Постанова № 49974001, 08.09.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р.Справа № 916/417/15-гКолегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Головея В.М.,

Суддів: Лисенко В.А., Ярош А.І.

(У зв'язку з перебуванням судді Шевченко В.В. у відпустці, склад судової колегії змінено на підставі розпорядження №498 від 07.09.2015 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.09.2015)

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Демчук О.В. (за довіреністю),

від відповідача - Зязюн І.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго»

на рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2015

по справі № 916/417/15-г

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго»

про стягнення 723 380,36 грн.,

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 08.09.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2014 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Компанія, позивач) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (далі - Підприємство, відповідач) про стягнення пені в розмірі 234 471,09 грн., суми на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 408 268,36 грн. та 3% річних - 71 640,90 грн., а також понесені позивачем судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов Договору купівлі-продажу природного газу № 13/4035-ТЕ(Р)-23 від 30.09.2013 не розрахувався своєчасно в повному обсязі у встановлені договором строки за придбаний природний газ.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.06.2015 позовні вимоги Компанії задоволені частково, стягнуто з Підприємства на користь позивача інфляційні втрати в сумі - 70 054,93 грн., 3 % річних - 43 164,56 грн., пеню - 93 523,19 грн. та судовий збір - 6 005,51 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване наявністю порушень умов договору щодо своєчасної оплати за газ з боку Підприємства та обґрунтованістю вимог позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, з врахуванням виправлень проведеним перерахунком господарським судом сум штрафних санкцій. Щодо позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції згідно із п.3 ст. 551 ЦК України, п.3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України зменшив її розмір, з посиланням на матеріальні інтереси сторін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, Підприємство звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення змінити в частині задоволення позовних вимог та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на порушення господарським судом норм матеріального права. Підприємство також зазначає про відсутність його вини у неналежному виконанні зобов'язання, оскільки основною причиною утворення заборгованості за спожитий природний газ є економічна необґрунтованість встановлених тарифів на теплову енергію, а також відсутність своєчасних субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості з різниці в тарифах. Між сторонами було досягнуто згоди щодо способу проведення остаточних розрахунків за спожитий природний газ за рахунок коштів державного бюджету шляхом укладання Договору про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік») від 17.02.2014 року № 244/30. А відтак, відбулась зміна Договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2013 року № 13/4035-ТЕ(Р)-23 в частині порядку та строків розрахунку за природний газ, що, на думку Підприємства, виключає можливість застосування заходів відповідальності з боку Компанії за несвоєчасний розрахунок.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.

В судовому засіданні 08.09.2015 представник відповідача надав пояснення якими підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити останню.

Представник позивача в судовому засіданні 08.09.2015 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд, залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 30.09.2013 між Компанією (продавець) та Підприємством (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/4035-ТЕ(Р)-23 (надалі - Договір), за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України», за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п. 1.2. договору).

Продавець передає покупцеві у вересні 2013 року газ в обсязі 4 523,011 тис. куб м., спожитий покупцем у період січень-серпень 2013 року (п. 2.1 договору). Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу (п. 3.3 договору).

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ, що передається згідно з п.2.1. цього договору здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок продавця протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі газу, зазначеному у п. 3.3. цього договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками і діє у частині передачі газу до 30 вересня 2013 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

На виконання умов договору позивач у період з січня по квітень 2013 року поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 921 526,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані повноважними представниками сторін без претензій та скріплені печатками (а. с. 14-25).

Господарським судом вірно встановлено, що 17.02.2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області, Департаментом фінансів Одеської обладміністрації, Департаментом розвитку інфраструктури житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Ізмаїльської міської ради, Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради, Комунальним підприємством «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» та ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» укладено Договір про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік») № 244/30 (а. с. 77-78). Його предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п. 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості в різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30.

Відповідно до пунктів 2 - 9 Договору про організацію взаєморозрахунків від 17.02.2014 Підприємство перераховує на рахунок Компанії, зокрема, кошти у розмірі 3 418 892,24 грн., у т.ч. ПДВ, для погашення заборгованості за спожитий природній газ згідно із Договором від 30.09.2013 № 13/4035-ТЕ(Р)-23 за 2013 рік.

Отже, уклавши вищевказаний договір сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ. Проте, така зміна не є новацією, передбаченою ч. 2 ст. 604 ЦК України, характерним для якої є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами. Договір про організацію взаєморозрахунків від 17.02.2014 таких ознак не містить, а відтак, з огляду на існування до 17.02.2014 зобов'язання відповідача зі сплати за поставлений природній газ за Договором від 30.09.2013, правомірним є нарахування пені, 3 % річних і інфляційних за період з 05.10.2013 по 16.02.2014 включно.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що на момент подачі позову відповідачем в повному обсязі сплачено суму основного боргу, що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо (а. с. 29-31), однак розрахунки проводились несвоєчасно.

Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахованих сум 3% річних та інфляційних нарахувань за період з лютого по травень 2013, колегія суддів встановила, що господарський суд встановив вірний період за який необхідно нараховувати відповідачу 3% річних та інфляційні втрати, а саме правомірним є нарахування 3 % річних і інфляційних за період з 05.10.2013 по 16.02.2014 включно (з врахуванням договору про організацію взаєморозрахунків від 17.02.2014) та виправив власним розрахунком суми надані позивачем, а тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, адже перевіривши арифметичний розрахунок господарського суду розміру 3% річних та інфляційних нарахувань, суми співпали, у зв'язку з чим, сума 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 43 164,56 грн., а інфляційні втрати - 70 054,93 грн.

Враховуючи викладені обставини та приписи ст. 625 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовну вимогу з врахуванням виправлень в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних та суму інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені в розмірі 234 471,09 грн. господарський суд зробив власний розрахунок суми пені за період з 05.10.2013 по 16.02.2014 включно (з врахуванням договору про організацію взаєморозрахунків від 17.02.2014), виправлена сума пені склала 187 046,37 грн., з даною сумою погоджується судова колегія, оскільки перевіривши арифметичний розрахунок господарського суду розміру пені, суми співпали.

Стосовно висновків місцевого суду щодо зменшення розміру суми пені до 93 523,19 грн., колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Право на нарахування пені сторони узгодили пунктом 7.2. договору. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру нарахованої пені до 1,00 грн. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що газ був придбаний виключно для виробництва теплової енергії та постачання послуги з централізованого опалення таким категоріям споживачів як бюджетні організації, комунальні підприємства, населення. Однак зазначені категорії споживачів оплату за надані послуги своєчасно не здійснювали.

Оцінивши доводи відповідача та надані ним суду першої інстанції докази, колегія суддів апеляційної інстанції незважаючи на незгоду Компанії, погоджується з висновком місцевого суду щодо зменшення розміру пені, з огляду на наступне.

Підпунком 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Колегією суддів при розгляді клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій враховується, що:

- заборгованість за поставлений позивачем природний газ, який використовувався виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), виникла у зв'язку з тим, що останні несвоєчасно розраховуються за надані послуги;

- ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором на купівлю-продаж природного газу № 13/4035-ТЕ(Р)-23 від 30.09.2013 (станом на час розгляду справи заборгованість за поставлений природний газ сплачена на 100%);

- позивач належить до державного сектору економіки;

- за договором № 13/4035-ТЕ(Р)-23 від 30.09.2013 постачався імпортований природній газ, який Компанія отримує за зовнішньоекономічними контрактами.

Колегія суду вважає, що відсутність достатніх коштів на погашення заборгованості за поставлений природний газ, а також низькі тарифи на теплову енергію, несплата населенням за спожиту теплову енергію не є підставою для часткового звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності. Однак судом враховується, що позивачем, крім заявлених штрафних санкцій, застосовано до відповідача такий вид відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства. Також позивачем не доведено, що збитки Компанії спричинені заборгованістю несвоєчасними розрахунками відповідача. При цьому судом береться до уваги і матеріальний стан іншої сторони зобов'язання, яким є позивач у справі, та ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором станом на час розгляду справи.

Враховуючи вказане, апеляційний суд вважає доцільним зменшення розміру заявленої суми пені, які підлягає до стягнення з відповідача до 93 523,19 грн. від заявленої позивачем суми, а тому погоджується з судом першої інстанції щодо часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої пені та вважає, що господарський суд правомірно зменшив розмір суму пені до 93 523,19 грн.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апелянта про неможливість застосування заходів відповідальності з боку Позивача за несвоєчасний розрахунок за Договором від 30.09.2013 через зміну його умов в частині порядку та строків розрахунку за природний газ внаслідок укладення Договору про організацію взаєморозрахунків від 17.02.2014, з огляду на наступне.

Згідно із частиною третьою статті 82 Господарського процесуального кодексу України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу. Частиною першою статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Верховний Суд України в постанові від 09.09.2014 року у справі № 5011-35/1533-2012-19/522-2012 зробив висновок про те, що оскільки уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу, для застосування санкцій, передбачених договором поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи.

Також, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність його вини як підстави відповідальності за порушення зобов'язання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 614, ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Водночас необхідно мати на увазі, що за приписом частини третьої статті 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку (в тому числі пеню та штраф) у разі, якщо боржник згідно із статтею 617 цього Кодексу не відповідає за порушення зобов'язання.

Отже, оскільки відсутність у боржника коштів через необґрунтованість встановлених тарифів на теплову енергію не є наслідком дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, а сам Договір від 30.09.2013 не пов'язує виконання обов'язку зі сплати за поставлений природний газ із наданням субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості в різниці в тарифах, та отриманням цих коштів Підприємством, а також не містить умов щодо звільнення від відповідальності за несвоєчасні розрахунки з цих підстав, обставина затримки вказаної компенсації не впливає на обов'язок відповідача виконувати свої договірні зобов'язання перед позивачем та відповідно не виключає його вини у виникненні заборгованості.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Отже, наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційних скаргах, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 17.06.2015 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Лисенко В.А.

Ярош А.І.