Постанова № 50061209, 08.09.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа № 903/819/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Демидюк О.О. ,

суддя Дужич С.П.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Підгайна Н.Й. - представник за довіреністю від 08.07.2015р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Нововолинськ Волинської області

на рішення господарського суду Волинської області

від 04.08.15 р. у справі № 903/819/15 (суддя Костюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус, ЛТД", м.Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Нововолинськ Волинської області

про стягнення 32932,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 04.08.2015р. у справі №903/819/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус, ЛТД" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 32932,10грн. задоволено повністю.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус, ЛТД" 32932,10грн. відсотків за користування чужими коштами, а також 1827,00грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- зазначає, що відповідно до ч.1 ст.56 ГПК України позивач, прокурор зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. Так, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 копії позовної заяви не отримував. 01.08.2015р. засобом поштового зв'язку останній отримав ухвалу господарського суду Волинської області "Про порушення провадження по справі №903/819/15, відповідно до якої судове засідання було призначено на 04.08.2015р.. Таким чином, для залучення уповноваженого представника в галузі правознавства, можливості ознайомлення його з матеріалами справи (копією позовної заяви і розрахунком суми стягнення) та враховуючи ту обставину, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 в період з 02.08.2015р. по 05.08.2015р. перебував у відрядженні, останній належним чином повідомити суд про неможливість участі в судовому засіданні, яке було призначене на 04.08.2015р., не міг;

- вважає, що судом першої інстанції було порушено статтю 6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року, відповідно до якої 1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.08.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 08.09.2015р..

04.09.2015р. на поштову адресу суду від ТОВ "Модус, ЛТД" надішли документи, витребувані ухвалою суду від 27.08.2015р..

Згідно розпорядження в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 08.09.2015р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Мамченко Ю.А. та відповідно до затверджених складів колегій, визначено колегію у складі суддів: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П., суддя Демидюк О.О..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.09.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у новому складі.

08.09.2015р. на електронну адресу суду від ФОП ОСОБА_1. надійшло клопотання від 08.09.2015р. про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку із неможливістю останнього та його представника з об'єктивних причин прибути в судове засідання. Також, зазначає, що відповідачу потрібен додатковий час для подання доказів, тощо.

Згідно абз.1 п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд звертає увагу на те, що представництво інтересів в суді не обмежене певним колом осіб, а надання додаткових пояснень та доказів по справі в господарському судочинстві не ставиться в залежність від явки уповноважених представників у судове засідання.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів в судовому засіданні 08.09.2015р. ухвалила відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з огляду на те, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.32-34 ГПК України). Крім того, до поданого клопотання про відкладення розгляду справи скаржником не додано жодного доказу на підтвердження викладених у ньому обставин.

Водночас, ухвалою суду від 27.08.2015р. про прийняття апеляційної скарги до провадження участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами.

Відповідач в засідання суду 08.09.2015р. не з'явився.

Представник позивача у письмовому відзиві від 02.09.2015р. на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 08.09.2015р. заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення господарського суду Волинської області від 04.08.2015р. у справі №903/819/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника останнього.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Модус, ЛТД" (продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ( покупець) укладено договір купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту №7 ЛФ (далі - договір) (а.с.7-9), згідно п.1 якого продавець зобов'язується передати покупцю товар відповідно до рахунків продавця, які є невід'ємною частиною цього договору. Покупець зобов'язується прийняти й оплатити поставлений товар у строк та в порядку, встановленому цим договором.

Відповідно до п.1.4 договору, покупець набуває права власності на майно і несе пов'язаний з цим ризик (загибелі, псування товару тощо) з моменту передачі йому товару згідно документів на ТМЦ (видаткова накладна та інші) та отримання продавцем відповідних довіреностей на отримання товаро - матеріальних цінностей.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що відповідно до цього договору сторони здійснюють взаємні розрахунки, що складаються з вартості товару за номенклатурою, а також відсотків за право користування товарним кредитом.

Вартість товару, що поставляється, визначається сторонами після надходження заяви від покупця та вказується продавцем в рахунку та підлягає зміні в порядку визначеному договором (п.3.2 договору).

У відповідності до п.3.4 договору, покупець зобов'язується оплатити шляхом перерахування на поточний рахунок продавця повну вартість проданого товару (партії товару), у тому числі з урахуванням вимог п.3.2 договору, в термін 7 календарних днів з моменту фактичної передачі йому товару (партії товару). Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів покупця на поточний рахунок продавця.

Пунктом 3.6 договору сторони узгодили, що при здійсненні оплати після терміну, вказаного у п.3.4 договору, така оплата вважається відстроченою. При відстроченні оплати за договором з покупця стягують відсотки за право користування товарним кредитом ( у розумінні пп.14.1.245 п.14.1 ст.14 р.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI із змінами та доповненнями у розмірі 2% за кожні 7 календарних днів відстрочення.

Договір набирає чинності в момент його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2014р. (п.6.1 договору).

Договір купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту №7ЛФ від 07.05.2014р. підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

На виконання умов договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту №7ЛФ від 07.05.2014р., ТОВ "Модус, ЛТД" надало, а ФОП ОСОБА_1 прийняв товар, а саме: композитарна панель 3/1250*5600, на загальну суму 54617,85грн., про що свідчать накладні №ЛФ-РН-00018, №ЛФ-РН-00047, які підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток (а.с.10-11).

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.09.2014р. у справі №903/813/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.12.2014р., позов ТОВ "Модус ЛТД" до ФОП ОСОБА_1. про стягнення 70298,63грн., задоволено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_1. на користь ТОВ "Модус ЛТД" 54617,85грн. основного боргу за поставлений товар, 15274,10грн. відсотків за користування товарним кредитом та 1827,00грн. судового збору (а.с.12-13, 14-19).

Як вбачається з матеріалів справи оплата товару відповідачем проведена наступним чином (а.с.24-27):

-20.02.2015 року платіжне доручення №1378 перераховано 10000,00грн.

-24.02.2015 року платіжне доручення №1398 - 10000,00грн.;

-04.03.2015 року платіжне доручення №1422 - 10000,00грн.;

-24.03.2015 року платіжне доручення №1463 - 41718,95грн..

За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Модус, ЛТД" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 32932,10грн. відсотків за користування чужими коштами (а.с.3-5).

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач, посилається на договір купівлі-продажу на умовах товарного кредиту №7 ЛФ, який було укладено між позивачем та відповідачем 07.05.2014р., рішення господарського суду від 17.09.2014р., на підставі якого було стягнуто з відповідача 54617,85грн. заборгованості, 15274,10грн. відсотків за користування товарним кредитом та 1827,00грн. судового збору, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.12.2014р., якою рішення господарського суду залишено без змін. Згідно п.3.6 договору купівлі-продажу при здійсненні розрахунків між сторонами в першу чергу зараховується сума відсотків за користування товарним кредитом, у другу чергу - договірна неустойка передбачена п.5.2 договору та у третю чергу - заборгованість. Враховуючи те, що відповідачем оплата товару проведена 20.02.2015р. в сумі 10000,00грн., 24.02.2015р. - 10000,00грн., 04.03.2015р. - 10000,00грн., 24.03.2015р. - 41718,95грн., а пунктом 3.6 договору передбачена сплата постачальнику процентів за користування товарним кредитом у розмірі 2% від вартості неоплаченого товару за кожні 7 днів, відповідачу нараховано проценти за користування товарним кредитом в сумі 32918,39грн. за період з 23.08.2014р. по 24.04.2015р. з врахуванням рішення господарського суду від 17.09.2014р. у справі №903/813/14.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 04.08.2015р. у справі №903/819/15 позов задоволено повністю (а.с.33-34).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Аналогічне положення міститься і в ст.627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ч.1 - 6 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів; проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч.1 ст.96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 694 ЦК України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 ЦК України.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст.536 ЦК України від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

У відповідності до ст.536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту, як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.1057 ЦК України).

Відповідно до п.14.1.245 ст.14 Податкового кодексу України товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передачу права власності на товари (роботи, послуги) покупцеві (замовникові) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.

Відповідно до п.3.6 договору купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту №7ЛФ від 07.05.2014р., при здійсненні оплати після терміну, вказаного у п.3.4 договору, така оплата вважається відстроченою. При відстроченні оплати за договором з покупця стягують відсотки за право користування товарним кредитом ( у розумінні пп.14.1.245 п.14.1 ст.14 р.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями у розмірі 2% за кожні 7 календарних днів відстрочення.

Таким чином, п.3.6 вказаного договору сторони передбачили відповідальність покупця у розмірі 2% за кожні 7 календарних днів відстрочення оплати.

Отже, як свідчить розрахунок ціни позову (а.с.23), відсотки за користування товарним-кредитом нараховано позивачем з врахуванням періоду прострочки платежу за рішенням господарського суду Волинської області від 17.09.2014р. у справі №903/813/14, тому позов про стягнення 32932,10грн. відсотків за користування товарним кредитом, нарахованих згідно накладної №ЛФ-РН-00018 від 08.05.2014р. в період з 23.08.2014р. по 24.02.2015р. в сумі 28951,14грн., в період з 25.02.2015р. по 04.03.2015р. в сумі 1135,57грн., в період з 05.03.2015р. по 24.03.2015р. в сумі 2258,92грн. та нарахованих згідно накладної №ЛФ-РН-00047 в період з 23.08.2014р. по 24.03.2015р. в сумі 586,47грн., ґрунтується на нормах чинного законодавства та умовах договору, а тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про не отримання скаржником копії позовної заяви, у зв'язку з чим останній був позбавлений права заперечити проти позовних вимог, до уваги колегії суддів не беруться, оскільки з матеріалів позовної заяви позивача вбачається, що до неї додано докази направлення ФОП ОСОБА_1. копії позовної заяви з додатками, зокрема опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек поштового відділення (а.с.20).

Також, як вбачається з матеріалів справи, ухвалу господарського суду Волинської області від 17.07.2015р. про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду було у вcтановленому законодавством порядку надіслано відповідачу, дана ухвала останнім отримана, про що свідчить відмітка на повідомленні про отримання поштового відправлення (а.с.29).

Крім того, відповідач не скористався, в порядку ст.22 ГПК України, правом ознайомитись з матеріалами справи, правом подати відповідне клопотання про відкладення розгляду справи, правова оцінка якого була б надана господарським судом Волинської області.

Згідно вимог ст.33 Господарського-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус, ЛТД" є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому відсутні підстави для її задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 04.08.2015р. у справі №903/819/15 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 04.08.2015р. у справі №903/819/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Нововолинськ Волинської області - без задоволення.

2. Справу №903/819/15 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Дужич С.П.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2 - ТОВ "Модус, ЛТД" (61082, м.Харків, пр.Московський, 144),

3 - ФОП ОСОБА_1. (АДРЕСА_1),

4 - в наряд.