Постанова № 49988740, 08.09.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 вересня 2015 року письмове провадження № 826/8356/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Аблова Є.В., Огурцова О.П. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України

про визнання нечинним скасування розпорядження

Позивач - ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), в якому просить визнати нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014 р. «Про зупинення дії розпорядження КМ України від 30.10.2014 р. №1053» (надалі - Розпорядження №1079-р).

В судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначив про порушення Відповідачем положень Конституції України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (надалі - Закон №794), під час винесення оскаржуваного рішення, зокрема, як зазначає Позивач, КМ України не наділений повноваженнями зупиняти дію власних розпоряджень.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, просить в їх задоволенні відмовити із підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає про дотримання положень чинного законодавства під час прийняття оскаржуваного розпорядження. Крім того, представник Відповідача зазначає, що дія оскаржуваного розпорядження не поширюється на Позивача, так як на нього і не поширювалась дія розпорядження КМ України №1053-р від 30.10.2014 р. «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» (надалі - Розпорядження №1053-р).

Суд за сумісним клопотанням сторін, відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Позивач перебуває на обліку у Макіївській об'єднаній державній податковій інспекції у Донецькій області та є платником єдиного внеску.

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року № 1669-VII розділ III Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» доповнений пунктом 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану».

Пунктом 5 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р, до зазначених населених пунктів належить м. Макіївка, Донецької області.

В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 1079-р. зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Позивач вважаючи, що Відповідачем під час винесення вказаних постанов було порушено його охоронювані права та інтереси звернувся до суду для їх захисту.

Позивач, вважає, що є суб'єктом правовідносин, в яких застосовано оскаржуване розпорядження, оскільки внаслідок його прийняття у нього немає можливості застосувати п. 9-3 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону.

Разом з тим, у письмових запереченнях на позов представник Кабінету Міністрів України наголошує, що оскаржуване розпорядження не втратило свою чинність, а його дія лише призупинена. Крім того, воно не має жодного відношення до умов, порядку та сплати єдиного внеску, оскільки наведені правовідносини врегульовані законом та позивач в силу п. 9-3 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнений від його сплати за умови дотримання процедури, визначеної законом.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI.

Відповідно до ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення прийнято Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. № 1669-VII.

Відповідно до ст.11 «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону передбачено внесення змін до деяких законів України.

Зокрема, частиною 4 ст.11 передбачено внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 такого змісту:

9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».

Згідно із ст. 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Згідно п. 15 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, платники єдиного внеску, зазначені у розділі II цієї Інструкції, які перебувають на обліку у фіскальних органах, розташованих на території населених пунктів відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, де проводилася антитерористична операція, звільняються від відповідальності, фінансових санкцій (штрафів та пені) за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, передбачених статтями 25 і 26 Закону, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до фіскального органу за місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, що настають за днем закінчення антитерористичної операції, та сертифікат Торгово-промислової палати України.

Разом з цим, у листі ДФСУ від 18.06.2015 г. № 5837/М/99-99-17-02-02 розяснено, що платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в фіскальних органах, розташованих на території, де проводилась антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на період антитерористичної операції звільняються від своїх обов'язків, зокрема щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, подання звітності тощо.

Закон N 1669 не скасовує обов'язків, визначених частиною другою ст. 6 Закону N 2464, а надає можливість платникам єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та повному обсязі. Згідно з вимогами Закону N 1669 зазначені обов'язки мають бути виконані платниками єдиного внеску після закінчення антитерористичної операції.

З вищенаведених норм законодавства можна зробити висновок, що саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнобов'язкове державне соціальне страхування».

В свою чергу слід зазначити, що оскаржуване розпорядження не регулює питання умов та порядку сплати єдиного внеску. Зазначені правовідносини врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в силу п.9-3 Розділу VIII якого, позивач звільнений від його сплати за умови дотримання відповідної процедури,- надання документу, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, а саме - є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Під час розгляду справи позивачем на надано суду доказів звернення із заявою до органу доходів і зборів за основним місцем обліку про звільнення від виконання своїх обов'язків по сплаті єдиного внеску не зважаючи на те, що він посилався на порушення його прав.

Спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності віднесено до компетенції адміністративних судів (п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України), а стаття 171 КАС України закріплює особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Право на таке оскарження мають особи, щодо яких застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (ч. 2 ст. 171 КАС України). Отже, коло осіб, які вправі звернутися з позовом у розглядуваних справах, є вужчим, ніж коло осіб, що окреслено в ст. 2 КАС України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а також невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, відсутність порушеного права, встановленого при розгляді справи по суті, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, навіть якщо цей акт прийнятий з порушенням.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.07.2015 року К/800/19383/15.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги Позивача є необґрунтованими, та, відповідно, такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Р.О. Арсірій

Судді Є.В. Аблов

О.П. Огурцов