Справа № 2-18/2009 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2009 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого – судді Вуїва О.В., при секретарях – Літвінов С.С., Козачук О.С.,
за участю: позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , їх представника – ОСОБА_3 , відповідачки ОСОБА_4 , її представника – ОСОБА_5 , представника відповідача – КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» - ОСОБА_6 .,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вознесенська цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Друга Вознесенська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання заповіту недійсним та зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання заповіту дійсним,
В С Т А Н О В И В:
В березні 2008 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер їх двоюрідний брат – ОСОБА_7 .
Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 .
Проте позивачі, як спадкоємці за законом, які бажають реалізувати своє право на отримання частки спадщини, дізналися, що 11 жовтня 2007 року, тобто за добу до смерті, ОСОБА_7 , знаходячись на лікуванні в КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» склав заповіт (посвідчений черговим лікарем хірургічного відділення установи), яким заповів все своє майно ОСОБА_4
Вказуючи на те, що заповіт складений з численними порушеннями вимог законодавства України, що регламентують порядок його складання, а саме останній:
- посвідчений особою, яка не мала права на вчинення нотаріальних дій;
• не містить необхідних відомостей про свідків, які були присутні при його складанні;
• містить помилки та дописки, не застережені належним чином;
• не містить інших необхідних реквізитів (відсутня печатка установи);
• складений спадкодавцем за добу до смерті, що ставить під сумнів його відповідність волевиявленню ОСОБА_7 ;
• примірник заповіту не був переданий в установленні строки до державного нотаріального архіву або державної нотаріальної контори за місцем постійного проживання заповідача для встановлення його відповідності Закону,
тому Куделі просили визнати його недійсним.
В квітні 2008 року відповідачка надала суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання заповіту дійсним.
В ній зазначала, що 11 жовтня 2007 року ОСОБА_7 , знаходячись на лікуванні в хірургічному відділенні КУ «Вознесенська центральна районна лікарня», склав заповіт, яким заповів все належне майно їй - ОСОБА_4 . Заповіт був посвідчений посадовою особою лікувальної установи, яка мала право на здійснення нотаріальних дій, проте мав певні недоліки щодо його форми та посвідчення.
Вказуючи на те, що заповіт відповідав справжній волі спадкодавця, який таким чином віддячив ОСОБА_4 за гарне ставлення та піклування про його особу, проте з незалежних від нього причин (смерті заповідача) не був складений та посвідчений в установленому Законом порядку, тому остання просила визнати його на підставі ч. 2 ст. 219 ЦПК України дійсним.
Ухвалою суду від 20 травня 2008 року первісний та зустрічний позови були об’єднані в одне провадження.
Ухвалою суду від 15 вересня 2008 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено Другу Вознесенську державну нотаріальну контору Миколаївської області.
В судовому засіданні позивачі та їх представник – ОСОБА_3 – свої вимоги підтримали в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні, викладеним в позові.
В той же час зустрічний позов не визнали, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним в зв’язку з обставинами, викладеними ними в своїй позовній заяві.
Відповідачка ОСОБА_4 та її представник – ОСОБА_5 – вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не визнали в зв’язку з тим, що нікчемний договір не може бути визнаний недійсним в судовому порядку, в той же час просили про задоволення зустрічного позову на тій підставі, що заповіт відповідав справжній волі спадкодавця, підписаний особисто заповідачем та посвідчений при свідках уповноваженою на це посадовою особою КУ «Вознесенська центральна районна лікарня», проте мав певні недоліки щодо форми та змісту, які з поважних причин не були та взагалі не могли бути усунуті.
Представник відповідача - КУ «Вознесенська центральна районна лікарня»- ОСОБА_6 . в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не визнала, пояснивши, що заповіт посвідчувався уповноваженою посадовою особою КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» під час перебування ОСОБА_7 на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні установи, при цьому всі вимоги Закону особою, що здійснювала нотаріальну дію, були виконані, а технічні недоліки заповіту виникли лише по причині недостатньої правової обізнаності чергового лікаря, не могли бути усунуті з об’єктивних причин, тому не є підставою для задоволення позову.
Іншою підставою для відмови в позові вказувала на те, що КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» не є належним відповідачем за цією справою.
Представник третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору: Другої Вознесенської державної нотаріальної контори – Кучерова Н.М. – в судове засідання не з’явилася, направивши на адресу суду заяву про розгляд справи без її участі.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, судом встановлено, що 11 жовтня 2007 року ОСОБА_7 , знаходячись на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні КУ «Вознесенська центральна районна лікарня», склав заповіт, яким заповів все своє майно ОСОБА_4 (а.с. 11, 42).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер (а.с. 8).
Після його смерті відкрилася спадщина, що складається з 7/15 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як спадкоємці за законом та ОСОБА_4 , як спадкоємець за заповітом, прийняли спадщину в установлені законом строки шляхом звернення з відповідними письмовими заявами до нотаріальної контори за місцем її відкриття.
При з’ясуванні питання чинності заповіту суд виходить з наступних обставин.
Власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому річчю. Таке право здійснюється ним на власний розсуд та не залежить від волі інших осіб.
