Рішення № 4990586, 05.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

05.10.2009

Справа №2-18/4137-2009

За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД», м. Київ (03124, м. Київ, б-р І. Лепсе 8, корп. 59).

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Делішес», м. Сімферополь (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 31)

Про стягнення 9 956,28 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Пурихін Ю.П. – представник, дов. від 01.10.2009 року.

Від відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД», м. Київ (далі - позивач) звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Делішес», м. Сімферополь (далі – відповідач), в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 9 956,28 грн., з яких 8000,23 грн. – сума основного боргу, 104,82 грн. – сума інфляційних збитків, 931,71 грн. – сума пені, 800,02 грн. – сума штрафу, 119,49 грн. - сума 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.01.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Липова Долина» та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу № 14. 04 лютого 2008 р. ТОВ «Липова Долина» було перейменовано у ТОВ «Аляска ЛД», що зареєстровано Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією. На підставі цього відповідач є відповідальним перед позивачем за належне виконання своїх обов'язків за Договором купівлі-продажу № 14 від 05.01.2006 року. Відповідно до умов Договору позивач зобов'язується передати, а відповідач - прийняти й оплатити товар на умовах і у порядку визначених Договором. Позивач належним чином виконав свої обов'язки за Договором: у період з 25.12.2008 по 23.07.2009 року поставив відповідачу товар загальною вартістю 43 684,35 грн., але відповідач лише частково сплатив за товар. Таким чином, за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 8000,23 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

14.08.2009р. від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі, у зв’язку з тим, що відповідач сплатив суму основного боргу.

17.08.2009 року судовому засіданні позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якої повідомляє, що відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 8000,00 грн., у зв’язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 1956,27 грн., з яких 0,23 грн. – сума основного боргу, 104,82 грн. – сума інфляційних збитків, 931,71 грн. – сума пені, 800,02 грн. – сума штрафу, 119,49 грн. - сума 3% річних.

Суд прийняв заяву позивача про уточнення позовних вимог до свого розгляду.

05.10.2009 року у судовому засіданні представник позивача надав суду клопотання про уточнення розрахунку суми інфляції.

Суд приймає дане клопотання до свого розгляду.

05.10.2009 року представник відповідача у судове засідання не з’явився, проте надіслав на адресу суду письмовий відзив, в якому просить у позовних вимогах щодо стягнення пені і штрафу відмовити за мотивами, що у видаткових накладних, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, вказано у якості підстави поставки договір № 14 від 01.05.2006 року, якій не є підставою позовних вимог і не представлений позивачем. Оскільки позивач не представив доказів наявності письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання за спірними поставками, то, на думку відповідача, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу та пені.

05.10.2009 року у судовому засіданні представник позивача пояснив, що жодних інших договорів № 14 крім договору купівлі-продажу № 14 від 05.01.2006 року, сторонами не укладалося.

Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.

Суд вважає за можливе розглянути справу у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

05.01.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Липова долина» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Делішес» укладено договір купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 1.1 договору, продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець – прийняти і оплатити товар на умовах і у порядку, визначеному цим договором.

Пунктами 1.3 та 3.1 договору передбачено, що ціна за одиницю товару вказується у накладних або в рахунку на товар. Загальна сума договору визначається накладними за весь період дії даного договору.

Відповідно до ст.655 ЦК України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У виконання умов договору за період з 25.12.2008 року по 23.07.2009 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 43684,35 грн., що підтверджується видатковими накладними, наявними у матеріалах справи.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписом уповноваженої особи у графі «прийняв» накладних.

Відповідно до пункту 5.2 договору, оплата продукції здійснюється покупцем у продовж 21 календарного дня з моменту передачі товару покупцю.

У зв’язку із тим, що відповідач у повному обсязі не розрахувався із позивачем за поставлений товар, ТОВ «Аляска ЛД» звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 8000,23 грн.

Судом встановлено, що 04.02.2008 року ТОВ «Липова Долина» (код ЄДПРОУ 30056246) було перейменоване у Товариство з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД» (код ЄДПРОУ 30056246), що підтверджується Протоколом № 19 Загальних зборів учасників ТОВ «Липова Долина» від 30.01.2008 року (а.с. 15) та Статутом ТОВ «Аляска ЛД», якій пройшов державну реєстрацію 04.02.2008 року (а.с. 22).

У Статуті ТОВ «Аляска ЛД» передбачено, що ТОВ «Аляска ЛД» є правонаступником усіх прав та обов’язків ТОВ «Липова Долина».

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що на момент подачі позову до суду відповідач вже частково сплатив суму боргу у розмірі 3000,00 грн., у зв’язку із чим за ним рахується заборгованість лише у сумі 5000,23 грн. по поставці товару.

Проте у процесі вирішення спору відповідач ще частково сплатив кошти за отриманий товар у сумі 5000,00 грн., у зв’язку із чим провадження у справі у частині стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 8000,00 грн. підлягає припиненню по пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідач не представив суду доказів оплати суми заборгованості у розмірі 0,23 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За вказаних обставин позовні вимоги у частині стягнення суми боргу у розмірі 0,23 грн. підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача інфляційну суму за період з 16.01.2009 року по 23.07.2009 року у сумі 104,82 грн.

Відповідно до листа Верховного суду України N 62-97р від 03.04.97 про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, «при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня».

Таким чином, інфляційна сума повинна розраховуватися з 01.02.2009 року.

Крім того, позивач виходив із розрахунку стягнення суми інфляції у середньому за 7 місяців, у той час, як розрахунки здійснюються помісячно, а саме:

Лютий 2009 року – 101,5; березень – 101,4; квітень – 100,9; травень – 100,5; червень – 100,5; липень – 99,9.

За розрахунками суду інфляційна сума становить 384,01 грн. (8000,23:100%х4,8%).

Враховуючи те, що позивач просить стягнути з відповідача інфляційну суму у розмірі 104,82 грн., що є його правом, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення інфляційної суми саме у розмірі 104,82 грн. та 3% річних у сумі 119,49 грн. підлягають задоволенню.

У своїй позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 931,71 грн. та штраф у сумі 800,02 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Поняття пені та штрафу передбачено у ст. 549 ЦК України: пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Відповідно до ст. 258 ЦК України, позовна давність у один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчинюється у письмовій формі.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що покупець, у разі порушення строків оплати отриманого товару, передбачених пунктом 5.2 договору, сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожний день прострочення від суми боргу. Також, у разі якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання перевищуватиме тридцяти днів з моменту передачі товару, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 10% від вартості переданого товару, по якому порушені зобов’язання покупця.

Відповідно до пункту 5.2 договору, оплата продукції здійснюється покупцем у продовж 21 календарного дня з моменту передачі товару покупцю.

Приймаючи до уваги, що відповідач не здійснив розрахунки з позивачем за поставлений товар у строки, передбачені пунктом 5.2 договору, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у сумі 931,71 грн. та штрафу у сумі 800,02 грн. підлягають задоволенню.

Доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву стосовно того, що у видаткових накладних, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, вказано у якості підстави поставки договір № 14 від 01.05.2006 року, якій не є підставою позовних вимог і не представлений позивачем та те, що оскільки позивач не представив доказів наявності письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання за спірними поставками, то й відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу та пені не приймаються судом як належні у зв’язку з наступним.

У судовому засіданні судом досліджені видаткові накладні від 25.12.2008 року № КР-0006011, від 25.12.2008 року № КР-0005980, від 21.01.2009 року № КР-0000076, в яких, дійсно, у графі «підстава» вказаний договір № 14 від 01.05.2006 року.

Проте доводи відповідача стосовно позадоговірний продаж товару спростовуються положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якій чітко визначає перелік обов’язкових реквізитів первинних документів, які являються підставою для бухгалтерського обліку господарської операції, та норми якого не визначають в якості обов’язкового реквізиту номер і дату договору, який може бути підставою для господарської операції, а лише вказують на обов’язковість, зокрема, визначення змісту і об’єму господарської операції.

Крім того, 05.10.2009 року у судовому засіданні представник позивача пояснив, що жодних інших договорів крім договору купівлі-продажу від 05.01.2006 року, сторонами не укладалося.

Таким чином, посилання відповідача щодо позадоговірний продаж товару, суд визнає надуманими й такими, що не звільняють відповідача від цивільної відповідальності, адже такі посилання протиречать загальним засадам цивільного і господарського законодавства.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення пені у сумі 931,71 грн. та штрафу у сумі 800,02 грн. підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд приймає до уваги що сума боргу у розмірі 3000,00 грн. була сплачена відповідачем до подачі позову до суду, а сума боргу у розмірі 5000,00 грн. вже після порушення провадження у справі.

05.10.2009 р. у судовому засіданні за згодою позивача було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 08.10.2009 року

На підставі вищевикладеного та керуючись 525, 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 49, 82 – 85, п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Прийняти до розгляду клопотання позивача про уточнення розрахунку інфляційної суми.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Делішес», м. Сімферополь (95015, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 31; код ЄДПРОУ 32624767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД», м. Київ (03124, м. Київ, б-р І. Лепсе 8, корп. 59; код ЄДПРОУ 30056246) 0,23 грн. заборгованості; пеню у сумі 931,71 грн.; штраф у сумі 800,02 грн.; 3% річних у сумі 119,49 грн.; інфляційну суму у розмірі 104,82 грн.; 71,27 грн. державного мита та 82,44 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У частині стягнення суми боргу у розмірі 8000,00 грн. провадження у справі припинити на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД», м. Київ (03124, м. Київ, б-р І. Лепсе 8, корп. 59; код ЄДПРОУ 30056246) з державного бюджету України (Отримувач: 22050000 Державний бюджет м. Сімферополя; р/р 31218259700002 в УДК в м. Сімферополь ГУ ДКУ в АР Крим, ЗКПО 34740405, МФО 824026) суму зайве сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 18,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.