ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
27 серпня 2015 рокусправа № 808/5883/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Поплавського В.Ю.
суддів: Чепурнова Д.В. Сафронової С.В.
за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року по справі № 808/5883/14 за позовом приватного акціонерного товариства «Спецгідромонтаж» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В :
Приватне акціонерне товариство «Спецгідромонтаж» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.06.2014 №0002312212 та № 0002322212 ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя.
В обгрунтування позовних вимог зазначено про безпідставність висновків податкового органу щодо нікчемності укладених позивачем правочинів, оскільки реальність здійснення господарських операцій підтверджена належним чином оформленою первинною документацією.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області № 0002312212 від 19.06.2014 та № 0002322212 від 19.06.2014.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду, оскільки вважає, що вона винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності приватного акціонерного товариства «Спецгідроенергомонтаж» з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Рембудкомплект-Плюс» та ТОВ «Уріал» за період з 01.10.2012 по 30.09.2013.
За результатами перевірки складено акт № 25/08-28-22-12/32814705 від 24.01.2014 за висновками якого встановлено порушення ПрАТ «Спецгідроенергомонтаж» пп.138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток всього на суму 121981 грн. за 2012 рік; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету у розмірі 302399 грн., в т.ч. за жовтень 2012 року у сумі 49231 грн.; за листопад 2012 року у сумі 113264 грн.; за грудень 2012 року у сумі 82107 грн.; за січень 2013 року у сумі 57797 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0002312212 від 19 червня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 302399,00грн., за штрафними санкціями - 75599,75 грн. та податкове повідомлення-рішення №002322212 від 19 червня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем 121981 грн., за штрафними санкціями - 30495,25 грн.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.
Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України).
Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З матеріалів справи вбачається, що протягом періоду, що перевірявся, позивач мав фінансово-господарські взаємовідносин з ПП «Рембудкомплект-Плюс», який згідно рахунків-фактури, що містяться в матеріалах справи надавав товар (послуги) в асортименті.
На виконання умов усного договору ПП «Рембудкомплект-Плюс» виписало позивачу податкові накладні, видаткові накладні, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи. Оплата за отриманий товар здійснювалася шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями.
Крім того, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Уріал», який згідно рахунків-фактури, що містяться в матеріалах справи надавав товар (послуги) в асортименті. На виконання умов усного договору ТОВ «Уріал» виписало позивачу податкові накладні, видаткові накладні, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи. Оплата за отриманий товар здійснювалася шляхом безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями.
Означені вище документи, якими позивач підтверджує фактичне виконання договорів з переліченими контрагентами, долучені до матеріалів справи, досліджені судом першої інстанції, їх наявність в ході перевірки відповідачем не заперечується, як не заперечується і факт використання позивачем придбаних товарів (виконаних робіт) у власній господарській діяльності.
Виявлені під час перевірки фактичні обставини щодо взаємовідносин між позивачем та вказаними вище підприємствами, відображення позивачем операцій з отримання обумовлених договорами товарів, виконання робіт у відповідних періодах в бухгалтерському та податковому обліках відповідачем не спростовані.
Твердження відповідача про нереальність вчинення господарських операцій позивача з ПП «Рембудкомплект-Плюс» та ТОВ «Уріал» спростовується тим, що отримані товари використані у власній господарській діяльності.
А саме: між позивачем (субпідрядник) та ПАТ «Дніпро-Спецгідроенергомонтаж» (генпідрядник) укладено договір підряду №4/ПК12 від 14.03.2012 за умовами якого генпідрядник доручає і сплачує, а субпідрядник бере на себе зобов'язання і забезпечує виконання робіт по демонтажу, монтажу обладнання, випробуванню, попередніми пусконалагоджувальними та пусконалагоджувальними роботами на ГЕС, включаючи остаточне фарбування обладнання на ГЕС, згідно діючого законодавства України.
Також між позивачем (підрядник) та ПАТ «Дніпро-Спецгідроенергомонтаж» (замовник) укладено підрядний контракт №3-ПК 10 та № 30/ПК 11 на виконання робіт по капітальному ремонту обладнання філії ПАТ «Укргідроенерго» «Дніпровська ГЕС».
Виконання робіт підтверджується оборотними відомостями по рахунках та копіями актів на списання. При цьому актами на списання визначено перелік матеріалів, використаних при виконанні відповідних робіт.
Вищевикладені обставини підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Рембудкомплект-Плюс», ТОВ «Уріал».
Виходячи із змісту вказаних вище документів в їх сукупності, вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару, виконання робіт фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентами дотримані. За загальними правилами (ст.639 Цивільного кодексу України) договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Дії позивача та його контрагентів вчинені на виконання умов укладених усних договорів, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договорів такого виду.
Належні докази, що свідчили б про порушення з боку контрагентів позивача, які б позбавляли позивача права на віднесення вартості товару до складу валових витрат, сум податку на додану вартість в ціні цього товару - до податкового кредиту відповідачем не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.
На момент укладення та виконання означених вище договорів контрагенти позивача мали зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.
Податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені вказаними контрагентами у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.
Чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони договору перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні договору. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони договору про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання договору, вважається, що така сторона діяла правомірно.
Колегією суддів встановлено, що укладені позивачем договори (правочини) відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують закупівлю товару, виконання робіт та їх використання в господарській діяльності, що є належним підтвердженням реальності проведених позивачем господарських операцій та формування витрат та податкового кредиту за операціями з вказаними контрагентами.
Щодо посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача як доказ порушення позивачем вимог податкового законодавства, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки.
Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт перевірки іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.
Виявлені податковим органом та зафіксовані у відповідних актах перевірки обставини щодо контрагентів позивача не є беззаперечними доказами порушення податкового законодавства як позивачем, так і його контрагентами.
В актах перевірок контрагентів позивача не наведено доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару, виконання робіт меті та задачам діяльності платників податків, збитковості таких операції чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки, виконання робіт, а також про те, що реалізацію вказаних операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Із змісту вищенаведених правових норм вбачається, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування витрат та податкового кредиту в залежність від декларування постачальниками, в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку до бюджету.
До того ж, ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).
Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Стосовно посилання відповідача на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2014 у справі № 334/968/14-к (том 2 а. с. 50) як доказ неправомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
При цьому обов'язковими такий вирок для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, є лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Вказаною ухвалою кримінальне провадження за обвинуваченням директора ПрАТ «Спецгідромонтаж» ОСОБА_1 по ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України закрито та ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності.
З аналізу ухвали Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2014р. встановлено, що ПрАТ «Спецгідроенергомонтаж» мало господарські відносини з ТОВ «Спецремсервіс-Запоріжжя» та ТОВ «Астрон-А», які фактично не відбувались.
Разом з тим, стосовно контрагентів позивача по акту перевірки № 25/08-28-22-12/32814705 від 24.01.2014 жодних досліджень Ленінським районним судом м. Запоріжжя не проводилось, про нереальність господарських операцій позивача з ПП «Рембудкомплект-Плюс» та ТОВ «Уріал» не згадується.
Господарські відносини, що досліджувались під час розгляду Ленінським районним судом м. Запоріжжя, відбувались у 2011 році, тоді як акт перевірки № 25/08-28-22-12/32814705 від 24.01.2014 складено за результатом документальної позапланової виїзної перевірки ПрАт «Спецгідроенергомонтаж» з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Рембудкомплект-Плюс» та ТОВ «Уріал» за період з 01.10.2012 року по 30.09.2013 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2014р. не може бути обставиною, що беззаперечно вказує на неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту.
Виходячи з вищевикладеного, зважаючи на наявність у позивача, належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, вбачається, що позивачем виконані всі умови для віднесення відповідних сум до витрат та податкового кредиту з операцій поставки товару, виконання робіт, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, про що прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Під час розгляду даної адміністративної справи судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано усі обставини, які мають значення для справи, ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Передбачені статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відсутні, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого Адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Повний текст виготовлено 9 вересня 2015 року.
Головуючий: В.Ю. Поплавський
Суддя: Д.В. Чепурнов
Суддя: С.В. Сафронова
Судове рішення № 49989045, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд було прийнято 27.08.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 808/5883/14. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: