, оскільки положеннями Цивільного кодексу України не передбачено обов’язку заінтересованої особи Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики», надсилання відповідної пропозиції (оферти) рекомендованою кореспонденцією.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність позивачем обставини направлення відповідачу листа з пропозицією про укладення договору та зволікання останнього щодо надання згоди на його укладення.

У відповідності до ч. 2 ст. 385 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Водночас за змістом статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.

Скаржник у доводах апеляційної скарги наполягав на припиненні провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору у відповідності до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У застосуванні ст. 80 ГПК слід ураховувати вказівки, що містяться в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. N 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України".

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК), зокрема, у таких випадках:

- припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

- спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Як було встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, відповідачем було порушено вимоги законодавства, які полягають в ухиленні відповідача 1 від узгодження умов та підписання договору про виділ майнової частки позивача з суспільної часткової власності, при цьому відповідачем не було вчинено жодних дій щодо самостійного вирішення спірних із позивачем відносин, що свідчить про відсутність підстав для припинення провадження у справі.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відмови позивачу у задоволенні позовної вимоги про зобов’язання Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об’єкти нерухомого майна» зареєструвати право власності за ТОВ «Техгазкомплект» на об’єкти нерухомості – нежилу будівлю площею 2 716, 40 кв. м., яка знаходиться за адресою м. Київ, вул. І.Лепсе, 6, корп. 11 літ. Г, як на окремий об’єкт, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові майна належить право володіти, користуватися, та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним правом особи. Подібне положення міститься і у ч. 1 ст. 134 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист усіх суб’єктів прав власності.

У відповідності до положень статті 185 Цивільного кодексу України:

1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

4. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за №157/6445 із змінами, внесеними наказами Міністерства юстиції України від 17.02.2010 р. №324/5 та від 28.07.2010 р. № 1692/5 (далі за текстом Тимчасове положення).

Статтею 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" встановлено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

Згідно ст. 18 цього Закону “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право. Заява про державну реєстрацію права власності подається до органу державної реєстрації прав, на території якого перебуває нерухоме майно.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. Тимчасового положення, державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Аналогічні норми відображені у п. 5 “Прикінцевих положень” Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” згідно яких, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Згідно пунктів 2.1., 2.2. Тимчасового положення, для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

Заява про державну реєстрацію прав подається реєстратору того БТІ, яке здійснює свою діяльність відповідно до договору з Адміністратором Реєстру прав на території адміністративно-територіальної одиниці, на якій розташований об'єкт права щодо якого підлягають державній реєстрації.

До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлюючі документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію прав та доданих документах несе(уть) заявник (заявники).

Позивачем під час розгляду судової справи, не було надано жодних доказів на підтвердження звернення до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстру права власності на об’єкти нерухомого майна» (БТІ) із відповідно заявою про державну реєстрацію прав власності.

Виділ та поділ майна в натурі, із детальним визначенням для кожного співвласника об'єкту нерухомості переліку приміщень та їх площ, здійснюється відповідно до Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 р. №55.

У пункті 1.2 Інструкції зазначено, що поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна (додаток 1) або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна (додаток 2).

У пункті 3.2. Інструкції вказано, що право кожного співвласника в спільній частковій власності визначається часткою, яка виражається в простих правильних дробах (1/2; 1/3; 3/5 тощо). При цьому вказані в правовстановлювальних документах розміри часток співвласників на об'єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю.

Згідно пункту 3.10 Інструкції, БТІ готує Висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна (додаток 2) для укладення договору про виділ в натурі частки з об'єкта нерухомого майна або договору про виділ частки з об'єктів нерухомого майна, що є у спільній частковій власності.

Тобто для проведення реєстрації прав власності позивачу необхідно було спершу отримати від Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстру права власності на об’єкти нерухомого майна» (БТІ) висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна, після чого узгодивши питання щодо укладання договору з іншими співвласниками майнового комплексу про виділ частки з спільної часткової власності, звернутися із заявою про державну реєстрацію права власності, що з урахування встановлених судом обставин справи та доказів на їх підтвердження, позивачем виконано не було.

Отже з урахуванням вищенаведеного, вважати, що відповідачем 2 було порушено права та інтереси ТОВ «Техгазкомплект» не має підстав, позовна вимога про зобов’язання відповідача 2 зареєструвати право власності за ТОВ «Техгазкомплект» на об’єкти нерухомості – нежилу будівлю площею 2 716, 40 кв. м., яка знаходиться за адресою м. Київ, вул. І.Лепсе, 6, корп. 11 літ. Г - є передчасною.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача 1 (апелянта).

Враховуючи те, що скаржником при подачі апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 07.02.2012 року, не було сплачено судовий збір в повному обсязі, суд достягує в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 17 311,30 грн..

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 07.02.2011 року по справі №13/455 залишити без змін.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики» (03680, м. Київ, вул. Лепсе, 6, код ЄДРПОУ 00214853) в доход Державного бюджету України 17 311,30 грн. (сімнадцять тисяч триста одинадцять грн. тридцять копійок) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Матеріали справи № 13/455 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Чорна Л.В.

Зеленін В.О.