Постанова № 49979085, 02.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2011 р. № 2а-12222/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Галан Л.Ю.

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши справу за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Тухлянське лісопромислове підприємство»до Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Тухлянське лісопромислове підприємство" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 травня 2011 р. № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про завищення податкового кредиту та про нікчемність, фіктивність господарських операцій з ПП Сервіс-доріг не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень у ДПІ, реальність робіт по встановленню стіни цеху спростовується належними первинними документами та самою наявністю спорудженої внутрішньої стіни в будівлі цеху, а за податкові зобовязання контрагента ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" не може відповідати. Крім того, вважає що висновки ДПІ не можуть ґрунтуватись лише на неподанні ПП Сервіс-доріг документів до перевірки по цій операції. З цих підстав просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали.

ДПІ позов заперечила. Вважає вимоги ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" необгрунтованими та незаконними. Вважає правочини між ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" та ПП Сервіс-доріг щодо будівництва стіни цеху нікчемними, оскільки в ході проведення перевірки ПП Сервіс-доріг не надало документи, встановлено укладення нікчемних правочинів, без мети настання реальних наслідків. Вважає, що ПП Сервіс-доріг не має умов для здійснення господарської діяльності, що підтверджує аналіз його податкової звітності.

З наведених обставин податковому органу вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій без мети настання правових наслідків; які не мають реального товарного характеру, що свідчить про умисел при укладенні угоди у вигляді нанесення шкоди державі, її громадянам. Вважає, що відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України правочини, укладені між ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" та ПП Сервіс-доріг мають ознаки нікчемності та є нікчемними, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

01.03.2011 р. ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" створене шляхом реорганізації (перетворення) ВАТ «Тухлянське лісопромислове підприємство»і є його правонаступником. Одним із видів діяльності ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" є лісопильне та стругальне виробництво, оптова торгівля деревиною.

25.05.2010 р. ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" (замовник) та ПП Сервіс-доріг (підрядник) уклали договір на проведення ремонтних робіт приміщень ВАТ «Тухлянське ЛПП»

На момент укладення договору ПП Сервіс-доріг зареєстровано як юридична особа з 03.03.2006 р., є платником ПДВ та має відповідну будівельну ліцензію строком до 12.05.2011 р.

11.06.2010 р. Тухлянська сільська рада Сколівського району рішенням № 33 ВАТ «Тухлянське ЛПП»надала дозвіл на встановлення стінки-перегородки в цеху розпиловки, що знаходиться у спільному користуванні ВАТ «Тухлянське ЛПП»та ДП «Славське ЛГ»по вул. І.Франка,86в в с. Тухля Сколівського району.

Отримавши відповідний дозвіл, ПП Сервіс-доріг розпочало виконувати роботи по встановленню стінки-перегородки в цеху розпиловки. Згідно акту приймання за червень 2010 р. ПП Сервіс-доріг виконало підрядні роботи на суму 40017,00 грн. (ПДВ - 8003,40 грн.). В акті наведено розшифровку таких робіт, із зазначенням кількості, вартості, одиниць виміру таких робіт та людей, що залучались до їх виконання.

Крім того, виконані роботи підтверджуються розрахунком загальновиробничих витрат до Акту КБ-2 на стіни, підсумковою відомістю ресурсів (витрати по факту), довідкою про вартість виконаних підрядних робіт.

ПП Сервіс-доріг видало податкову накладну від 25.06.2010 р. на суму 48 020, 40 грн. (з яких ПДВ 8003,40 грн.), а ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" оплатило вартість робіт, що підтверджується платіжним дорученням № 59 від 15.06.2010 р. на суму 28 000 грн.

16.07.2010 р. ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" отримало висновок Стрийського МБТІ щодо технічної можливості виділу в натурі частки з обєкта нерухомого майна та зареєстровано будівлю цеху розпиловки «Ж-12»як обєкт нерухомості, що підтверджується технічним паспортом.

13.04.2011 р. ДПІ у Сколівському районі було проведено позапланову перевірку ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з ПП Сервіс-доріг за червень 2010 р.

За результатами перевірки складено Акт від 13.04.2011 року № 51/23-0/13815927. Встановлено порушення ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" п.1.7, 1.8 ст1 , п.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 8003,4 грн. за червень 2010 р. В акті перевірки надано висновки про нікчемність угод з посиланням на п. 1,2 ст. 215, ст.203, 216, 228 Цивільного кодексу України, вплив на які мали господарські операції з ПП Сервіс-доріг.

На підставі Акта перевірки від 13.04.2011 р. ДПІ у Сколівському районі винесено податкове повідомлення рішення від 16.05.2011 р. № НОМЕР_1 на суму 8003,4 грн., штрафні санкції 2000,85 грн.

ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" не погодилось з податковим повідомленням-рішенням та оскаржило його в адміністративному порядку, однак скарга залишена без задоволення, а прийняте рішення про нарахування податкового зобовязання по ПДВ без змін, а тому звернулось до суду.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" з ПП Сервіс-доріг.

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.5.1. п. 7.5., пп. 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.12.1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168/97-ВР), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 155 661,00 грн.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до п. 7.5.1 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" та ПП Сервіс-доріг. Податковий орган вважає, що ця юридична особа не спроможна виконати будівельні роботи, господарські операції вважає безтоварними, а правочини - фіктивними.

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, Суд вважає доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Реальність будівництва капітальної стіни цеху, що належить ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" підтверджується первинними документами (договором, накладними, платіжними документами, актами виконаних робіт, дозволом на виконання цих робіт та про реєстрацію обєкта в БТІ).

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що будівля цеху розпиловки безпосередньо ним використовується в господарській діяльності і встановлення капітальної стіни в цеху було необхідним для здійснення поділу цієї будівлі з суміжним співвласником. Крім того, наявність самого цеху та внутрішньої стіни, яку споруджувало ПП «Сервіс доріг», відображено на план-схемі технічного паспорту будівель та споруд Право підрядника на виконання будівельних робіт засвідчується відповідним дозволом.

Під час перевірки податковим органом не встановлено виконання будівельних робіт по зведенню стіни цеху, що належить позивачеві, іншими особами, ніж ПП Сервіс-доріг, а ДПІ не висловлюючи сумнівів щодо існування як самого цеху розпиловки, так внутрішньої стіни, заперечила можливість її встановлення саме ПП Сервіс-доріг.

В основу висновку про порушення законодавства ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" та нікчемності правочинів, ДПІ поклало дані акту перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова відносно ПП Сервіс-доріг, якою встановлено, що ПП Сервіс-доріг зайво включило до складу податкового зобовязання суми ПДВ по яких не встановлено здійснення операцій у звязку з не наданням документів з контрагентами. Взято до уваги аналіз податкової звітності декларації з податку на прибуток за 2010 р., дані додатку К1 та розрахунок та вирішено, що у в цього підприємства не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності не має.

Разом з тим, ДПІ ні під час перевірки, ні під час розгляду справи самостійно не встановлювало цих обставин та не надавало належних письмових доказів про фактичну не можливість ПП Сервіс-доріг здійснювати господарську діяльність. Жодних запитів про наявність чи відсутність обєктів нерухомості, майна, транспортних засобів не здійснювалось, в т. ч. і орендованих. Покладаючи такі обставини в основу висновку про порушення податкового законодавства іншого платника, податковий орган мав би самостійно пересвідчитись в їх достовірності, оскільки це його прямий обовязок. Відтак, ДПІ не надала доказів, які оцінювались б як не можливість підприємства виконувати роботи по будівництву стінки цеху. Тому Суд не може брати такі до уваги, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях податкових органів, які не підтверджені належними доказами.

В свою чергу, позивач, як платник податків надав суду докази, які свідчать про існування цеху, що ним використовується, документи на нього та первинні документи по встановленню частини цього обєкта стіни.

Покликання на те, що до перевірки не надано документів не може братись до уваги, оскільки не свідчить про їх відсутність взагалі, тим більше, ДПІ визнає, що дана господарська операція відображена ПП Сервіс-доріг у податковій звітності, а це безпосередньо не може свідчити про завищення податкового кредиту ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство".

З цих підстав Суд не може покласти доводи ДПІ в основу судового рішення. Відтак, презумпція правомірності правочину у встановленому законом порядку не спростована. Суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам), а також тому що обєкт, на якому виконувались будівельні роботи, реально існує та використовується позивачем.

Суд враховує, що покликання на відомості, які є в Системі автоматизованого співставлення податкового зобовязання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та дані податкової звітності контрагентів не може вважатися доказом, оскільки відповідно до ст. 70 КАС України засобами доказування є пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, письмові і речові докази, висновки експертів.

Разом з тим, що стосується позивача ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство", то податковий орган взагалі не висловлював сумнівів в його спроможності виконувати господарські операції.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та 8обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" і ПП Сервіс доріг ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" на укладення договору з контрагентом ПП Сервіс доріг (та його умисел) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо купівлі-продажу товару. Це підтверджується не лише документами, але й фактичною наявністю цеху на якому виконувались ці роботи. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України Про державну податкову службу в Україні від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України Про державну податкову службу в Україні державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів підприємства до виконання робіт. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести субєкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин повязана правомірність прийнятих рішень.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення ОСОБА_4 "Тухлянське лісопромислове підприємство" Закону України Про податок на додану вартість в результаті чого завищено податковий кредит. Відтак, не відповідає закону і оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняте за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо, а тому позов слід задовольнити.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сколівському районі Львівської області від 16 травня 2011 року № НОМЕР_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Тухлянське лісопромислове підприємство»судові витрати у розмірі 3,40 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 07 грудня 2011 р.

Суддя В.М.Кравчук