Ухвала суду № 49965664, 04.09.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

У Х В А Л А

"04" вересня 2015 р. Справа № 911/2334/13

Суддя Лутак Т.В., розглянувши матеріали

за заявою ліквідатора Дочірнього підприємства «Сервісжитлобуд» арбітражного керуючого ОСОБА_1

до Дочірнього підприємства «Сервісжитлобуд» та ОСОБА_2

третя особа без самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3

про визнання недійсним договору та витребування майна

встановила:

Ліквідатор Дочірнього підприємства «Сервісжитлобуд» арбітражний керуючий ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Київської області із заявою б/н від 31.08.2015 (вх. № 4121/15 від 31.08.2015) про визнання недійсним договору купівлі-продажу допоміжних приміщень автопаркінгу (літера Б), загальною площею 2 542, 5 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 20/1, від 26.12.2012, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за номером 2263, та витребування у ОСОБА_2 допоміжних приміщень автопаркінгу (літера Б), загальною площею 2 542, 5 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 20/1, що були отримані ним за договором купівлі-продажу від 26.12.2012, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за номером 2263.

В обґрунтування вищезазначеної заяви, ліквідатор Дочірнього підприємства «Сервісжитлобуд» арбітражний керуючий ОСОБА_1 посилається на статті 20, 38, 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та статті 216, 655 Цивільного кодексу України.

Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Суд звертає увагу, що слід відрізняти спори з вимогами до боржника, які подаються та розглядаються у порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Спори з майновими вимогами до боржника, які заявлені у порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розглядаються за правилами цивільного законодавства, тобто правочин визнається недійсним на підставі норм Цивільного кодексу України, та у позовному провадженні.

Спори про визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника, які заявлені у порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розглядаються виключно з підстав прямо передбачених ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та у межах провадження у справі про банкрутство.

Одночасний розгляд вимог про визнання недійсним договору з підстав порушення цивільного законодавства та з підстав ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не допускається, оскільки для кожної з цих підстав встановлена окрема судова процедура та визначені різні правові наслідки.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України такий правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 216 Цивільного кодексу України загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки визнання недійсними договорів в порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачені частинами 2 та 3 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та стосуються включення чи повернення майна боржника до ліквідаційної маси. У зв'язку з цим визнання недійсними правочинів (договорів) боржника у відповідних випадках не тягне за собою припинення правовідносин, що склалися, тому кредитор за недійсним правочином (договором) має право вибору - погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

Отже, господарським судам при отриманні заяви (позовної заяви) про визнання недійсним договору первісно необхідно встановити в якому саме порядку (в порядку ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» чи в порядку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») та на яких підставах (на підставі норм цивільного законодавства чи на підставі, що прямо передбачена ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») заявник звернувся до суду, оскільки для кожної з цих підстав встановлена окрема судова процедура та визначені різні правові наслідки.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

У позовній заяві повинні бути також викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, треба вирішити спір. Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову.

Проте, ліквідатор Дочірнього підприємства «Сервісжитлобуд» арбітражний керуючий ОСОБА_1 у своїй заяві б/н від 31.08.2015 (вх. № 4121/15 від 31.08.2015) про визнання недійсним договору та витребування майна посилається на ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо підстав визнання недійсним договору та ст. 216 Цивільного кодексу України щодо застосування правових наслідків недійсності правочину, що не узгоджується з положеннями чинного процесуального законодавства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо у позовній заяві не вказано обставин, на яких грунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обгрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заявив в порядку цивільного законодаства, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Пунктом 2.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах ч. 5 ст. 216, ст. 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Згідно з п. 3 інформаційного листа № 01-06/1175/2011 від 25.08.2011 «Щодо судового збору» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (абз. 1 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір»). Наведене стосується об'єднання в одній позовній заяві вимог майнового і немайнового характеру, зв'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами (ст. 58 Господарського процесуального кодексу України), наприклад, про визнання недійсним правочину (господарського договору) та про витребування переданого за ним майна.

Проте, з матеріалів заяви б/н від 31.08.2015 (вх. № 4121/15 від 31.08.2015) про визнання недійсним договору та витребування майна вбачається, що заявником сплачено судовий збір лише за вимогу немайнового характеру у розмірі 1 218, 00 грн., що підтверджується квитанцією № 3 від 31.08.2015.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

За таких обставин, вказана заява і додані до неї документи підлягають поверненню заявнику без розгляду.

Разом з тим, суд зазначає, що повернення даної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень.

Враховуючи вищезазначене та керуючись пунктами 3, 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву ліквідатора Дочірнього підприємства «Сервісжитлобуд» арбітражного керуючого ОСОБА_1 б/н від 31.08.2015 (вх. № 4121/15 від 31.08.2015) про визнання недійсним договору та витребування майна разом з доданими до неї матеріалами (всього на 12 арк.) повернути заявнику без розгляду.

Суддя Т.В. Лутак