Рішення № 49971637, 03.09.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р.Справа № 922/4417/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МіК", м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства "Племінний завод "Червоний велетень", с. Першотравневе про стягнення коштів в розмірі 16 777,78 грн. за участю :

Представник позивача - Ковальова С.В., довіреність б/н від 09.07.2015 року;

Представник відповідача - Бочкарь Р.В., довіреність б/н від 08.04.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "МіК" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Племінний завод "Червоний велетень" про стягнення основної заборгованості в розмірі 10 333,26 грн., пені в розмірі 2 544,53 грн., інфляційних втрат в розмірі 3 769,20 грн. та 3% річних в розмірі 130,79 грн.. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу №17-10/14 від 17 жовтня 2014 року.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827,00 грн..

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.07.2015 року за позовною заявою було порушено провадження по справі №922/4417/15 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 31 серпня 2015 року.

Через канцелярію суду 31.08.2015 року позивач надав клопотання (вх.№34399) про долучення документів до матеріалів справи. Разом із вказаним клопотанням позивач також надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд, у зв"язку із погашенням відповідачем суми основної заборгованості в розмірі 10333,26 грн., стягнути з ПАТ "Племінний завод "Червоний велетень" пеню в розмірі 2748,36 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 769,20 грн. та 3% річних в розмірі 140,99 грн.

Суд, розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МіК" про зменшення розміру позовних вимог, враховуючи, що вказане клопотання подане із дотриманням ст. ст. 22, 54-57 ГПК України, приймає його до розгляду та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.

Від відповідача 31.08.2015 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№34398), а також клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх.№34400), які були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 31.08.2015 року було оголошено перерву до 03 вересня 2015 року на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України.

03 вересня 2015 року позивач надав до суду письмові пояснення (вх.№35074) в обгрунтування своєї правової позиції.

Відповідач 03.09.2015 року також надав до суду додаткові письмові заперечення проти позову (вх.№349892).

Надані сторонами документи були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.

Представник позивача в призначеному судовому засіданні позовні вимоги з підтримував в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву (вх.№34398) проти позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні з огляду на те, що ПАТ "Племінний завод "Червоний велетень" було сплачено кошти за фактично поставлений товар. Факт оплати товару підтверджується копією платіжного доручення № 6697 від 04.08.2015 року.

Крім того, умовами Договору, укладеного між сторонами, не передбачено такого виду забезпечення виконання зобов'язань позивача як пеня за несвоєчасну оплату поставленого товару (виконання грошового зобов'язання). Будь-яких інших договорів щодо забезпечення виконання Договору купівлі-продажу, між сторонами не укладалось. Відтак, вимоги Позивача щодо стягнення на його користь пені в сумі 2544,53 грн. є безпідставними та необгрунтованими.

Також відповідач вказує на те, що в порушення п. 2.1 Договору, ТОВ «МІК» разом із Товаром і до теперішнього часу не надало належним чином оформленої товаротранспортної накладної та документів, що підтверджують якість Товару (сертифікат якості, сертифікат відповідності та ін.) та порушило домовленість сторін про обов'язкове досудове врегулювання спорів

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

17 жовтня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» (Продавець / Позивач) та Публічним акціонерним товариством "Племінний завод "Червоний велетень" (Покупець / Відповідач), було укладено Договір купівлі-продажу №17-10/14 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого позивач передає у власність відповідачу, а відповідач приймає та оплачує спеціальний одяг (надалі іменується «Товар»), найменування, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, загальна сума, термін поставки, місце передачі якого визначені Сторонами у Специфікаціях до договору, що є невід"ємними його частинами.

Відповідно до п. 6.1.Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього Договору, та закінчується 31.12.2014 року, але не раніше повного виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором (п. 6.2. Договору).

Як свідчать матеріали справи, позивач (продавець) свої зобов'язання за вищенаведеним Договором купівлі-продажу №17-10/14 та Специфікації №1 до нього виконав та поставив відповідачу Товар на загальну суму 10 333,26 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-12/22/19 від 22.12.2014 року, скріпленою підписами повноважних представників сторін (арк.с.14-15).

Згідно п. 3.1. Договору ціна на товар в національній валюті України є фіксованою в 3 та 4 кварталі 2014 року. Ціна на Товар може бути збільшена тільки в разі, якщо за офіційним курсом валют НБУ зміна курсу долару США по відношенню до гривні становить більше 10% між курсом долару США станом на 26.06.2014 р. (станом на 26.06.2014 р. курс долару США по відношенню до гривні складав 11,894782 гривень за 1 долар США) та курсом долару США по відношенню до гривні на дату поставки Товару. В такому разі 50% вартості Товару за відповідною специфікацією підлягає пропорційному перерахунку. При цьому, сторони дійшли згоди, що для перерахунку використовується курс продажу долару НБУ, який діє на 00:00 годин дня підписання Покупцем видаткової накладної на Товар.

Про перерахування ціни на Товар, поставлений згідно видаткової накладної №РН-12/22/19 від 22.12.2014 року, відповідача було повідомлено Листом №14-12-22-01 від 22.12.2014 року (арк.с. 28).

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що датою (моментом) поставки є дата підписання Покупцем видаткової накладної на Товар.

Крім того, в пункті 3.9. Договору зазначено, що у випадку поставки неякісного Товару та/або поставки Товару з порушенням щодо кількості/асортименту та/або ненадання усіх необхідних документів на Товар та/або надання документів з порушеннями щодо їх оформлення, Продавець зобов'язаний протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги Покупця за свій рахунок та своїми силами замінити неякісний Товар на Товар належної якості та/або, відповідно, допоставити відсутній Товар, та/або надати необхідні/виправлені документи.

Відповідач (Покупець), в свою чергу, Товар отримав без зауважень та претензій щодо кількості, асортименту, якості, вартості Товару за підписаною повноважним представником ПАТ "Племінний завод "Червоний велетень" (інженер з охорони праці - Сало В.М. довіреність №336) видатковою накладною, а також не витребував у паозивача належним чином оформлену товаротранспортну накладну та документи, що підтверджують якість Товару (сертифікат якості, сертифікат відповідності та ін.).

Пунктом 2.1. Договору передбачено зобов"язання Покупця оплатити Товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця впродовж 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки Товару.

Однак, відповідач зобов'язання за Договором купівлі-продажу №17-10/14 від 17 жовтня 2014 року виконав не належним чином та оплатив прийняту продукцію із порушенням строків оплати, що підтверджується копією платіжного доручення № 6697 від 04.08.2015 року на суму 10 333,26 грн. (арк.с. 34).

Твердження відповідача, стосовно того, що позивачем не було направлено претензії на адресу Публічного акціонерного товариства "Племінний завод "Червоний велетень", тим самим не було дотримано досудове урегулювання спору, передбачене Договором, суд вважає хибним, з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. N 15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема судовий захист.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 6 ГПК України, підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що надсилання претензії позивачем є його правом, а не обов`язком, у зв`язку з чим твердження відповідача щодо обов`язкового її надсилання є помилковими.

Враховуючи неналежне виконання ПАТ "Племінний завод "Червоний велетень" своїх зобов`язань, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 2748,36 грн., інфляційні втрати в розмірі 3 769,20 грн. та 3% річних в розмірі 140,99 грн.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 2 748,36 грн., даючи правову оцінку вказаним вимогам, суд виходить з наступного.

Як роз'яснено в абзацах 3,4 п.2.1 та п.2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім ч.2 ст.231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

В обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, позивач посилається на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Оскільки у спірному Договорі розмір та базу нарахування пені не визначено, а вміщено лише загальну умову (пункт 4.1. договору) про те, що у випадку порушення зобов'язань за Договором, винна Сторона несе відповідальність, визначену чинним законодавством України, таке формулювання не означає встановлення договором права позивача на нарахування пені у певному розмірі за прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, відповідно до ст. 547 та п.1 ч.2 ст. 551 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч.1 ст.546, ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України).

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошових зобов'язань, що виникли з Договору купівлі-продажу №17-10/14, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 3 769,20 грн. та 3% річних в розмірі 140,99 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши розрахунок 3% річних та обраний позивачем період за який їх було нараховано, судом встановлено, що позивачем неправомірно нараховано 3% річних на суму заборгованості на день здійснення відповідачем проплати, тобто 04.08.2015 року.

Суд зазначає, що в періоді нарахування 3% річних позивачем не враховані положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за яким день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Враховуючи викладене, здійснивши перерахунок суми 3% річних, суд дійшов до висновку, що до позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 140,14 грн. за період з 20.02.2015 року по 03.08.2015 року підлягають задоволенню. У сумі 0,85 грн. 3% річних слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 3769,20 грн. за період заявлений у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Судом здійснено перерахунок, та встановлено, що позивачем не вірно нараховано суму інфляційних втрат, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню та становлять суму у розмірі 2925,46 грн.

В решті стягенння інфляційних втрат у розмірі 843,74 грн. слід відмовити, як безпідставно нарахованих.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за подання позову до суду, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 5 ст. ст.49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову частково судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно із ч. 2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Виходячи із викладеного та враховуючи те, що спір доведено до суду з вини відповідача, часткова сплата суми основного боргу здійснена відповідачем вже після звернення позивача з позовом до суду, суд покладає на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу суму судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 827,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 530, 548, 598, 599, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4-3, 6, 12, 22, 33, 43, 44-49, ст.ст. 82-85

Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Племінний завод "Червоний велетень" (код ЄДРПОУ: 00486770, юридична адреса: 63422, Харківська область, Зміївський район, селище Першотравневе) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МіК" (код ЄДРПОУ: 30105738, юридична адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе буд. 69 а) 3% річних в розмірі 140,14 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 925,46 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 827,00 грн..

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 2 748,36 грн. - відмовити.

В задоволенні позовних вимог в частині нарахованих інфляційних втрат в розмірі 843,74 грн. та 3% річнихв розмірі 0,85 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.09.2015 р.

Суддя Т.С. Денисюк

Справа № 922/4417/15.