Рішення № 49932277, 02.09.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 310/10482/14-ц Головуючий у 1 інстанції Ревуцький С.І.

Провадження № 22-ц/778/3668/15 Суддя-доповідач Дзярук М.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Осоцького І.І.,

Суддів: Дзярука М.П.,

Трофимової Д.А.,

При секретарі Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Заступника прокурора Запорізької області на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 березня 2015 року у справі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_4 про скасування п.5.23 рішення Бердянської міської ради №32 від 24.12.2009р., визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_4 про скасування п.5.23 рішення Бердянської міської ради №32 від 24.12.2009р., визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки.

В позові зазначав, що 24.12.2009р. Бердянською міською радою прийнято рішення №32 «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок», п.5.23 якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність відповідачу ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0574 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва. На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2.

Вказана земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, проекти землеустрою щодо відведення яких підлягають обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, що в даному випадку зроблено не було. Доказом незаконності оскаржуваного рішення Бердянської міської ради позивач вважає розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 16.04.2010р. №101, яким вказується про необхідність Бердянській міській раді скасувати висновки, надані з 20.05.2009р. стосовно відведення земельних ділянок на територіях рекреаційного призначення. Також спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, що унеможливлює передачу її у власність фізичній особі у відповідності до ст.ст.85, 88, 90 Водного кодексу України. Крім того, спірне рішення суперечить Генеральному плану М.Бердянська, затвердженому рішенням Бердянської міської ради №8 від 25.06.2009р. Тому постановою Бердянського міськрайонного суду від 01.06.2011р., що набрало законної сили, визнано незаконним спірне рішення Бердянської міської ради №32 від 24.12.2009р.

Посилаючись на викладене, просив суд скасувати п.5.23 рішення №32 від 24.12.2009р. сімдесят сьомої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0574 га, виданий на ім'я ОСОБА_4 для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку вартістю 34107,08 грн., площею 0,0574 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться по АДРЕСА_1, межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданому ОСОБА_4, територіальній громаді м.Бердянська.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Заступник прокурора Запорізької області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду першої інстанції не відповідає.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що хоча поданий позивачем позов містить інші підстави для скасування п.5.23 рішення Бердянської міської ради №32 від 24.12.2009, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, ніж раніше поданий позивачем позов у січні 2013р., однак позивачем не надано доказів порушення відповідачем закону при наданні йому спірної земельної ділянки, а лише містяться порушення з боку публічного органу, що не є підставою для позбавлення громадянина його власності, про що було засвідчено рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04.06.2013р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 23.10.2013р.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Таким чином, суд вирішуючи справу належним чином не встановив чи не порушений визначений ст. 116 ЗК України порядок передачі земельної ділянки у власність відповідачу.

Так, відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

За положеннями ч. 1 ст. 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

У ч. 2 ст. 3 ВК України визначено, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, які узгоджуються з Міністерством екології та природних ресурсів України, Державним агентством водних ресурсів України й територіальними органами Державного агентства земельних ресурсів України.

Отже, фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який включає графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі і межах, встановлених законодавством.

Однак відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі само по собі не може вважатись як відсутність самої прибережної захисної смуги.

Водночас за змістом п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок від 5 листопада 2004 року) у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 ЗК України лише на умовах оренди громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками, штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Таким чином, відсутність проекту землеустрою прибережних захисних смуг Бердянської коси не спростовує фактичного існування її прибережної смуги.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням №32 Бердянської міської ради Запорізької області від 24 грудня 2009 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту відведення земельних ділянок» п.5.23 якого було затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0574 га, розташовану по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2.

З матеріалів справи вбачається, що зазначена земельна ділянка розташована в межах міста Бердянська, на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а саме на відстані 12,4 м від урізу води Азовського моря.

Судом встановлено, що проект землеустрою прибережної захисної смуги Азовського моря і лиману на території міста Бердянська не розроблявся і Бердянською міською радою не затверджувався.

Відповідно ч.1,3 ст.60 ЗК України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У відповідності до вимог ст.88 Водного кодексу України, чинної на момент виникнення даних правовідносин, уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно ст.90 Водного кодексу України, прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд

Отже, з метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду ст. 84 ЗК України заборонено передавати їх у приватну власність.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що висновок суду щодо відсутності підстав для визнання незаконним та скасування п.5.23 рішення Бердянської міської ради №32 від 24.12.2009р. в частині передачі ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1, визнання недійсним державного акту не відповідає обставинам справи.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи є фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, початок перебігу позовної давності пов'язаний з обізнаністю тієї особи, якій належить порушене право, так і тими суб»єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та ч.2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи про існування рішення Бердянської міської ради №32 від 24.12.2009р. Бердянській міжрайонній прокуратурі стало відомо ще у липні 2010р., у зв»язку з чим прокуратурою було принесено протест за №15/677 від 01.07.2010р. Зазначені підстави підтверджуються викладеними в ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013р. обставинами справи (а.с. 62-63). Таким чином, помилковим є посилання прокурора про початок перебігу позовної давності з дня виявлення ним порушень під час здійснення прокурорської перевірки у 2012р.

З зазначеним позовом прокурор звернувся лише 15.12.2014р., тобто зі спливом строку позовної давності.

В судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції представником відповідача ОСОБА_4 було заявленого клопотання про застосування строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв»язку зі спливом строку давності.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області - задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 березня 2015 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_4 про скасування п.5.23 рішення Бердянської міської ради №32 від 24.12.2009р., визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки - відмовити у зв»язку зі спливом строку давності.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: