Рішення № 49919507, 08.09.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2283/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Компанієць О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Пономаренко В. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПономаренка В. В.суддівКорнієнко Н. В. , Ювшина В. І. при секретаріРибасюк О. С.

за участю:

позивача ОСОБА_6

представника відповідача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що протягом 2011 року вона надала у борг відповідачу 424701,55 грн., що підтверджується його розписками.

03 жовтня 2014 року позивачка направила ОСОБА_9 вимогу про повернення боргу, однак він вказані кошти не повернув.

Враховуючи наведене, ОСОБА_6 просила суд стягнути з відповідача вказану суму з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних та процентів на рівні подвійної облікової ставки НБУ, а всього 546531,17 грн. і стягнути судові витрати.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати вказане рішення і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення в повному обсязі не відповідає.

Відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Цей же обов'язок доказування покладається на позивача частиною 1 ст.60 ЦПК України. На підставі ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, встановленим ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Таким чином суд першої інстанції зазначає, що позивачка повинна була довести суду, що в 2011 році надала в позику відповідачу: 22 березня -125000 грн. (на строк до 25 березня 2011 року); 7 квітня - 65000 грн. (на строк до 15 квітня 2011 року); 18 квітня - 15000 грн.; 6 травня - 19000 грн.; 11 травня - 4000 грн.; 17 червня - 20000 грн.; 24 червня - 11000 грн.; 11 липня - 17200 грн. та 5100 доларів США; 14 липня - 5000 грн.; 1 серпня - 5000 грн.; 4 серпня - 25000 грн.; 5 вересня - 30000 грн.; 30 вересня - 8000 грн.

Позивачка доводить свої вимоги розписками відповідача, в яких він зазначав, що у відповідні дні 2011 року одержував наведені суми грошових коштів.

В жодній з розписок відповідач не зазначає, що одержав ці кошти у власність. Крім розписок від 22 березня і 7 квітня 2011 року він не зазначав, що зобов'язується повернути ОСОБА_6 одержану суму грошових коштів, тому ці розписки не підтверджують укладення договору позики.

В розписках від 22 березня та 7 квітня 2011 року зазначено про одержання відповідачем у позивачки, відповідно, 125000 грн. і 65000 грн. на придбання обладнання для ТОВ «АПК Велест» по розливу мінеральної води в с. Жаботин. ОСОБА_9 зобов'язався повернути ОСОБА_6 ці кошти, відповідно, до 25 березня і 15 квітня 2011 року в разі, якщо не придбає обладнання. Таким чином, на думку суду першої інстанції грошові кошти було надано відповідачу не в позику, а для використання в інтересах ТОВ «АПК Велест», співзасновниками якого є ОСОБА_6 і ОСОБА_9 (з обов'язком повернення коштів в разі не використання за призначенням).

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до переконання, що позивачкою не доведено, що вона передала у власність відповідачу 424701 грн. 55 коп., а він зобов'язався повернути їй таку ж суму грошових коштів.

Оскільки підставою позову зазначено невиконання відповідачем договорів позики, а з наданими позивачкою доказів встановлено, що договорів позики сторони не укладали, відповідно до визначеного ч. 1 ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення і згідно з цією нормою ЦПК суд також не вирішував питання щодо повернення позивачці наведених коштів з підстав, не зазначених в законі.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачкою не доведено фактів укладення між сторонами договорів позики, відповідно до наданих нею розписок відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином колегія суддів приходить до переконання, що позивачкою доведено факти укладення між сторонами договорів позики, відповідно до наданих нею розписок відповідача, а саме від: 22 березня на суму 125000 грн. (на строк до 25 березня 2011 року); 7 квітня - 65000 грн. (на строк до 15 квітня 2011 року); 18 квітня - 15000 грн.; 6 травня - 19000 грн.; 11 травня - 4000 грн.; 17 червня - 20000 грн.; 24 червня - 11000 грн.; 11 липня - 17200 грн. та 5100 доларів США; 14 липня - 5000 грн.; 1 серпня - 5000 грн.; 4 серпня - 25000 грн.; 5 вересня - 30000 грн.; 30 вересня - 8000 грн.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_9 і ОСОБА_6 є співзасновниками ТОВ «АПК Велест», яке з березня 2011 року орендувало у ТОВ «ЖКЗ «ГАЙ-ДА-МАКИ» цех, в якому було встановлено обладнання для розливу і газування мінеральної води. При цьому колегія суддів враховує, що розписки надані відповідачем, як фізичною особою на ім?я позивача також, як фізичної особи і розв?язання даного сопору не пов'язано із здійсненням господарської діяльності. Підвідомчість спору суду загальної юрисдикції сторонами не оспорювалася.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення. в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст.525,526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) йото виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Встановлено, що отримані відповідачем у позивача по розписках від 22 березня 2011 року кошти в сумі 125000 грн. на строк до 25 березня 2011 року та 7 квітня 2011 року в сумі 65000 грн. на строк до 15 квітня 2011 року - відповідачем не повернуті, тому вони підлягають до стягнення в примусовому порядку.

Крім того, встановлено, що на час розгляду спору, отримані відповідачем у позивача по розписках від 18 квітня 2011 року кошти в сумі 15000 грн.; 6 травня 2011 року - 19000 грн.; 11 травня 2011 року - 4000 грн.; 17 червня 2011 року - 20000 грн.; 24 червня 2011 року - 11000 грн.; 11 липня 2011 року - 17200 грн. та 75501 грн. 55 коп., що еквівалентно 5100 доларів США ; 14 липня 2011 року - 5000 грн.; 1 серпня 2011 року - 5000 грн.; 4 серпня 2011 року - 25000 грн.; 5 вересня 2011 року - 30000 грн. та 30 вересня 2011 року - 8000 грн., а всього в сумі 234701 грн. 55 коп. - відповідачем не повернуті, тому вони підлягають до стягнення в примусовому порядку.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути борг в сумі 424701 грн. 55 коп. (125000+65000+234701,55=424701,55), відповідно до вище зазначених розписок.

Згідно із частиною першою ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Дана позиція колегії судді узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-36цс14.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що до задоволення підлягають вимоги позивача про стягнення процентів за користування позикою, що стосуються отриманих в борг коштів 22 березня 2011 року в сумі 125000 грн. на строк до 25 березня 2011 року та 7 квітня 2011 року в сумі 65000 грн. на строк до 15 квітня 2011 року.

Колегія суддів погоджується з розрахунком процентів за користування позикою в сумі 125000 грн. за період з 26.03.2011 року по 10.11.2014 року та в сумі 65000 грн. за період з 16.04.2011 року по 10.11.2014 року, який наведений позивачем в позовній заяві (т.1 а.с.5-7) і проценти за користування позикою складають суму 54522 грн. 58 коп. (36060,79+18461,79=54522,58).

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з розрахунком процентів за користування позикою по розписках від: 18 квітня 2011 року на суму 15000 грн.; 6 травня 2011 року - 19000 грн.; 11 травня 2011 року - 4000 грн.; 17 червня 2011 року - 20000 грн.; 24 червня 2011 року - 11000 грн.; 11 липня 2011 року - 17200 грн. та 75501 грн. 55 коп., що еквівалентно 5100 доларів США; 14 липня 2011 року - 5000 грн.; 1 серпня 2011 року - 5000 грн.; 4 серпня 2011 року - 25000 грн.; 5 вересня 2011 року - 30000 грн.; 30 вересня 2011 року - 8000 грн., на загальну суму 234701 грн. 55 коп. і приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, виходячи з наступного.

Кошти відповідачем отримані від позивача по вище зазначених розписках на загальну суму 234701 грн. 55 коп., без зазначення строку їх повернення.