Водночас власник може розпорядитися належним йому майном, склавши на користь інших осіб заповіт, який є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок смерті.
З показань допитаних в якості свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також акту посмертної судово-психіатричної експертизи №508 від 05 травня 2009 року вбачається, що ОСОБА_7 мав намір розпорядитися належним йому майном шляхом складання письмового заповіту на користь ОСОБА_4
Цей намір він реалізував 11 жовтня 2007 року, знаходячись на стаціонарному лікуванні.
При цьому заповіт в присутності двох свідків був підписаний заповідачем та посвідчений уповноваженою на це особою – черговим лікарем хірургічного відділення КУ «Вознесенська центральна районна лікарня», що повністю узгоджується з положеннями ст.ст. 1247, 1252, 1253 ЦК України./span>
Що стосується самого заповіту, то він, як односторонній правочин, повинен відповідати загальним положенням законодавства України, що стосуються правочинів з врахуванням особливостей цього виду правочинів.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в тому числі його відповідність законодавству України, моральним засадам суспільства, необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення сторони правочину, що відповідає його внутрішній волі та направлене на реальне настання правових наслідків, а також вимоги щодо форми правочину.
В той же час закон встановлює особливі вимоги щодо форми, змісту та порядку посвідчення заповітів.
Зокрема, такі вимоги передбачені Цивільним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», «Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №419 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2006 року №940 (далі – Порядок) та іншими підзаконними нормативними актами.
Судом встановлено, що форма та порядок посвідчення оспорюваного заповіту не в повній мірі відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2006 року №940, зокрема при його посвідченні:
1. не було дотримано вимогу щодо додержання таємниці заповіту, оскільки його текст без потреби був написаний сторонньою особою, яка не була учасником нотаріальної дії (п. 3);
2. заповідачу не було роз’яснено його права та обов’язки, що випливають із посвідчуваного заповіту, порядок зміни та скасування заповіту, а також правові наслідки такого посвідчення (п.п. 4, 21);
3. зазначені цифрами дати в тексті заповіту не завжди позначалися (дублювалися) словами (а.с. 8);
4. форма посвідчувального напису заповіту не відповідає вимогам Порядку та наказу Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року №83/5 «Про затвердження форм реєстру для реєстрації заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, посвідчувальних написів на них та зразків цих документів», в тому числі:
- містить незастережені виправлення (а.с. 9);
- містить неточності в написанні імені по-батькові заповідача;
- не містить повністю зазначених прізвища, імені по батькові одного з свідків, відомостей про дату їхнього народження та місця проживання, а також реквізитів паспортів чи інших документів, на підставі яких встановлено особи свідків (п. 18);
- замість печатки установи на ньому проставлена особиста печатка чергового лікаря (п. 8);
- примірники заповіту містять різні реєстраційні номери (п. 10).
Разом з тим, лікувальною установою порушено строки передачі примірника заповіту до державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача, що призвело до втрати можливості приведення його у відповідність з вимогами закону шляхом усунення недоліків оспорюваного заповіту.
Згідно ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відповідно до абз. 2 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» (далі – Постанова Пленуму) заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
Таким чином, оспорюваний заповіт є нікчемним в силу вимог ст. 1257 ЦК України, як такий, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а тому в суду відсутні підстави повторного визнання його недійсності судовим рішенням.
Що стосується зустрічних позовних вимог про визнання оспорюваного заповіту дійсним, як такого, що відповідав волі спадкодавця, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним лише у випадках, встановлених цим кодексом.
Глава 85 ЦК України, яка регулює порядок спадкування за заповітом і є спеціальною нормою, не передбачає можливості визнання судом дійсним заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Дійсно, заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила (п. 16 Постанови Пленуму).
Однак ст. 219 ЦК України, про застосування якої просить ОСОБА_4 та яка встановлює можливість визнати в судовому порядку нікчемний односторонній правочин дійсним, застосована бути не може, оскільки така норма не відноситься до загальних положень про правочини, передбачених параграфом 1 глави 16 ЦК України, а належить до правових наслідків недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону.
За такого, зустрічний позов також не підлягає задоволенню.
В силу ст. 88 ЦПК України між сторонами підлягають розподілу судові витрати, а саме:
- витрати позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відшкодуванню не підлягають;
- з відповідачки ОСОБА_4 підлягає стягненню державне мито на користь місцевого бюджету м. Вознесенська в сумі 163,95 грн., а також 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи на користь державного бюджету м. Вознесенська.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Друга Вознесенська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання заповіту недійсним – відмовити.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання заповіту дійсним – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 163 (сто шістдесят три) гривні 95 копійок державного мита на користь місцевого бюджету м. Вознесенська (банк УДК в Миколаївській області, код банку 23406957, МФО 826013, код платежу 22090100, р/р 31415537700007).
Стягнути з ОСОБА_4 витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 (тридцять) гривень на користь державного бюджету м. Вознесенська: (Банк ГУДКУ в Миколаївській області, код ЄДРПОУ: 23406957, МФО 826013, р/р 31210259700007).
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів після проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: /підпис/
Згідно з оригіналом: суддя:
Судове рішення № 5004984, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області було прийнято 13.10.2009. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 2-18/2009. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: