Рішення № 5007754, 01.10.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.09 Справа№ 10/118

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі» м. Львів

До відповідача Відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк»м. Львів

Третя особа Приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Дячук Олександр Анатолійович , м. Львів

Про визнання таким, що не підлягає виконанню та скасування виконавчого напису від 18.02.2009 року вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександром Анатолійовичем зареєстрованого в реєстрі за номером 641, та заборони ВАТ «Фольксбанк»розголошувати банківську таємницю щодо ТзОВ «Торговий дім «Софі».

Суддя Довга О.І.

Секретар Яремчук С.М.

Представники:

Від позивача: Гевяк П.І. –представник за дорученням

Від відповідача : Кітов О.В. - представник за дорученням

Третя особа : не з‘явився

Представникам сторін роз’яснено їх права та обов’язки передбачені ст. 22 ГПК України та право відводу судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді не подано ( не заявлено).

Сторони подали письмове клопотання про відмову від технічного запису судового процесу.

Суть спору:

08.05.2009 року до господарського суду Львівської області звернулось ТзОВ «Торговий дім «Софі» м. Львів з позовом до відповідача ВАТ «Фольксбанк»м. Львів, та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору –приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександр Анатолійович про визнання таким, що не підлягає виконанню та скасування виконавчого напису від 18.02.2009 року вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександром Анатолійовичем зареєстрованого в реєстрі за номером 641.

Строк розгляду спору продовжено згідно вимог ст. 69ГПК України, за згодою сторін.

В судовому засіданні 01.10.2009 року представник позивача наполягав на задоволені позовних вимог, вказав, що при вчиненні виконавчого напису не було дотримано вимог законодавства, зокрема не витримано тридцятиденного строку з часу надіслання вимоги заставодавця та в повній мірі не з’ясовано безспірність такої вимоги.

Крім цього, при вчиненні виконавчого напису, приватним нотаріусом не враховано ухвалу Господарського суду Львівської області по справі № 5/275 від 26.12.2008 року, якою порушено провадження по справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

09.07.2009 року позивач збільшив підстави позовних вимог і вказує на те, що під час вчинення виконавчого напису відповідачем було розголошено банківську таємницю без відповідної процедури її розкриття.

Відповідач в судове засідання 01.10.2009 року явку повноважного представника не забезпечив, однак в попередніх судових засіданнях проти заявленого позову заперечує, просить в задоволені позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, та з додаткових пояснень, які надавались під час розгляду спору.

Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександр Анатолійович надав суду письмові пояснення по суті заявлених вимог, вважає позов безпідставним, в задоволені якого слід відмовити повністю.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та думку учасників судового процесу, дослідивши докази наявні в матеріалах справи та додатково подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на :

Господарським судом встановлено, що 18 лютого 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександром Анатолійовичем вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 641.

Відповідно до вказаного виконавчого напису приватним нотаріусом звернуто стягнення на транспортний засіб марки HYUNDAI, реєстраційний номер ВС 77 91 ВК, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 359, який належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі».

Вищевказаний транспортний засіб на підставі договору застави, посвідченого 04.07.2008 року в реєстрі за № 5235 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. переданий в заставу відкритому акціонерному товариству «Електрон Банк», правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк»відповідач по справі.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом договору застави від 04.07.2008 року є рухоме майно.

Статтею 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлений з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

В ч. 1 ст. 21 цим Законом до забезпечувальних обтяжень віднесено заставу рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору.

Частиною 1 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Частина 1 ст. 26 вказаного Закону встановлює, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Таким чином, вищенаведеними нормами Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду.

Окрім того, частинами 1, 3 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який набрав чинності з січня 2004 р., визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

Частина 6 ст. 20 Закону України «Про заставу»передбачає можливість вчинення виконавчого напису, якщо інше не встановлено законом. Але Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено інше, а саме: ч. 1 ст. 24 Закону визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Вказаний закон не передбачає такий позасудовий засіб звернення, як стягнення на підставі виконавчого напису.

26.12.2008 року ухвалою господарського суду Львівської області у справі № 5/275 порушено справу про банкрутсво ТзОВ «ТД «Софі», якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів позивача.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду Львівської області від 10.03.2009 року у справі № 5/275 скасовано вищевказану ухвалу господарського суду Львівської області, а 10.06.2009 року постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову апеляційної інстанції у вказаній справі і відновлено дію мораторію.

Відповідно до ст. 1 та ст.12 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів —зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України - заставу визначено, як спосіб забезпечення виконання зобов’язань, таким чином на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису 18.02.2009 року усі забезпечення спрямовані на виконання позивачем кредитних зобовязань було зупинено, в тому числі і заходи забезпечення, що виникли на підставі договору застави 04.07.2008 року укладеного між сторонами судового процесу, що на думку суду виключає можливість виконання оспорюваного виконавчого напису.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банківськи і банківську діяльність»інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту є банківською таємницєю.

Вказною нормою спеціального закону до банківської таємниці, зокрема, віднесено: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи —клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Стаття 1076 Цивільного кодексу України передбачає, що банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Згідно з положенням ст. 62 Закону України «Про банківськи і банківську діяльність»інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду; органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України —на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи —суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи —суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу; органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи —суб’єкта підприємницької діяльності. Отже, органи нотаріату, вказаним законом не віднесено до кола осіб, яким банк може розкривати інформацію, що містить банківську таємницю без встановленою процедури її розкриття.

Статтею 234 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Главою 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок розгляду судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач при подачі документів приватому нотаріусу для вчинення ним виконавчого напису не дотримався процедури розкриття банківської таємниці чим порушив права позивача, та не надав повний перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, що встановлено постановою Кабінета Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 р. та Законом України «Про нотаріат».

Поряд з цим позивачем заявлено позовну вимогу, щодо визнання вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександром Анатолійовичем виконавчого напису зареєстрованого в реєстрі за номером 641 від 18.02.2009 року таким, що не підлягає виконанню повністю та його скасування. Однак статтею 12 ГПК України не віднесено до підвідомчості господарського суду спорів про скасування виконавчого напису нотаріуса, а лише з системного аналізу ст. ст. 12-15 ГПК України випливає, що господарські суди розглядають спори про визнання таких написів такими, що не підлягають виконанню, а отже в частині позовних вимог, щодо скасування спірного виконавчого напису нотаріуса провадження у справі слід припинити на підставі ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог. В своїй заяві про доповнення позовної заяви позивач, крім первинних вимог просив заборонити ВАТ «Фольксбанк»розголошувати банківську таємницю щодо ТзОВ «ТД «Софі», що на думку суду не є збільшенням позовних вимог передбачене ст. 22 ГПК України, оскільки не пов’язані з первинними позовними вимогами і підлягають розгляду за окремим позовом, а тому таку позовну вимогу слід залишити без розгляду.

Судові витрати віднести на сторони порівну.

Враховуючи все викладене, керуючись Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» ст. ст. 12,43,49,82-84,85ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Визнати вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександром Анатолійовичем виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за номером 641 від 18.02.2009 року таким, що не підлягає виконанню повністю.

3. В частині позовних вимог щодо скасування виконавчого напису вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександром Анатолійовичем зареєстрованого в реєстрі за номером 641 від 18.02.2009 року провадження у справі припинити.

4. В частині позовних вимог щодо заборони Відкритому акціонерному товариству «Фольксбанк»розголошувати банківську таємницю щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софі» позов залишити без розгляду.

5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Фольксбанк»(м. Львів, вул. Грабовського,11, код ЄДРПОУ 19358632, МФО 325213) на користь ТзОВ «Торговий дім «Софі»( м. Львів, вул. Городоцька,359, код ЄДРПОУ 30994948, МФО 385316) 42,5 грн. державного мита та 104,17 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до вимог ст. 116 ГПК України.

Згідно частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Львівської області.

Суддя