В матеріалах справи (т.1 а.с.16) мається ксерокопія опису поштового відправлення позивача, відповідно до якого, вимога позивача до відповідача про повернення боргу від 02.10.2014 року відправлена 03.10.2014 року. Дані про отримання вимоги відповідачем відсутні. Незважаючи на це, розрахунок процентів за користування позикою позивачем проведена за період з 15.10.2014 року по 10.11.2014 року на загальну суму 2170 грн.19 коп. (т.1 а.с.8). Інших розрахунків, за інший період часу, позивачем не надано в розпорядження суду, а суд позбавлений можливості самостійно проводити розрахунки, тому в задоволенні позовних вимог позивача в цій частині колегія суддів відмовляє.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних з урахуванням індексу інфляції, що стосуються отриманих в борг коштів 22 березня 2011 року в сумі 125000 грн. на строк до 25 березня 2011 року та 7 квітня 2011 року в сумі 65000 грн. на строк до 15 квітня 2011 року.

Колегія суддів погоджується з розрахунком трьох процентів річних від простроченої суми 125000 грн. за період з 26.03.2011 року по 10.11.2014 року та суми 65000 грн. за період з 16.04.2011 року по 10.11.2014 року, який наведений позивачем в позовній заяві (т.1 а.с.5,6) і три проценти річних складають суму 20595 грн. 71 коп. (13623,79+6971,92=20595,71).

Колегія суддів погоджується також з розрахунком боргу з урахуванням індексу інфляції від простроченої суми 125000 грн. за період з 26.03.2011 року по 10.11.2014 року та суми 65000 грн. за період з 16.04.2011 року по 10.11.2014 року, який наведений позивачем в позовній заяві (т.1 а.с.5,6) і індекс інфляції складає суму 42387 грн. 96 коп. (29917,81+12470,15=42387,96).

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з розрахунком трьох процентів річних від простроченої суми по розписках від: 18 квітня 2011 року на суму 15000 грн.; 6 травня 2011 року - 19000 грн.; 11 травня 2011 року - 4000 грн.; 17 червня 2011 року - 20000 грн.; 24 червня 2011 року - 11000 грн.; 11 липня 2011 року - 17200 грн. та 75501 грн. 55 коп., що еквівалентно 5100 доларів США; 14 липня 2011 року - 5000 грн.; 1 серпня 2011 року - 5000 грн.; 4 серпня 2011 року - 25000 грн.; 5 вересня 2011 року - 30000 грн.; 30 вересня 2011 року - 8000 грн., на загальну суму 234701 грн. 55 коп. (т.1 а.с.7) і приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, виходячи з наступного.

Кошти відповідачем отримані від позивача по вище зазначених розписках на загальну суму 234701 грн. 55 коп., без зазначення строку їх повернення.

В матеріалах справи (т.1 а.с.16) мається ксерокопія опису поштового відправлення, відповідно до якого, вимога позивача до відповідача про повернення боргу від 02.10.2014 року відправлена 03.10.2014 року. Дані про отримання вимоги відповідачем відсутні.

В силу вимог ст.625, ч.2 ст.1049 ЦК України, інфляційні втрати та 3 % річних мають нараховуватися через 30 днів з моменту отримання позичальником вимоги. У той же час у матеріалах справи докази того, що така вимога була отримана відповідачем, відсутні.

Незважаючи на наведене, розрахунок 3 % річних позивачем проведено за період з 15.10.2014 року по 10.11.2014 року на загальну суму 520 грн.84 коп. (т.1 а.с.7). Інших розрахунків, за інший період часу, позивачем не надано в розпорядження суду, а суд позбавлений можливості самостійно проводити розрахунки, тому в задоволенні позовних вимог позивача в цій частині колегія суддів відмовляє.

Колегія суддів не погоджується також з розрахунком боргу з урахуванням індексу інфляції від простроченої суми по розписках від: 18 квітня 2011 року на суму 15000 грн.; 6 травня 2011 року - 19000 грн.; 11 травня 2011 року - 4000 грн.; 17 червня 2011 року - 20000 грн.; 24 червня 2011 року - 11000 грн.; 11 липня 2011 року - 17200 грн. та 75501 грн. 55 коп., що еквівалентно 5100 доларів США; 14 липня 2011 року - 5000 грн.; 1 серпня 2011 року - 5000 грн.; 4 серпня 2011 року - 25000 грн.; 5 вересня 2011 року - 30000 грн.; 30 вересня 2011 року - 8000 грн., який наведений позивачем в позовній заяві (т.1 а.с.8) і індекс інфляції складає суму 5632 грн. 84 коп. і приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, виходячи з наступного.

Кошти відповідачем отримані від позивача по вище зазначених розписках на загальну суму 234701 грн. 55 коп., без зазначення строку їх повернення.

В матеріалах справи (т.1 а.с.16) мається ксерокопія опису поштового відправлення, відповідно до якого, вимога позивача до відповідача про повернення боргу від 02.10.2014 року відправлена 03.10.2014 року. Дані про отримання вимоги відповідачем відсутні.

В силу вимог ст.625, ч.2 ст.1049 ЦК України, інфляційні втрати та 3 % річних мають нараховуватися через 30 днів з моменту отримання позичальником вимоги. У той же час у матеріалах справи докази того, що така вимога була отримана відповідачем, відсутні.

Незважаючи на наведене, розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції від простроченої суми позивачем проведено за період з 15.10.2014 року по 10.11.2014 року на суму 5632 грн. 84 коп. (т.1 а.с.8). Інших розрахунків, за інший період часу, позивачем не надано в розпорядження суду, а суд позбавлений можливості самостійно проводити розрахунки, тому в задоволенні позовних вимог позивача в цій частині колегія суддів відмовляє.

Крім того, встановлено, що позивачем при проведенні розрахунку боргу з урахуванням індексу інфляції від простроченої суми по розписках від: 18 квітня 2011 року на суму 15000 грн.; 6 травня 2011 року - 19000 грн.; 11 травня 2011 року - 4000 грн.; 17 червня 2011 року - 20000 грн.; 24 червня 2011 року - 11000 грн.; 11 липня 2011 року - 17200 грн. та 75501 грн. 55 коп., що еквівалентно 5100 доларів США; 14 липня 2011 року - 5000 грн.; 1 серпня 2011 року - 5000 грн.; 4 серпня 2011 року - 25000 грн.; 5 вересня 2011 року - 30000 грн.; 30 вересня 2011 року - 8000 грн., на загальну суму 234701 грн. 55 коп., включено кошти в сумі 75501 грн. 55 коп., що еквівалентно 5100 доларів США, по розписці від 11 липня 2011 року. Норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначено у гривні.

Даний висновок колегії суддів узгоджується з аналізом практики застосування ст.625 ЦК України в цивільному судочинстві, підготовленим суддею Верховного Суду України Сеніним Ю.Л., науковими консультантами відділу вивчення судової практики управління вивчення та аналізу судової практики Мельник З.П. та Коноваловою Н.О.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі - 424701 грн. 55 коп., по розписках відповідача від: 22 березня 2011 року в сумі -125000 грн.; 7 квітня 2011 року - 65000 грн.; 18 квітня 2011 року - 15000 грн.; 6 травня 2011 року - 19000 грн.; 11 травня 2011 року - 4000 грн.; 17 червня 2011 року - 20000 грн.; 24 червня 2011 року - 11000 грн.; 11 липня 2011 року - 17200 грн. та 75501 грн. 55 коп., що еквівалентно 5100 доларів США; 14 липня 2011 року - 5000 грн.; 1 серпня 2011 року - 5000 грн.; 4 серпня 2011 року - 25000 грн.; 5 вересня 2011 року - 30000 грн.; 30 вересня 2011 року -8000 грн.

Задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних: від простроченої суми 125000 грн. - в сумі 13623 грн. 79 коп. за період з 26 березня 2011 року по 10 листопада 2014 року та від простроченої суми 65000 грн. - в сумі 6971 грн. 92 грн. за період з 16 квітня 2011 року по 10 листопада 2014 року, а всього в сумі 20595 грн. 71 коп..

Задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції: від простроченої суми 125000 грн. - в сумі 25917 грн. 81 коп. за період з 26 березня 2011 року по 10 листопада 2014 року та від простроченої суми 65000 грн. - в сумі 12470 грн. 15 грн. за період з 16 квітня 2011 року по 10 листопада 2014 року, а всього в сумі - 42387 грн. 96 коп.

Задовольняє вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою: від простроченої суми 125000 грн. - в сумі 36060 грн. 79 коп. за період з 26 березня 2011 року по 10 листопада 2014 року та від простроченої суми 65000 грн. - в сумі 18461 грн. 179 грн. за період з 16 квітня 2011 року по 10 листопада 2014 року, а всього в сумі 54522 грн. 58 коп.,

Всього до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають кошти в сумі 542207 грн. 80 коп.(424701,55+20595,71+42387,96+54522,58=542207,80).

Посилання апелянта на застосування до спірних правовідносин положень ст.1053 ЦК України про новацію боргу колегія суддів вважає помилковим і безпідставним та відхиляє його.

Відповідно до ст.1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).

Таким чином, для застосування вказаних положень передбачено позасудовий порядок вирішення спору за домовленістю сторін, а не за зобов'язанням суду вчинити вказані дії.

Враховуючи наведене, оскільки судом першої інстанції ухвалено оскаржуване рішення при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та з неправильним застосування норм матеріального права, колегія суддів апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольняє частково, рішення суду першої інстанції від 23 липня 2015 року по даній справі скасовує та ухвалює нове. Позовні вимоги ОСОБА_6 задовольняє частково.

Стягує з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 борг в сумі 542207 грн. 80 коп., який складається з основного боргу в сумі - 424701 грн. 55 коп.; трьох процентів річних: від простроченої суми 125000 грн. - в сумі 13623 грн. 79 коп. за період з 26 березня 2011 року по 10 листопада 2014 року та від простроченої суми 65000 грн. - в сумі 6971 грн. 92 грн. за період з 16 квітня 2011 року по 10 листопада 2014 року, всього в сумі 20595 грн. 71 коп.; індексу інфляції: від простроченої суми 125000 грн. - в сумі 25917 грн. 81 коп. за період з 26 березня 2011 року по 10 листопада 2014 року та від простроченої суми 65000 грн. - в сумі 12470 грн. 15 грн. за період з 16 квітня 2011 року по 10 листопада 2014 року, всього в сумі - 42387 грн. 96 коп. та процентів за користування позикою: від простроченої суми 125000 грн. - в сумі 36060 грн. 79 коп. за період з 26 березня 2011 року по 10 листопада 2014 року та від простроченої суми 65000 грн. - в сумі 18461 грн. 179 грн. за період з 16 квітня 2011 року по 10 листопада 2014 року, всього в сумі 54522 грн. 58 коп., а в решті позовних вимог відмовляє.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України підлягають до стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 5481 грн., які складаються з оплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції в сумі 3654 грн. та оплати за подання апеляційної скарги в сумі 1827 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про стягнення боргу - скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 борг в сумі 542207 грн. 80 коп., який складається з основного боргу в сумі - 424701 грн. 55 коп.; трьох процентів річних: від простроченої суми 125000 грн. - в сумі 13623 грн. 79 коп. за період з 26 березня 2011 року по 10 листопада 2014 року та від простроченої суми 65000 грн. - в сумі 6971 грн. 92 грн. за період з 16 квітня 2011 року по 10 листопада 2014 року, всього в сумі 20595 грн. 71 коп.; індексу інфляції: від простроченої суми 125000 грн. - в сумі 25917 грн. 81 коп. за період з 26 березня 2011 року по 10 листопада 2014 року та від простроченої суми 65000 грн. - в сумі 12470 грн. 15 грн. за період з 16 квітня 2011 року по 10 листопада 2014 року, всього в сумі - 42387 грн. 96 коп. та процентів за користування позикою: від простроченої суми 125000 грн. - в сумі 36060 грн. 79 коп. за період з 26 березня 2011 року по 10 листопада 2014 року та від простроченої суми 65000 грн. - в сумі 18461 грн. 179 грн. за період з 16 квітня 2011 року по 10 листопада 2014 року, всього в сумі 54522 грн. 58 коп.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 5481 грн. судових витрат.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :